КРИМ НАШІ
Таміла Ташева:
Відповіді на питання, як подолати наслідки окупації Криму, потрібно давати вже зараз
КРИМ НАШІ
Таміла Ташева:
Відповіді на питання, як подолати наслідки окупації Криму, потрібно давати вже зараз
Внутрішньо переміщені особи, адміністративна межа, контрольно-пропускні пункти. За понад шість років окупації Криму ці словосполучення міцно вкоренились у лексиконі мешканців півострова. Тисячі українців були вимушені екстрено виїхати з окупованого Криму та починати життя з нуля. ГО «КримSOS» була однією з головних волонтерських ініціатив, яка допомагала переселенцям адаптуватись на материку, а Таміла Ташева – однією з перших активісток, що почали допомагати землякам. І хоча нині потік переселенців з Криму вщух, проблем у кримчан не меншає.
Про кримських переселенців, про те, чи достатньо дбає держава про своїх громадян, які опинились в окупації, та про те, чи варто прощати колаборантів, проєкт «Крим наші» говорив із заступницею Постійного Представника Президента України в АР Крим Тамілою Ташевою.
Про кримських переселенців, про те, чи достатньо дбає держава про своїх громадян, які опинились в окупації, та про те, чи варто прощати колаборантів, проєкт «Крим наші» говорив із заступницею Постійного Представника Президента України в АР Крим Тамілою Ташевою.
— Зараз Міністерство з реінтеграції тимчасово окупованих територій подає загальну цифру переселенців в Україні близько півтора мільйона. Скільки серед них кримчан?
— Є офіційні дані, які подає Міністерство соціальної політики України – 46 тисяч громадян, які вимушені були виїхати з окупованої території Криму і міста Севастополя. Але неофіційні дані, звичайно, є більшими. Громадські активісти та організації також подають дані про близько 100 тисяч людей, адже достатньо велику кількість людей просто не реєструють, і відповідно для держави вони не є внутрішньо переміщеними особами.
— Багато років ви присвятили тому, аби допомагати нашим переселенцям, почати нове життя на материковій Україні. Якщо хтось зараз приїжджає з півострова та хоче почати все з нуля, він може отримати якусь допомогу від держави?
— «КримSOS» перший час займався допомогою переселенцям як із Криму, так і з Донбасу. Зрозуміло, що перші п'ять років, хоча, я б казала, три роки з початку переміщення людей з Криму, була хвиля екстреної допомоги людям: коли не було законодавчої бази, коли не було зрозуміло, на що люди можуть претендувати, яку вони можуть допомогу отримувати, в якому статусі загалом перебувають. Юридично було багато невизначених питань.
Зараз, коли людина приїжджає з Криму, вона вже опиняється у кардинально іншій ситуації. Люди вже можуть претендувати або на щомісячну допомогу (вона не є великою, офіційно називається «На покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг»). Можуть претендувати на програми, пов'язані з житлом. Це не означає, що людина просто прийшла, а їй безкоштовне житло дадуть. Це здебільшого програми, коли, наприклад, 50% вартості житла оплачує людина, а 50% – держава, таким чином підтримуючи. Але все-таки черги на таку соціальну допомогу достатньо великі. Все залежить від обсягу державного бюджету, який є на ці програми.
Якщо ти є переселенцем з Криму,
то можеш у будь-який навчальний заклад в Україні вступити безкоштовно, не складаючи навіть ЗНО.
то можеш у будь-який навчальний заклад в Україні вступити безкоштовно, не складаючи навіть ЗНО.
Є питання, пов'язані з дітьми. Якщо ти є переселенцем з Криму, то можеш у будь-який навчальний заклад в Україні вступити безкоштовно, не складаючи навіть ЗНО. Це нововведення, яке впровадили кілька місяців тому. До цього були певні пільги, діти могли вступати лише в певні навчальні заклади по країні без ЗНО через центри «Крим – Україна». Зараз немає таких обмежень, які були раніше. І це людям, які живуть на окупованій території, допомагає в реінтеграції, підтримці зв'язків між окупованою і підконтрольною територією.
