Терористичні російські квазіформування під назвами «ЛНР» і «ДНР» створені кремлівськими кураторами ніби під копірку. Але які відмінності сформувалися на тимчасово непідконтрольних частинах Луганської та Донецької областей за час російської окупації? Частина з відмінностей, мабуть, навмисно створені кремлівськими кураторами для створення ілюзії самобутності кожної з «республік», а якісь відмінності виникли самі по собі з часом. «Чорноморка» зібрала 5 фактів про те, чим відрізняється життя в «ЛНР» і «ДНР». 

1. ГЕРБ, ПРАПОР І ГІМН: ЗВІДКИ РОСТУТЬ НОГИ У СИМВОЛІКИ ОКУПАНТІВ

На самому початку так званої «російської весни» в мережі проросійськими ботами активно тиражувалася картинка з «прапорами» «республік» «Новоросії». На зображенні були 8 триколорів передбачуваних «народних республік», серед якої, крім Луганської та Донецької, були вказані Запорізька, Одеська, Дніпропетровська, Харківська, Миколаївська та Одеська. Крим на той момент був уже окупований, а інші області Путін відтяти, мабуть, не планував. На всіх «прапорах» за прикладом російського «Аквафрешу» були зображені три кольорові смуги і двоголовий птах-мутант в короні (вона ж російський герб за сумісництвом). Замість восьми областей України Путін окупував дві, і ті лише наполовину, а також український півострів Крим. В результаті два практично ідентичні триколори з орлом стали «прапорами» так званих «ЛНР» і «ДНР».

«Герби» у донецьких і луганських окупантів спочатку також були ідентичними, і нічим не відрізнялися від «прапора»: ті ж три смуги й імперська курка з відзнакою в один колір. У «ДНР» цей «герб» використовується і донині, а от в «ЛНР», мабуть, вирішили показати свій «особливий шлях розвитку», або просто вирішили поприколюватися над народом. Тепер у «ЛНР» «гербом» вважається велика червона зірка, обрамлена колоссям, а-ля герб СРСР. Вінчає це все неподобство шестикутна зірочка, яка є знаком авторитетів кримінального світу, і символізує заперечення звичайних людських цінностей.

«На самому верху, схиляючі снопи замикаються на восьмиконечній злодійській зірці. Зірка подібної конфігурації є характерною ознакою «заперечувальників» або «злодіїв в законі», тобто людей, які присвятили своє життя криміналу. Восьмипроменева зірка колеться на колінах і під ключицями. Семантичний посил цього символу: «Не схилю голову і не стану на коліна перед владою», – саме так описується значення даної зірочки в мережі. Випадково чи навмисно луганські терористи «прикрасили» свій «герб» злодійський зіркою? Питання риторичне.

Що стосується терористичних «гімнів», то в головній пісні окупантів угруповання «ЛНР» присутня більше пафосна і така, що запам’ятовується «радянська» мелодія, що, мабуть, повинно навіювати слухачам ностальгію і тугу за ковбасою по 2,20. А ось текст у «гімну» ЛНР» гранично пафосіний і нуднуватий. У ньому, крім фрази «сила землі», яка навіває міцні асоціації про огіркові анально-гемороїдальні експерименти відомого доктора Попова, вуху більше і зачепитися нема за що. А ось у «братнього народу» з сусідньої «ДНР» мелодія «гімну» більш нудна і безлика. Зате текст тут за формою, суттю і римою практично весь злизаний у відомої заяложеної нетленки радянського поета Михалкова. Якщо в радянському гімні співалося «Слався, отечество наше вільне, дружби народів опора в віках», то донецькі окупанти щоранку самозабутньо мурличуть «Слався республіка наша народна, слався улюблений шахтарський Донбас». Нічого нового: Росія і її горе-політтехнологи не тільки безмежно тупі, але ще і вкрай ліниві. Якщо Рассєя до цього дня не спромоглася скласти нову мелодію для власного гімну, за відсутністю кращого, залишивши собі радянську, то хто буде намагатися щось оригінальне складати для «республік» Донбасу? І так зійде!

