Окупована прокремлівськими бойовиками частина Донбасу впевнено і неминуче занурилася в стан дрімучої безвиході та відчаю. За словами місцевих жителів, ця ситуація чимось нагадує лихі 1990-і. Тільки набагато жорсткіше і гірше, адже тоді в регіоні активних бойових дій не було. Спостерігаючи ситуацію, виникає відчуття, що машина часу все-таки існує. І вона, не питаючи дозволу, безжально відкинула жителів непідконтрольного Донбасу років на 30 назад, додавши до інших бід ще й постріли, і вибухи. «Чорноморка» поспілкувалася з місцевими жителями, які провели паралелі між нинішньою життям «ЛНР» і тим, що тут проживали в такі далекі, але мирні дев’яності минулого століття.

ТАМАГОЧІ, ТЕТРІС І ЖУЙКА LOVE IS: ЛАРЬКИ ПОВЕРТАЮТЬСЯ

Одним з головних символів дев’яностих став незграбний і потворний, але затребуваний комерційний ларьок, де кожен по дорозі на роботу або в універ міг купити будь-який милий серцю штучний товар. Турецькі жуйки і шоколадні батончики, болгарські сигарети та інші давно забуті у великих українських містах товари. В цивілізації на зміну таким залізним продовольчим монстрам неминуче прийшли мінімаркети, а вже їх жваво витіснили більші глобалізовані супермаркети. До війни луганські влади, у боротьбі за вигляд міста, активно боролися з малими архітектурними формами, і варто сказати, боротьба здавалася успішною. До 2013 в Луганську та ряді великих міст області були прибрані сотні і тисячі раритетних кіосків-батискафів, які простояли там добрих 20 років. Їм на зміну встановили комфортні сучасні торгові модулі і побудували великі магазини.

За п’ять років війни в Луганську і окрузі, як мухомори після дощу, стали знову з’являтися залізні потворні кіоски, пропонуючи довірливим городянам нехитрий асортимент: тютюнові вироби, алкоголь, а також хліб і крупи. Не дивно, що у таких кіосках хітом продажів сьогодні є сумнівної якості палена горілка 75 російських рублів за півлітра. Раніше такі вольності для торговців були немислимі, адже для торгівлі міцним алкоголем підприємцям необхідна окрема ліцензія. Але сьогодні у Луганську «контролюючі органи» повсюдно закривають на такі факти очі. Природно, за певну плату.

Зате особливою радістю для ностальгуючих за дев’яностими стануть турецькі жуйки «Love Is» і «Turbo», китайські «тетріс» і «тамагочі», що знову з’явилися у продажу в кіосках. А подекуди серед забитих луганськими низькоякісними сигаретами вітрин тютюнових кіосків були помічені легендарні в 1990-х роках болгарські сигарети «Opal» і «TU-134».

Зі свіжих прикладів залізно-продуктових новоутворень – кілька встановлених конструкцій, за формою і виконанню більше схожих на гаражі або голубники. Пару таких «шедеврів» не так давно помічено на східних кварталах окупованого бойовиками Луганська.

«МІНЯЮ ПАМПЕРСИ НА ЦУКЕРКИ»: БАРТЕР ЗНОВУ В МОДІ

В дев’яностих, після розвалу «совка», економічні зв’язки держави були порушені, і справжнім бичем стало хронічне безробіття і безгрошів’я. Регулярні невиплати зарплати, голодні страйки і неясні перспективи – реальні прикмети того часу.

Війна на Донбасі обдарувала нас все тим же набором сумних соціальних явищ і факторів. Роботу мають в регіоні деякі щасливчики, а зарплату, якої вистачить не тільки на хліб і «мівіну», виплачують і зовсім одиницям. Решта ж або працюють майже безкоштовно, або людям доводиться згадувати вже забуте явище, таке, як бартер.

Все частіше луганчани між собою змінюються, та й просто віддають задарма те, що комусь може виявитися потрібнішим. У соціальних мережах з’явилися маса груп під назвами на кшталт «Віддам або поміняю», в яких жителі віддають безкоштовно один одному непотрібний, але гарний одяг, ліки і навіть їжу.

«Міняю сім памперсів на два шоколадних батончики або 200-250 грам шоколадних цукерок. Скоро Новий Рік, хочу дітлахам подаруночки зробити», – таке оголошення розмістила у соцмережі молода мама, що не бажає залишити дітей на свято без солодощів.