Є питання, пов'язані з отриманням медичних послуг. Громадяни з окупованої території мають такі самі права, як і будь-який інший громадянин України. Вони можуть отримувати медичні послуги на первинній і вторинній ланці, тобто послуги сімейного лікаря та вузького спеціаліста.
Є питання, пов'язані з отриманням медичних послуг. Громадяни з окупованої території мають такі самі права, як і будь-який інший громадянин України. Вони можуть отримувати медичні послуги на первинній і вторинній ланці, тобто послуги сімейного лікаря та вузького спеціаліста.
— Ви згадали про цьогорічну вступну кампанію, про ЗНО. Чи багато дітей з Кримського півострова скористалися цією нагодою?
— Були проміжні дані. Здається, 350 дітей вступили до навчальних закладів. Це невеликі цифри, але вони вже більші за минулорічні. Торік було більше 260 дітей, які вступили. Треба розуміти, що, безумовно, вступній кампанії завадили карантинні заходи. Особливо з боку окупаційної влади: запровадили обмеження – людина може виїхати з окупованої території лише один раз.
Вступній кампанії завадили карантинні заходи. Особливо з боку окупаційної влади.
Ми думаємо, що наступного року буде більше дітей. Але підсумки вступної кампанії треба буде підводити після середини жовтня, коли завершиться другий етап вступної кампанії. Буде друга хвиля вступу (вона триватиме до 23 чи до 25 жовтня). Відповідно тоді, ближче до початку листопада, ми будемо краще розуміти, скільки дітей вступили.
— Взагалі яким є ставлення до переселенців? Питання вступної кампанії дуже актуалізувало питання стигматизації, адже було багато постів у соцмережах, де люди писали: «Они сами виноваты, махали триколорами, зазывали Путина, а теперь…». Це традиційно стосується і Криму, і Донбасу.
— Загалом ситуація з переселенцями з Криму і з Донецької та Луганської областей відрізняється. Це ми спостерігали в 2014-2015 роках. До кримчан ставилися трохи краще, бо вважали, що з Криму люди їдуть через незгоду з політичною ситуацією на півострові, несприйняттям тимчасової окупації Криму. Що стосується переселенців із Донецької та Луганської областей, люди виїжджали в екстреному порядку, в першу чергу, через активну фазу військових дій на Сході. Про них здебільшого казали: «Вони просто тікають від війни, ми не знаємо, хто саме їде».
Такого роду стигматизації переселенців, яка була раніше, все-таки наразі не спостерігають
Такого роду стигматизації переселенців, яка була раніше, все-таки наразі не спостерігають.
Насправді ситуація, як на мене, змінилася доволі сильно після 2016 року. Такого роду стигматизації, яка була раніше, все-таки наразі не спостерігають. Я вже дуже рідко зустрічаю пости в Facebook або якихось інтернет-ресурсах, які займаються орендою житла, що «будь ласка, переселенцям з Донбасу не звертатись, переселенцям з Криму не звертатись». А в 2014-15 роках таке обмеження було всюди, що не можна за малими дітьми, тваринами і з донецькою, луганською або з кримською пропискою. Цього зараз не зустрічаємо. Тому, мені здається, ситуація вирівнялася. Загалом питання переселенців і сприйняття переселенцями самих себе на підконтрольній території змінилось.
— Яким чином?
— Вони здебільшого зараз інтегруються у приймаючі громади. Якщо в 2015 році переважна більшість людей хотіла повертатися в Донецьку і Луганську області, або частково хтось хотів до Криму, то зараз люди розуміють, що окупація півострова розтягнута у часі, на жаль. Це скоріше, не спринтерський забіг, а марафонська дистанція: коли треба витримати час, якомога довше протриматися. Відповідно, люди розуміють, що зараз вони точно до Криму не повернуться.
Окупація півострова розтягнута у часі, на жаль. Це скоріше, не спринтерський забіг,
а марафонська дистанція: коли треба витримати час.
а марафонська дистанція: коли треба витримати час.