2. ТРАНСПОРТ І ПОВІДОМЛЕННЯ:ВМИРАЮЧІ «РОГАТІ» І «МІЖНАРОДНИЙ» ПОТЯГ

В окупованих Луганську і Донецьку склалася зовсім різна ситуація з міським електротранспортом. У тому ж Луганську рух трамваїв припинився ще в 2015 році. Місцева «влада» намагалися відновити трамвайне сполучення, яке існувало в Луганську з 1934 року, проте після декількох невдалих спроб від цієї ідеї відмовилися. Як пояснили представники російської окупаційної адміністрації в Луганську, в місті, якому тільки недавно закінчилися бойові дії, не вистачало енергетичних потужностей. Крім того, сильно була пошкоджена контактна мережа. Тому окупанти, недовго думаючи, в багатьох місцях зняли контактний провід, а подекуди і зовсім почали викорчовувати трамвайні рейки.

Станом на сьогодні в «ЛНР» трамвайний рух мертвий. Зате у донецько-кремлівських бойовиків з угруповання «ДНР» трамваї поки що катають пасажирів. Трамвайний рух збережено в окупованому Донецьку, а також в Горлівці і Єнакієвому. В останніх двох містах трамваї вже дихають на ладан: їх рух через неоновлюваний рухомий склад і дефіцит кадрів знаходиться під загрозою.

Не дивно, що ні донецькі, ні луганські окупанти особливо не піклуються про збереження міського електротранспорту: не виділяють гроші на ремонт старих тролейбусів і трамваїв, не кажучи вже про закупівлю нових. А наявні «рогаті» регулярно виходять з ладу і планомірно ріжуться на метал.

При окупації в «ЛНР» наказав довго жити тролейбус в шахтарському місті Антрацит. А «визволителі» з «ДНР» і їхні кремлівські друзі загубили тролейбус в маленькому депресивному Вуглегірську. Це місто взимку 2015 року було піддане масовим обстрілам з боку бойовиків «ЛНР» і «ДНР». Маса снарядів потрапили на територію тролейбусного депо, серйозно пошкодивши рухомий склад, контактну мережу та інфраструктуру.

Примітно, що в «ДНР» вартість проїзду в електротранспорті нижче, ніж в «ЛНР». У Донецьку, Єнакієво, Горлівці або Харцизьку покататися на тролейбусі або трамваї коштує 3 російських рублі (близько 1,15 гривень), то в Луганську і окупованих околицях це задоволення буде коштувати вже 8 російських рублів (близько 3 гривень). Зате в «ЛНР» власники так званих «соціальних карт» мають право на 50% знижку на проїзд в електротранспорті, але лише 3 дні на тиждень: у понеділок, середу і суботу. Але набагато частіше використовують цю «соцкарту» замість підставки під чашку кави.

Не дивно, що за відсутності фінансових вливань мова про розвиток і збереження електротранспорту не йде, і окупанти «ЛДНР» незабаром остаточно загублять електротранспорт, віддавши непідконтрольні міста у владу тісних і запорошених маршруток.

А ще з Луганська в Донецьк ходить «міжнародний» потяг, що з’єднує «республіки». Тільки ось відмінність в тому, що до самого Донецька він не доїжджає: в колишньому місті мільйона троянд, яким раніше вважався Донецьк, залізничний вокзал знаходиться в безпосередній близькості від зони бойових дій і частково зруйнований. Тому в непідконтрольній частині Донецької області крайня станція поїзда – Ясинувата. Вартість «міжнародної» поїздки між окупованими Луганськом і Донецьком: в загальному вагоні – 49 російських рублів (близько 19 гривень), в плацкартному – 76 рублів (29 гривень), а в купейному – 140 рублів (близько 57 гривень). У дорозі цей паровоз знаходиться в середньому, п’ять з половиною годин, включаючи перетин «кордону» і «митниці» між «республіками».