На тлі навколишнього економічного і соціального колапсу в охопленому війною регіоні, люди в цілому стали простішими, добрішими один до одного і чуйнішими. Більш заможні городяни частіше і охочіше стали ділитися продуктами і речами з менш фінансово успішними ближніми.

Побачити сьогодні на вулицях Луганська літніх, але охайно одягнених людей, які просять милостиню – явище звичне. Вони, сором’язливо ховаючи очі, вдячно приймають дзвінкі монетки, йдуть купувати хліб, і тут же з’їдають його.

«Ніколи не думала, що доведеться йти на паперть», – сумно каже літня жінка, яка попросила назвати себе «бабусею Машею». За словами жінки, вона до пенсії майже все життя пропрацювала вчителем української мови в одній з місцевих шкіл, але ситуація, що склалася, змусила її стояти біля супермаркету з простягнутою рукою.

«Мені соромно просити гроші, ось недавно мене впізнав один з колишніх учнів… Я збрехала йому, сказала, що він помилився. Але, схоже, він мені не повірив», – розповідає жінка.

ГОПНИКИ ПРОТИ «ОПОЛЧЕНЦІВ»: ХТО КРУТІШИЙ?

Розгул криміналу і бандитське беззаконня – бич кінця минулого століття. Про той горезвісне час знята безліч фільмів і серіалів, які романтизують часи братків у малинових піджаках, шо шмигають з «волинами» на своїх шестисотих.

Здавалося б, зараз на дворі 21 століття, і лихі часи назавжди пішли в минуле – та не тут-то було. Сьогоднішній Луганськ за криміногенною ситуацією давно заткнув за пояс 1990-ті. Тобто людям, що знаходяться в окупованому місті та околицях, потрапила в руки незліченна кількість вогнепальної зброї, і використовується вона абсолютно безконтрольно.

Введена в 2014-му році, і вже всім остогидла комендантська година мірою виявився марною і навіть небезпечною. У темний час доби, користуючись тотальною безлюдністю вулиць, криміногенні особистості, а також самі «ополченці» творять тотальний безлад, обкрадаючи магазини, торгові точки і безтурботно залишені у дворах авто.

Як і в 90-е, в «ЛНР» активно процвітає такий вид кримінальної активності, як «гоп-стоп». Тільки якщо раніше в ролі гопників виступали місцеві люмпенізовані молодики в підроблених спортивних костюмах з лампасами, то тепер «гопають» так звані «захиснички», тобто проросійські окупанти.

«Ішов якось додому, десять годин вечора було. На Радянській недалеко від «дураковки» (народна назва площі Героїв ВВВ – авт.), до мене підійшли троє з автоматами. Під приводом перевірки документів вони мене повністю обшмонали. А так, як паспорта при мені не було, запропонували мені йти з ними в «комендатуру» до з’ясування особистості. Я набрався нахабства відмовити їм, мовляв, мене вдома чекають. Тоді вони такі, добре, ми тебе відпустимо. І відпустили, витягнувши з кишені три тисячі авансу і пачку сигарет», – поділився своєю історією один з молодих луганців.

Такі історії не рідкість, а нашому герою ще відносно за місцевими мірками пощастило: адепти Путіна могли б легко прострілити йому коліно або зовсім згноїти «на підвалі».

Хоча, і без комендантської години, після 22-х годин побачити мирних городян на вулицях Луганська – велика удача. Люди воліють сидіти вдома, не шукаючи на п’яту точку небезпечних для життя пригод.

Місцеві мешканці вже й не читають кримінальних хронік: луганчанам це вже відверто набридло. Бо там нічого нового: грабежі, викрадення, зґвалтування, перестрілки, зникнення людей… Якщо ще на початку війни такі новини викликали у пересічного обивателя шок і жах, то тепер більшість городян сприймає таку інформацію досить байдуже: всі просто звикли.

БЛЕКАУТИ VS ВІЯЛОВІ ВІДКЛЮЧЕННЯ: ЛУГАНСЬК РЕГУЛЯРНО ЗАНУРЮЮТЬ У ТЕМРЯВУ

Віялові відключення електроенергії в 1990-х – явище звичне. Коли в ті часи в черговий раз в квартирах луганчан зникало світло, то найбільше раділи школярі, яким можна було сміливо не робити домашнє завдання: на наступний день в школі коронним аргументом була фраза «Марьванна, я не зробив домашку, тому що світла не було».