Що стосується переселенців із Донбасу – ситуація аналогічна. Більше 60% людей не планують повертатися наразі на Донеччину та Луганщину, навіть за умови повернення контролю над цими територіями. Тому, відповідно, ставлення місцевого населення до переселенців як із тої, так і з іншої областей – не таке критичне, як у 2014-2015 роках.
— Ви згадали про певні матеріальні виплати, матеріальну допомогу. Про яку суму йдеться?
— Це невелика сума. Здається, це біля 600 грн на місяць. Це фактично може частково покрити якісь комунальні послуги. Ці виплати були запроваджені ще в 2014 році. Думаю, що вони частково коригувалися, але не дуже сильно. Це і є однією з причин, чому люди не реєструються. Адже виплати не є такими великими, щоб людина стояла в черзі для отримання довідки внутрішньо переміщеної особи або якось хотіла себе ідентифікувати.
Загалом зараз люди, особливо з Криму, виїжджають або з причин переслідувань (і це велика хвиля людей, які їдуть із тимчасово окупованого півострова), або їдуть ті, хто вже не може знайти себе на тій території. Бізнес не можуть вести, або, наприклад, у них діти вступного віку. Там йде шалена мілітаризація свідомості молодого покоління, відповідно батьки обирають виїхати з території півострова, щоб їхні діти зростали в українському середовищі, не ворожому для них.
Велика частина людей просто не реєструється, бо розуміє, що довідка ТПО не є настільки потрібною для отримання певних держпослуг. Щоб підписати декларацію з лікарем, не потрібна ця довідка. Неважливе місце реєстрації. Ти просто називаєш свою адресу тимчасового перебування – і підписуєш декларацію з сімейним лікарем. Раніше такі послуги не можна було отримати без довідки.
Велика частина людей просто не реєструється, бо розуміє, що довідка ТПО не є настільки потрібною для отримання певних держпослуг. Щоб підписати декларацію з лікарем, не потрібна ця довідка. Неважливе місце реєстрації. Ти просто називаєш свою адресу тимчасового перебування – і підписуєш декларацію з сімейним лікарем. Раніше такі послуги не можна було отримати без довідки.
Люди, особливо з Криму, виїжджають або з причин переслідувань… або їдуть ті, хто вже не може знайти себе на (тимчасово окупованій – ред.) території.
— КПВВ та адмінмежа стали нашою новою реальністю, на жаль. Зараз маємо великі проблеми з перетином КПВВ. І діаметрально протилежні точки зору в суспільстві на ці проблеми, які, до того ж, посилилися через карантин. Яка зараз ситуація, чи вдається її відслідковувати?
— Якщо ми хочемо прощатися з цією територією, вважаємо що в Криму живуть не наші громадяни, і що їх підтримувати не потрібно, то можна будувати якусь стіну, і про будь-яку реінтеграцію і повернення треба буде забути. Якщо ми говоримо, що Крим захоплювали, а я дотримуюся саме такої думки, ми розуміємо, що всі люди, які живуть на окупованих територіях в Автономній Республіці Крим і місті Севастополі є заручниками цієї ситуації. І ми як держава Україна, як материнська держава, маємо про цих громадян пам'ятати і допомагати.
Різні громадяни можуть по-різному ставитись (маю на увазі тих, хто живе в Криму) до України. Можуть жалітися. Можуть казати, що це не наша держава. Але більшість людей там підтримує Україну. Вони можуть це не артикулювати публічно, але все одно більша частина людей підтримує Україну. Відповідно, нам як державі потрібно підтримувати цих громадян. Тому у мене однозначна думка: КПВВ потрібно було будувати ще в 2014 році.
Різні громадяни можуть по-різному ставитись (маю на увазі тих, хто живе в Криму) до України. Можуть жалітися. Можуть казати, що це не наша держава. Але більшість людей там підтримує Україну. Вони можуть це не артикулювати публічно, але все одно більша частина людей підтримує Україну. Відповідно, нам як державі потрібно підтримувати цих громадян. Тому у мене однозначна думка: КПВВ потрібно було будувати ще в 2014 році.
