ДЕНЬ ОКУПАЦІЇ:
2
5
5
8
ДЕНЬ ОКУПАЦІЇ:
2
5
5
8
Голоси з-за
Штурм прикордонного загону в Луганську: Як починалася війна
  10 Червня 2019 08:09
|
  3313

Штурм прикордонного загону в Луганську: Як починалася війна

Штурм прикордонного загону в Луганську: Як починалася війна

2 червня 2014 року стало чорним днем в історії Луганська: в місто прийшла війна. Саме в цей день бойовики з терористичного угруповання «ЛНР» почали штурм луганського прикордонного загону – останнього на той момент незломленого оплоту законної української влади в окупованому місті. Місцеві СБУ і МВС вже були під контролем окупантів, але українські прикордонники відмовилися перейти на їхній бік, давши ворогові рішучу відсіч. «Чорноморка» відновила хронологію подій тих страшних днів, про які забувати не можна.

ЛУГАНСЬКІ ПРИКОРДОННИКИ УЛЬТИМАТУМ БОЙОВИКІВ «ЛНР» ВІДКИНУЛИ: ДО ШТУРМУ БУЛИ ГОТОВІ

Той червневий ранок в Луганську виявився недобрим: почався з пострілів. Жителі кварталу Мирний прокинулися від гуркоту та вибухів: це найманці «ЛНР» почали підступний штурм прикордонної застави, яка перебувала на самій околиці міста.

Російські найманці і місцеві адепти Путіна сподівалися, що українські прикордонники стануть легкою здобиччю, проте сильно помилилися: захисники України до останнього боролися, відчайдушно опираючись ворогу.

Проросійські терористи, що захопили владу в Луганську, на чолі з тодішнім «главою ЛНР» Валерієм Болотовим, 31 травня поставили співробітникам Луганського прикордонного загону Державної прикордонної служби України ультиматум: або українські прикордонники переходять на сторону бойовиків, або вояки «ЛНР» будуть брати прикордонзаставу штурмом. Зраджувати України і присязі прикордонники навідріз відмовилися і почали готуватися до штурму.

«31 травня 2014-го до мене приїхав чоловік від Валерія Болотова і запропонував посаду «начальника прикордонної митної служби Новоросії». Я, звичайно, посміявся. Запитав: «Що таке «Новоросія»? Чи є в світі країни, що визнали її? Може, ООН?». Пояснив, що я і мої підлеглі вже давали присягу на вірність Україні. Зазвичай у військової людини присяга одна і на все життя, тому ми залишаємося вірні Україні і не збираємося переходити на сторону сепаратистів. Мене попередили, що після такої відповіді обов’язково буде штурм. Тому залишати в Луганську військове формування, яке має досить зброї, вірне українському народу, виконує накази з Києва, Болотов не міг. Адже це небезпечно, тому що в будь-який момент ми можемо повернути цю зброю проти них. Ми були готові до цього і змогли дати гідну відповідь тим, хто прийде до нас зі зброєю», – розповів в одному з інтерв’ю начальник луганського прикордонного загону в 2014 році Сергій Дейнеко.

За його словами, начальство відразу запропонувало українським прикордонникам, які не бажають брати участь в обороні прикордонної застави, добровільно покинути її. Жоден український прикордонник не втік.

О 00:30 2 червня бойовики «ЛНР» стягнули свої сили до української прикордонніої застави в Луганську. Варто врахувати, що прикордонна перебувала в безпосередній близькості від житлових мікрорайонів Мирний, Степовий, Зарічний. О 4 ранку терористи почали віроломний штурм.

Бойовики «ЛНР» почали обстрілювати погранзаставу несподівано, і масовано з різних сторін і з усіх видів озброєння: застосовували автомати, міномети, гранатомети і кулемети.

ТЕРОРИСТИ «ЛНР» ВДИРАЛИСЯ ДО КВАРТИР МИРНИХ МЕШКАНЦІВ, ЩОБ ВЕСТИ ЗВІДТИ ВОГОНЬ ПО УКРАЇНСЬКІЙ ПРИКОРДОННІЙ ЗАСТАВІ І ПРИКРИВАЛИСЬ ДІТЬМИ

Застосували бойовики і чисто російський хід, властивий країні-агресору: прикриваючись мирними жителями, проросійські бойовики вели вогонь з вікон і дахів житлових будинків кварталу Мирний.