В наші дні енергосистема Луганщини повністю розбалансована і «дихає на ладан». Численні обриви ЛЕП, зруйновані підстанції, згорілі трансформатори, та бригади електриків, лавирующие між куль, щоб швидше усунути обриви… Нещодавно з’явилася інформація про те, що співробітники «Луганського енергетичного союзу» в Луганську та регіоні масово звільняються, так як їм зарплату регулярно затримують, а також не оновлюють матеріальну базу підприємства.

Головне энергосердце області – Луганська ТЕС в місті Щастя – б’ється неритмічно. Луганщина живе в режимі енергоострова, а на ТЕС постійно спостерігалися перебої з поставками вугілля. Не так давно ЛуТЕС перейшла на газ, що, можливо, частково вирішить проблему, однак, значно підвищить вартість теплоносія. Крім того, плановане відведення сил і засобів по всій лінії фронту, на думку експертів, може спричинити захоплення бойовиками «ЛНР» луганської теплоенергостанції в місті Щастя.

Але сьогодні бойовики «ЛНР», в основному, отримують електроенергію зі стратегічної лінії «Перемога-Шахти», яка йде з Ростовської області РФ. Однак, «братня Росія» не може або не хоче забезпечити енергостабільність «молодої республіки»: електрику в «ЛНР» відключають часто і без попередження. Крім того, за останній рік в «республіці» відбулося кілька тотальних блекаутів, коли вся окупована Луганщина на кілька діб занурювалася в повну темряву.

У таких реаліях постійні і непрогнозовані відключення світла стали буденним явищем, а свічки у магазинах – ходовим товаром і прибутковим. Тепер з небуття і комор повстають старі добрі гасниці, а мати в господарстві таку річ сьогодні у Луганську – верх вінтажного і практичного шику. Якщо покопатися на OLX, то там можна купити таку лампу від 500 до 3000 російських рублів (від 200 до 1200 гривень) залежно від стану та жадібності продавця.

Нещодавно на центральному ринку Луганська на сувенірному лотку були помічені у продажу магнітики з написом «Нічний Луганськ», де окрім напису був зображений суцільний чорний фон. Саме таким окуповане місто, на жаль, сприймається його гостями.

ЗИМА БЛИЗЬКО: РЕАЛЬНО ПЕРЕЖИТИ ХОЛОДИ В «ПСИХУШЦІ»?

Смутні часи неминуче накладають свій похмурий відбиток на психіку людей, що живуть в окупації. За статистикою, в 1990-ті на пострадянському просторі спостерігався сплеск психічних захворювань: не всі змогли зберегти ментальну рівновагу в умовах стрімких змін у країні. Сьогодні в «ЛНР» ситуація повторюється.

Як розповів «Чорноморці» один зі співробітників Луганської обласної психіатричної лікарні, за останні роки потік пацієнтів збільшився на 30-40%. Люди звертаються до психіатрів, коли їм дійсно потрібна реальна допомога. Таких консультують, а в разі крайньої необхідності – госпіталізують.

Але є і пацієнти, які намагаються симулювати прояви захворювань, з метою просто відсидітися в стінах «жовтого дому», щоб пережити сувору і голодну зиму. Але таких хитрунів лікарі госпіталізувати не поспішають: у стінах закладу вільні ліжко-місця з’являються нечасто, та й годувати таких пацієнтів в умовах скороченого «моз» фінансування ніхто не буде.

З якими скаргами в основному звертаються жителі Луганська до знавців зранених душ людських?

«Як правило, це сезонні депресії, неврози й психози, що загострилися на тлі постійного стресу і інформаційного тиску. Серйозна клініка зараз зустрічається не так часто. Але сьогодні більш часто приходять люди, яким ставимо діагноз «шизофренія», – розповідає співробітник психіатрії. Як зазначило джерело, рівень скоєних суїцидів і спроб суїциду останнім часом знизився. Однак реальні цифри статистики він нам не назвав: це закрита інформація.

«Війна мобілізує волю до життя людей, вони намагаються більше боротися»,– резюмує психіатр.

Багато з тих, кому жити в окупації вже несила, намагаються виїхати з Луганська.

Незважаючи на деякий сплеск повернень, і ілюзію оживлення міста, перед настанням зими рідні місця городяни знову почали залишати.

Днями поїхала з окупованого міста і молода мама Наталя:

«Я хочу, щоб моя дитина засинала в тиші і безпеці, і якщо і чула звуки« граду», то тільки у вигляді небесних опадів»,– говорить мама. Маленький Ілля посміхається уві сні. Він з мамою цілком згоден.

Читайте «Чорноморку» в Telegram і Facebook