Ми маємо ставитися до людей як до людей… бо гідність людини – це дуже висока цінність.
— Саме у вигляді КПВВ?
— Це можна було позиціонувати як тимчасові конструкції, якими вони і є по суті: тимчасові споруди, які можна зняти і віднести у будь-яке інше місце на державному кордоні. Є думка, що з них можна зробити музей окупації. Можна облаштувати тільки сервісну зону, тому що все одно дорога з Криму на материкову частину доволі тривала. Можна просто забрати режимну зону, залишити тільки сервісну зону. Це неважливо. Ми маємо ставитися до людей як до людей, не позбавляти їх гідності, бо гідність людини – це дуже висока цінність. Не можна ставитися до людей погано.
Я дуже рада, що в 2019 році з наполяганнями президента нарешті ці КПВВ були облаштовані. Зараз іде облаштування сервісної зони, коли соціально відповідальний бізнес взявся робити там сервісну зону: кав'ярню, автостанцію, заправку, поштове відділення тощо. Людина приїжджає за тим, щоб отримати, наприклад, біометричний паспорт. Вона може це зробити просто на адмінмежі в центрі надання адмінпослуг.
Нам для підтримки зв'язків із нашими громадянами потрібно надавати якомога більше сервісів. Саме це і є реінтеграційними зв'язками, інших методів у нас немає. І світ насправді інших методів не вигадав.
Я дуже рада, що в 2019 році з наполяганнями президента нарешті ці КПВВ були облаштовані. Зараз іде облаштування сервісної зони, коли соціально відповідальний бізнес взявся робити там сервісну зону: кав'ярню, автостанцію, заправку, поштове відділення тощо. Людина приїжджає за тим, щоб отримати, наприклад, біометричний паспорт. Вона може це зробити просто на адмінмежі в центрі надання адмінпослуг.
Нам для підтримки зв'язків із нашими громадянами потрібно надавати якомога більше сервісів. Саме це і є реінтеграційними зв'язками, інших методів у нас немає. І світ насправді інших методів не вигадав.
Для підтримки зв'язків з нашими громадянами потрібно надавати якомога більше сервісів
Для підтримки зв'язків з нашими громадянами потрібно надавати якомога більше сервісів.
— Є етична дилема, яку я і, напевно, багато хто з українців не може вирішити для себе. Адмінмежу перетинають часто люди, які дійсно тримали триколори, нехай вони були в меншості, але, тим не менш, вони дійсно частково спровокували цей конфлікт. Що з цими людьми робити?
— Що стосується звичайних людей, їх треба пробачити, я вважаю. Але якщо цей громадянин здійснював, навіть не маючи якогось статусу, воєнний злочин, його потрібно карати згідно з кримінальним законодавством. І зараз згідно з українським законодавством такі можливості є. Інша справа – питання, яке стосується перехідного правосуддя – тобто як подолати наслідки війни, окупації Криму. На ці питання потрібно давати відповіді вже зараз. Є громадяни, які організовували так звані «референдуми», наприклад. Їм потрібно розуміти, яка є відповідальність за певні їхні дії. Якщо там є склад злочину, то треба розбиратися в індивідуальному порядку.
Відповіді на питання, як подолати наслідки війни, окупації Криму потрібно давати вже зараз.
Бо я можу згадати останню так звану «виборчу кампанію» і загалом «вибори» в Криму 2019 року, як вчителів просто примушували бути членами «дільничних комісій» або «спостерігачами», інакше директор їм погрожував звільненням. Коли в якомусь селі, де роботи особливо немає, цей шкільний вчитель не знає, що йому робити, і відповідно сидить, тихо собі заповнює ці «бюлетені», видає їх так званим російським громадянам для голосування. От як ставитись до такого вчителя? Тому це дуже індивідуальні речі.
— А коли йдеться про людей, які здійснювали дуже серйозні воєнні злочини – позбавлення волі, переслідування за громадську позицію, насильницькі зникнення, вбивства, катування?