Нам вдалося поспілкуватися з луганчанкою, мешканкою будинку 13-а кварталу Мирний, в квартиру якої увірвалися бойовики і вели звідти вогонь по прикордонниках. Цей будинок знаходиться якраз навпроти прикордонної застави. Свого імені зі зрозумілих причин жінка називати не стала. Вона розповіла про страшні події того фатального червневого ранку.

«Ми з чоловіком спали, як в 4 ранку почули гуркіт і якусь тріскотню. Чоловік вийшов на балкон і говорить: дивися, по прикордонниках наших хтось стріляє. Я йому кажу: піди з балкона, а то може випадкова куля потрапити. Ми пішли в іншу кімнату, як через деякий час в двері почав хтось сильно ломитися, буквально з ноги вибивали. Ми відкрили, там військові, відштовхнули мене, увірвалися в квартиру і відразу до вікон і на балкон. Я їм кажу: «Гей, ви куди? Що вам треба?». А один мужик, з нетутешньою говіркою, такий кавказький акцент: «Матуся, швидко в підвал, у вас тут позиція зручна, будемо стріляти», – розповідає жінка.

За її словами, на всі вмовляння луганчанки покинути її квартиру терористи «ЛНР» не реагували, і погрожуючи зброєю, примусили жінку і її чоловіка відправитися в підвал.

«І добре, що ми в підвал пішли. Така стрілянина була – жах. Ночували ми на Камброді у родичів, повернулися аж 4 червня, коли цей бій закінчився. Квартира стояла відкритою, а у склі діри від куль. Це було дуже страшно. А ще їжа з холодильника зникла – напевно це вони, солдати ці, з’їли», – ділиться враженнями жінка.

За свідченнями очевидців, російські найманці під гучні крики «здавайтеся!» вели вогонь з квартир житлових будинків, підвалів і дахів, де обладнали свої позиції мінометники і снайпери терористів. Більш того, змінюючи позиції, проросійські окупанти прикривалися дітьми з навколишніх дворів. Прикордонна виявилася в повному оточенні: терористи вели вогонь з житлових кварталів, з боку яру і з боку траси, поливаючи прикордонників вогнем з усіх боків.

«Снайпери розташовувались в підвалах, мінометники – на дахах будинків. У квартири будинку, який безпосередньо примикав до прикордонного загону, вдиралися озброєні бойовики і говорили жителям: швидко ведіть нас на балкон, ми подивимося, чи зручно звідти вести стрілянину», – згадує луганчанин, журналіст Сергій Бондаренко.

«Ці бойовики бігали по двору з автоматами і якоюсь ще зброєю. Коли їм потрібно було змінити позицію, вони витягували з підвалів перелякану малечу, і, прикриваючись невинними дітьми, міняли позицію. Ясна річ, що українські прикордонники не стріляли по них, щоб не поранити дітей», – розповідає очевидець подій, житель кварталу Мирний.

Тим часом українські прикордонники прийняли бій і відчайдушно відстрілювалися. Вогонь по патріотах України вівся з усіх боків. Однак українські прикордонники намагалися в бік житлових масивів не стріляти, щоб не наражати на ризик мирне населення.

Щоб підняти моральний і бойовий дух, луганські прикордонники через гучномовці включили Гімн України, який понад чотири години допомагав їм протистояти атакам ворога.


БІЙ ПІД ГІМН УКРАЇНИ, ПЕРЕМИР’Я І ПЕРШІ ЖЕРТВИ

До 7 ранку на допомогу окупантам прибуло близько 400 осіб: коли прикордонники відбили першу ранкову атаку, самовпевненості у бойовиків поменшало, тому вони вимушено покликали підкріплення.

О 13 годині кожна зі сторін мала поранених, тому російські найманці запросили півгодини перемир’я, щоб вивезти поранених. Прикордонники дали згоду: адже у них на той момент було вже 8 поранених, з них двоє – важких.

До цього бойовики не пускали швидку допомогу на територію обложеного прикордонного загону, боячись, що разом з пораненими, за периметр нібито вийдуть і члени «Правого сектору» (яких, до речі, на території прикордонного загону не було).

«Швидка» відмовилася забирати поранених прикордонників, так як ніхто не гарантував співробітникам їх безпеку під час проїзду в прикордонну частину – їх самих могли розстріляти прикордонники, підозрюючи «троянського коня», а бойовики могли розстріляти для картинки для російських ЗМІ. Служба 103 просила доставити поранених ближче до підстанції, яка знаходиться в кварталі Мирний – 300-400 метрів від частини. Нічого особистого – «швидка» дбала про своїх співробітників», – розповів про події того страшного дня співробітник луганської «швидкої» Сергій Бледнов.