3. ТУРИЗМ І ВІДПОЧИНОК: БРУДНЕ ПІД ПРИЦІЛОМ АВТОМАТІВ

Головною відмінністю і козирем по залученню туристів у терористів «ДНР» є вихід до Азовського моря. Селище Седово окуповане бойовиками «ДНР» в 2015 році.

З чим у вас асоціюється відпочинок на морському узбережжі? Блакитні хвилі, ніжне сонечко, оксамитовий пісок, багато вина і фруктів, гарна засмага, веселощі, бари і дискотеки, зустріч світанку на пляжі. Але все це не може бути застосовано до літнього відпочинку в Седово. Ми попросили розповісти про відпочинок в Седово Ніну, жительку непідконтрольного Луганська, яка минулого літа ризикнула з’їздити на окуповане донбаське море. Жінка розповіла, що з цього вийшло.

«Седово – це просто пекло якесь. Якщо до війни я спокійно їздила в Крим (в Ялту і Сімеїз), то тепер думала заощадити. Але пошкодувала дуже. Чого тільки варта дорога з Луганська: нас на «митниці» між «ЛНР» і «ДНР» в Дебальцеве протримали дві години, я так і не зрозуміла, чому. І це на 40-градусній спеці. Гаразд, приїхали ми після обіду в Седово. На в’їзді в селище стоїть блокпост «ДНР». Стоять ці хмирі неголені з автоматами, посміхаються. Виявляється, вони зробили Седово селищем закритого типу і пускають туди тільки жителів із місцевою пропискою. Оголосили особливою зоною і навіть ОБСЄ туди не пускають! Але туристам можна, нас пропустили, тільки після того, як водій передав військовим хабар всередині пачки від сигарет. У нас переписали дані паспортів і IMEI-коди телефонів і змусили заповнити «міграційні картки». 

Що скажу про сам відпочинок: море брудне. Сервіс на любителя: можна зняти собі більш-менш зі зручностями будиночок, але це коштує не менше 1500 рублів за добу (близько 620 гривень – авт.). А можна у бабусі зняти койку рази в три дешевше, але це буде в 20 хвилинах ходьби від пляжу. А туалет на вулиці і душ буде що там, що там. Багато пляжів забрали собі бойовики, вони там купаються і рибалять, а місцевих не пускають, нас тим більш. Пансіонати також багато закриті чомусь. Ціни на продукти там непорівнянні, значно дорожче, ніж в Луганську чи Донецьку. 

Так ось, пляжі там жахливі, ще й пристають військові, жарти вульгарні відпускають, і хто його знає, що в нього на думці, приставить автомат до скроні, зґвалтує і пискнути не встигнеш. Але бог милував. І головний прикол: там діє, як і у всій окупації, комендантська година. Тобто, хочеш-не хочеш, а о 23:00 будь люб’язний попрямувати до себе в люлю, і не висовуйся до ранку. А військові тим часом вночі там такі гулянки влаштовують, пиятики грандіозні, що і в вікно дивитися страшно. Ніколи туди більше не поїду», – розповіла луганчанка про свій «відпочинок» в окупованому бойовиками «ДНР» Седово.

А ось «ЛНР» виходу до моря не має. Тому там місцеві жителі купаються в різних водоймах місцевого значення та усіляких річках. Ризикуючи життям, штурмують заміновані береги Сіверського Дінця з бажанням порибалити, і підриваються на мінах і розтяжках. Хто багатший – їздять в Крим, Сочі і Абхазію. Але, як правило, пересічний луганчанин літо проводить в окупованому місті, на повноцінний морський відпочинок у людей просто немає грошей.

4. НІЧНЕ ЖИТТЯ І ДОЗВІЛЛЯ: ЗАКРИТІ УКРАЇНСЬКІ ВЕЧІРКИ, СТУКАЧІ І «МГБ» 

Що стосується культури і розваг, то Донецьк давав Луганську фору в цьому плані ще до війни. У Донецьку на шостому році війни функціонує маса розважальних закладів та клубів, а також цирк, аквапарк, театр і опера. Проводяться закриті нічні вечірки, на які пускають виключно за запрошеннями. Інформація про такі заходи передається за принципом сарафанного радіо. Так як вночі діє комендантська година, то ці вечірки проводять в закритому форматі: до ранку двері клубу не відкриваються і на вулицю виходити не можна.