— Вони мають нести відповідальність згідно з кримінальним законодавством. І все, що стосується військових, які зрадили присягу, суддів, прокурорів – це теж кримінально має переслідуватись. Мають бути певні люстраційні дії щодо таких людей. Якщо, наприклад, вони не здійснювали якихось великих злочинів, значить, мають підпасти під люстраційні заходи. Тобто вони не можуть ніколи більше обіймати жодну державну посаду. Вони можуть жити на території півострова, вони наші громадяни, ми їх не можемо позбавити такого права і вигнати. Можна згадувати й приклади Литви та Балтійських країн, коли вони звільнилися після радянської окупації. Вони зі своїх країн вислали всіх НКВДистів, КГБістів тощо, низка громадян залишилася там жити, але ці люди не мали, наприклад, права голосу на виборах.
— Щодо політв'язнів. Напевно, це одна з найгостріших тем, що стосуються Криму. Ми розуміємо, що репресії від окупаційної влади не зупиняються ані на день. Які зараз основні інструменти ми використовуємо, щоб якщо не звільнити, то хоча би підтримати репресованих українців у Криму?
— Якщо говорити про дії держави, то є низка напрямків. Один із них – міжнародний напрямок роботи, коли ми працюємо з міжнародними правозахисними організаціями, загалом із державами, щоб вони здійснювали певний тиск на Російську Федерацію, вимагали звільнення. Я вважаю, що торік ані звільнення Олега Сенцова, ні Саші Кольченка, ні низки інших наших громадян, політв'язнів, не відбулося б, якби не було тієї консолідованої міжнародної підтримки й тиску на Російську Федерацію. У підсумку шість років били в одну точку – і воно спрацювало.
Без консолідованої міжнародної підтримки й тиску на Російську Федерацію торік ані звільнення Олега Сенцова, ні Саші Кольченка, ні низки інших наших громадян, політв'язнів, не відбулося б
При цьому потрібно всередині країни працювати і надавати підтримку тим громадянам, які або самі перебувають в ув'язненні, або мають ув'язнених родичів. Надання певного юридичного визначення – хто ж такі є політичні бранці, або особи, яких переслідують за політичними мотивами. Є питання підтримки таких родин. Із 2018 року, а фактично з 2019, почалася підтримка родин політв'язнів: 100 000 грн щороку може отримувати родина незаконно ув'язненого Кремлем українця. Ці гроші можна витрачати на соціально-побутові потреби, на юридичну підтримку політв'язня, на оплату роботи адвоката. Цього не було спочатку, коли затримували перших в'язнів. Звичайно, що це робота громадянського суспільства, яке постійно говорить на всіх майданчиках всередині країни, і зазвичай дуже важлива солідарність всіх громадян. Тому що в нас були такі відчуття, що після звільнення, яке було 7 вересня 2019 року, всі подумали, що більше політв'язнів нема.
— А насправді…
— …а насправді їх багато, і постійно з'являються нові. Зараз, за даними громадських організацій, є 101 громадянин України, що утримуються за політичними мотивами на території Криму і на території РФ. 77 із них є кримськими татарами. Тобто переважна більшість із них – кримські татари. Ми бачимо, що переслідування йде в тому числі за політичною і етнічною ознаками.
— Ви згадували досвід інших країн, де також були конфлікти. Наприклад, у Грузії багато хто говорить: «Україно, не повторюйте наших помилок, закликайте переселенців приїжджати на материк, допомагайте, але не давайте рибку, а давайте вудку». Якою може бути ця вудка для переселенців із Криму?
— Насправді таких «вудочок» було доволі багато з моменту тимчасової окупації. Це були і гранти на початок бізнесу (наприклад, це були невеликі гранти до 5 тисяч доларів, якщо ти можеш робити манікюр, макіяж тощо, ти можеш купити якісь засоби, обладнання і працювати вдома або винаймаючи якесь робоче місце). І це робили, було дуже багато таких проєктів…
Переслідування (в тимчасово окупованому Криму – ред.) йде в тому числі за політичною і етнічною ознаками.
— А охочі були на такі проєкти?