Бойовики евакуювали своїх поранених, а прикордонники своїх, направивши постраждалих в луганську обласну лікарню. Всі прикордонники вижили.

Одним з перших поранення в живіт отримав український старший сержант Володимир Аршинов. Сім годин він стікав кров’ю, чекаючи на допомогу. У лікарні йому довелося видалити частину кишечника і печінки, видаляючи осколки гранати, яку кинули в прикордонника терористи «ЛНР».

О 13:30 бій відновився з новою силою. На автостоянці неподалік загорілося і вибухнуло 9 автомашин мирних жителів: бойовики обстрілювали прикордонзаставу, не звертаючи уваги на мирних жителів і їхнє майно.

Поширювані бойовиками «ЛНР» чутки про те, що нібито частина прикордонників в перший день бою здалися ворогові, не відповідають реальності.

Як з’ясувалося, на території прикордонного загону знаходилися 14 військових, мобілізованих в кінці березня. Це були не прикордонники, а водії, які попросилися покинути територію прикордонного загону, не бажаючи брати в руки зброю. Їх з миром відпустили.

«З огляду на те, що вони в будь-який момент могли почати вогонь по нам, ми їх відпустили. Тримати людей, в яких ти не впевнений, було б злочином. Але попередили про кримінальну відповідальність», – підтверджує начальник луганського прикордонного загону в 2014 році Сергій Дейнеко.

Ряди терористів, які обстрілюють прикордонний загін, ставали все більш численними, Допомога же українським прикордонникам все не приходила.

«Бойовики постійно зміцнюються, підтягують важке озброєння, їх чисельність зростає. Зараз їх вже близько 500. Підтримки армії, на жаль, немає. Але наші хлопці здаватися не збираються. Це все погано може скінчитися», – писав у той день начальник прес-служби Держприкордонслужби України Олег Слободян.

Однак трохи пізніше на допомогу українським прикордонникам прилетів літак Су-25, але близькість житлового масиву не дозволила пілотам вести бойові дії, тому авіація пішла ні з чим. Саме цей літак бойовики «ЛНР» звинуватили в нібито завдані авіаудару по Луганській облдержадміністрації, який трапився в обід того ж дня. Була інформація про застосування ЗСУ вертольотів Мі-24.

«Ми бачили літаючий літак над кварталами, він пускав теплові пастки, але вогню по місту не вів», – розповідає один з жителів луганського кварталу Мирний.

ХИТРОЩІ БОЙОВИКІВ І ВІДПУЩЕНІ КОНТРАКТНИКИ: ЧИМ ЗАКІНЧИВСЯ ПЕРШИЙ ДЕНЬ ШТУРМУ

Увечері 2 червня бойовики пішли на чергову хитрість: під стіни прикордонної привели матерів тих військових, які обороняли прикордонний загін. Матері стали умовляти своїх чад скласти зброю і здатися. Такий психологічний прийом також не новий: він використовувався при окупації Криму і його українських військових частин.

Цей хід бойовиків дав свої плоди: ще шість військових-контрактників, піддавшись на умовляння батьків, залишили територію прикордонної застави. Однак бойовий дух інших українських бійців залишався на висоті.

«У той час у нас проходили службу близько 50 мобілізованих чоловіків. Сепаратисти десь дістали дані цих людей і обдзвонили їхніх батьків. Зробили так, щоб вони приїхали на цей штурм. Хто не міг приїхати, вони самі привезли. Ці батьки під час пауз в період штурму, в перемир’я, підходили до прикордонного загону та в гучномовець говорили: «Відпустіть наших дітей». Плюс разом з цими ватажками говорили: «Виходьте і здавайте зброю», – розповідає майор Луганського прикордонного загону Володимир Пліченко.

Перший день 17-ти годинного виснажливого бою не зломив стійкість українських прикордонників. Незважаючи на наявність поранених і великі осередки займання на території прикордонного загону, захисники України продовжували надавати окупантам відсіч, практично залишені один на один з ворогом без підтримки і допомоги згори. 2 червня терористи «ЛНР» знищили склад боєприпасів і ПММ луганських прикордонників, залишивши останніх практично без зброї.