Однак, якщо про такий захід дізнаються силовики з «поліції» або «МГБ», то обов’язково зірвуть тусовку. Тому що в Донецьку всі клуби і кафе по «закону» повинні закриватися не пізніше 22:00. Проводять свої вечірки в Донецьку і любителі української музики. На таких тусовках молоді люди збираються в клубі і під гітари співають пісні українських виконавців, таких як «Бумбокс», «Скрябін», «ВВ»… Вечори пам’яті загиблого фронтмена групи «Скрябін» Андрія Кузьменка вже стали в Донецьку традиційними. Ось тільки остання зустріч в році, що минає, була зірвана: хтось настукав «чекістам», про те, що на заході збираються «укропи» і співають ідеологічно невірні твори. Чи варто говорити, що вечірка була скасована, а організатори заходу перестали виходити на зв’язок.

У Луганську також є театри, цирк та інші забави. Ці всі заклади доступні в світлий час доби і ввечері. Нічне життя тут відсутнє в принципі, і про закриті нічні тусовки в Луганську нам нічого поки не відомо. З доступних луганчанам розваг: в місті працює льодовий каток, зоокуточок і 3D-кінотеатр (кажуть, що єдиний в «республіці»).

5. КПВВ І БЛОКПОСТИ: ВУЗЬКИЙ МІСТ У СТАНИЦІ І РИЗИК РОСІЙСЬКОГО ПРОРИВУ 

На Донеччині функціонують чотири автомобільних пункти пропуску: Мар’їнка, Майорськие, Новотроїцьке і Гнутове. Через ці блокпости мешканці окупованої частини Донецької області можуть відвідувати вільну частину України і навпаки. Ці блокпости досить рівномірно беруть пасажиропотік, що робить перетин лінії розмежування в «ДНР» відносно швидким (хоча кому як пощастить).

У «ЛНР» існує лише один контрольно-пропускний пункт у Станиці Луганській. Раніше люди тут долали Сіверський Донець через дерев’яні тендітні трапи, які замінили підірвану в 2015 році секцію моста. Цієї осені в Станиці Луганській українська влада відновила секцію мосту, проте сам КПВВ так і залишився виключно пішохідним.

Неофіційно українська сторона пояснює вузькість мосту запобіжними засобами: щоб на ділянці, де розвели війська, Росія не змогла прорватися своїми танками на українську підконтрольну територію. Щодня тут перетинають лінію розмежування від 9 до 12 тисяч пішоходів, хоча спочатку пункт пропуску розрахований всього на 2000 людей.

Українська сторона намагається, наскільки це можливо, зробити процес перетину лінії фронту більш комфортним: встановили туалети, зробили навіси, пустили безкоштовний автобус і гольфкар від мосту до КПВВ. Але бойовики «ЛНР» особливо не намагаються щось міняти на підконтрольній їм стороні мосту, діймаючи мирних перехожих нескінченними перевірками і порушуючи режим тиші нічними чергами з автоматів.

На Мінських переговорах і на зустрічі «нормандської четвірки» не раз обговорювалася можливість відкриття нових КПВВ на Луганщині.

Українська сторона пропонує запустити готовий з 2016 року до відкриття КПВВ «Золоте», але бойовики «ЛНР» блокують цю ініціативу. І навпаки: представники російсько-окупаційних сил в Луганську методично торочать про бажане відкриття пункту пропуску в Щасті (щоб заодно мати можливість помріяти про захоплення стратегічної Луганської ТЕС), а українська сторона категорично не сприймає цей варіант. І компромісу з даного питання найближчим часом, на жаль, не передбачається.

Читайте «Чорноморку» в Telegram і Facebook