— Були. «КримSOS» на той момент був виконавчим партнером управління верховного комісара ООН у справах біженців, і ним надавалася така грантова підтримка. Американські донори допомагали через програми USAID'у. Міжнародна організація міграції доволі великі гранти давала для відкриття бізнесів, і ці бізнеси були дуже і дуже різними: дитячі перукарні, виробництво меду, фотостудії…
Зараз організації працюють здебільшого у співпраці з громадами. Переселенці їдуть до якогось міста і починають розвивати як власну справу, так і ту громаду, в яку приїхали. Таким чином не виникає цього протиставлення «ми – вони», всі живуть однією громадою. І наскільки мені відомо, зараз «Крим SOS» проводить різні тренінги, навчає людей, яким чином можна отримати кошти від іноземних донорів, яким чином можна працювати в громадській організації і приносити користь суспільству.
Зараз організації працюють здебільшого у співпраці з громадами. Переселенці їдуть до якогось міста і починають розвивати як власну справу, так і ту громаду, в яку приїхали. Таким чином не виникає цього протиставлення «ми – вони», всі живуть однією громадою. І наскільки мені відомо, зараз «Крим SOS» проводить різні тренінги, навчає людей, яким чином можна отримати кошти від іноземних донорів, яким чином можна працювати в громадській організації і приносити користь суспільству.
Зараз організації працюють здебільшого у співпраці з громадами
Зараз організації працюють здебільшого у співпраці з громадами.
— А якщо відійти трішечки від матеріального і більше про духовне поговорити… Мені здається, варто ще говорити про психологічну допомогу чи реабілітацію. Чи відомо вам про якісь такі проєкти, або все ж таки це якісь дрібні волонтерські ініціативи?
— Розумієте, шість з половиною років минуло. Такі програми зараз є, але їх набагато менше, ніж це було на початку. У перші роки з початку тимчасової окупації було доволі багато такого роду психологічних проєктів підтримки. Навіть від держави певні були психологічні служби, до яких можна було звертатись переселенцям з Криму. Це дійсно велика травма, велика трагедія. Я сама не можу їздити до Криму, і батьків бачу доволі рідко. До мене мама нещодавно приїжджала, а до цього я її півтора року не бачила.
Але, розумієте, ми робимо певний вибір. Коли я почала активно займатися «КримSOS» у 2014 році, то розуміла, що це буде певна відповідальність. Потім почалася пряма воєнна агресія РФ, зайшли «зелені чоловічки» в Крим. Ми продовжували допомагати, зокрема військовим із провізією. І зрозуміло, що це не залишилося непоміченим. Тобто, можливо, якби я залишила цю роботу за півтора місяці після заснування організації, то я би досі могла їздити в Крим. А можливо, не могла б. І так багато людей, які живуть у тому числі в Криму. Бо ти займаєшся громадською активністю і ти можеш продовжувати там жити. Звичайно, ти завжди будеш на олівці у ФСБ, але ти прилаштовуєшся певною мірою до роботи в Криму. А ті, хто не готові до цього, вони змушені виїжджати.
Але, розумієте, ми робимо певний вибір. Коли я почала активно займатися «КримSOS» у 2014 році, то розуміла, що це буде певна відповідальність. Потім почалася пряма воєнна агресія РФ, зайшли «зелені чоловічки» в Крим. Ми продовжували допомагати, зокрема військовим із провізією. І зрозуміло, що це не залишилося непоміченим. Тобто, можливо, якби я залишила цю роботу за півтора місяці після заснування організації, то я би досі могла їздити в Крим. А можливо, не могла б. І так багато людей, які живуть у тому числі в Криму. Бо ти займаєшся громадською активністю і ти можеш продовжувати там жити. Звичайно, ти завжди будеш на олівці у ФСБ, але ти прилаштовуєшся певною мірою до роботи в Криму. А ті, хто не готові до цього, вони змушені виїжджати.
Згідно з українським законодавством, будь-який документ, виданий на території окупованого півострова, лишається нікчемним.
— Два паспорти, оця юридична колізія, коли з одного боку люди стають де-факто заручниками ситуації і змушені отримувати російські паспорти, аби банально вижити. Яким чином її вирішувати? Чи ми розуміємо, що тисячі українців зараз проти волі змушені були отримати ці російські паспорти?
— Насправді колізії немає, тому що, згідно з українським законодавством, будь-який документ, виданий на території окупованого півострова, лишається нікчемним, він не має жодної юридичної сили і наслідків. Тому ми завжди говоримо: «Отримуйте паспорти, це не проблема для України». Україна як держава їх не сприймає, а вам як нашим громадянам потрібно жити на (тимчасово – ред.) окупованій території. Тому з боку української держави немає таких обмежень.
Інша справа, що на територію Криму заїжджає дуже велика кількість російських громадян, вони вже нашими громадянами не є. Ми говоримо суто про наших громадян, про ті 1,5 млн, чи скільки проживало на момент окупації (не знаю точно, бо в 2001 році був останній перепис, а більш точних даних немає). Всі решта – це люди, які приїхали після окупації. Вони мали би їхати назад.
— Це буде наступна етична дилема.
— Так, і це наступна етична дилема. Можна, звичайно, розбиратися десь індивідуально, хтось, може, не захоче жити (в українському Криму – ред.), у когось будуть якісь обмежені права на проживання. Ми не можемо їх автоматично вважати українськими громадянами. Якщо вони захочуть стати українськими громадянами, вони можуть пройти певну процедуру для набуття українського громадянства. А так вони будуть іноземними громадянами, які будуть проживати на українській території.
— Якими мають бути найважливіші інструменти для повернення, реінтеграції Криму?
— Це питання і деокупації, і реінтеграції. Один з інструментів – підтримка зв'язків із населенням, яке проживає на окупованій території. І ці зв'язки можуть бути різними. Я вже говорила про медпослуги, контрольно-пропускні пункти, про роботу з дітьми. Це питання, у тому числі пов'язане з внутрішньо переміщеними особами на материковій частині України. І чим краще ми будемо ставитися до переселенців, чим більшу допомогу будемо надавати, тим більше сигналів про це вони будуть передавати на територію півострова. Це інформаційна складова, дуже важливий, третій інструмент. Тому що Криму доволі мало в порядку денному як в Україні, так і у світі...
— 1% онлайн ЗМІ в Україні, за останніми підрахунками.
— І цього дуже мало. Нам потрібно цей рівень підвищувати, але говорити не лише в негативному контексті, а й давати трохи більше позитиву. Психологічно складно шість років читати лише погані новини, і люди просто їх оминають. Відповідно, потрібно в кримський порядок денний додавати трохи більше позитивних новин. Є можливість для дітей вступати без ЗНО – це позитив, але має бути правильне позиціонування таких нововведень і пояснення, чому це важливо для держави. Мають бути топ-посадовці, які про це говоритимуть і пояснюватимуть нашим громадянам, чому саме ця норма була запроваджена.
Важливим є прийняття концепції перехідного правосуддя.
Є дуже різні підходи до цього процесу. Важливим є також прийняття концепції перехідного правосуддя, тобто яким чином ми будемо жити після війни, як ми будемо долати ці наслідки. Потрібно давати чесні відповіді, яким чином ми маємо реформувати систему, щоб це не повторювалося у майбутньому. Важливий елемент перехідного правосуддя – компенсація жертвам цих злочинів. Ці всі питання теж важливі, і це потрібно робити ще до моменту деокупації.
Дізнайтеся більше в ефірі «Чорноморської ТРК»:
P.S. ДУМКИ НА ТЕМУ
Іллі Новікова, російського юриста,
адвоката, який виступав захисником багатьох українських політв'язнів у Росії
Іллі Новікова, російського юриста,
адвоката, який виступав захисником багатьох українських політв'язнів у Росії
Фото: Віталій Головін; із Facebook Таміли Ташевої
Спецпроєкт «Крим наші» Чорноморської ТРК створено за підтримки Центру прав людини ZMINA
Автори проєкту
Валерія Талалай
Євгенія Подобна
Євгенія Мазур
Віталій Головін
© Чорноморська ТРК, 2020