СТОМЛЕНІ, ПРОТЕ НЕСКОРЕНІ: ЛУГАНСЬКІ ПРИКОРДОННИКИ ПОКИНУЛИ ЗАСТАВУ БЕЗ ВТРАТ, НЕ ЗРАДИВШИ УКРАЇНУ

3 червня бої продовжилися, однак, вже не такі інтенсивні. Бойовики продовжували завзято осаджувати і обстрілювати прикордонників, останні, незважаючи ні на що, здаватися не збиралися. «Здавайтеся, інакше цієї ночі зітремо ваш прикордонний загін з лиця землі», – нахабно погрожував нині покійний бойовик Валерій Болотов. Українські прикордонники сказали йому тверде «ні». У цей день поранених серед наших прикордонників не було.

Опівночі 4 червня пролунав дзвінок з Держприкордонслужби України: прикордонникам пропонувалося залишити прикордонну з метою передислокації. Ця пропозиція від вищого начальства викликала чималий подив серед рядових бійців: сили і засоби для ведення бою ще є, навіщо залишати заставу? Однак наказ є наказ і його потрібно виконувати.

«Глава дав команду залишити загін. Тоді ми були в кабінеті всім офіцерським складом, всі чули цю розмову і були здивовані, адже були налаштовані битися до останнього. Однак голова Державної прикордонної служби сказав, що вранці нас вже не буде, адже ніхто нам не допоможе. І запитав, чи готовий я покласти всіх свої підлеглих в братську могилу?» – згадує в одному з інтерв’ю начальник луганського прикордонного загону в 2014 році Сергій Дейнеко.

Поки терористи «ЛНР» перекинули свої сили на штурм частини внутрішніх військ, залишивши біля прикордонної небагатьох спостерігачів, прикордонники почали передислокацію.

Переодягнувшись в цивільний одяг і знищивши особисті документи, українські прикордонники малими групами почали залишати прикордонзаставу.

«Офіцери пішли напролом, а всі інші – сержанти, і прапорщики, переодягнувшись в громадянку, розійшлися по домівках. І бойовики, коли їх зупиняли, питали, чи є серед вас офіцери. Вони говорили – немає», – розповів прес-офіцер луганських прикордонників Олександр Трохимець.

Стояв нелегкий вибір: попрямувати в район Краснодона (Сорокино), де ділянка російсько-українського кордону тоді ще була підконтрольною Держприкордонслужбі України, або ж піти в район Станиці Луганської. Шлях в обидва напрямки був неблизький: більше 50 кілометрів, які потрібно було пройти, минаючи блокпости терористів.

Тому частина прикордонників вирішила дістатися до луганського аеропорту, де в ті дні базувалася 80-я окрема бригада. Ця задумка вдалася: в аеропорт перебазувалися 32 прикордонника, інші в цивільному одязі розійшлися по домівках. На наступний день всі вони переправилися на підконтрольну Україні частину Луганської області, де продовжили свою службу.

За дві доби бою українські прикордонники мали 8 поранених, точних даних втрат серед бойовиків немає, проте Вікіпедія вказує на 11 загиблих і 8 поранених терористів. Також загинули дві собаки, що служили в прикордонному загоні разом з кінологами: їх хтось застрелив. Наявність загиблих і поранених серед цивільних мирних жителів на цей момент невідомо.

Бойовики «ЛНР» вранці 4 червня зайшли на прикордонну заставу, захопивши залишки озброєння і боєкомплектів: всього близько чотирьох КАМАЗів.

Незважаючи на це, своєї мети вони не досягли: українські прикордонники не порушили присягу, покинули своє місце служби без втрат і не втратили честь.

Самі терористи «ЛНР» також визнали це.

«Ми воювали тут три доби. Ми їх так і не взяли, якщо бути чесним. Вони не здалися, вони стояли на смерть. Як до військовослужбовців, у мене зараз повага до цього загону», – розповів бойовик «ЛНР» Сергій Струтинський, коментуючи події п’ятирічної давності для прес служби «народної міліції» «ЛНР».

Сьогодні пропагандисти «ЛНР» традиційно брешуть, звинувачуючи в початку війни Україну і замовчуючи трагічні події ранку 2 червня.

Правда тут одна: першими вогонь в межах мирного міста відкрили бойовики «ЛНР». Прикриваючись жителями кварталу Мирний (який свою назву так і не виправдав), терористи вели вогонь по українських прикордонниках, які залишилися вірними присязі.

Відтоді минуло п’ять років, проте подвиг українських прикордонників не меркне і в черговий раз дає підстави стверджувати, що Луганськ – це Україна. Слова скептиків, що місто здалося проросійським окупантам без опору – чергова брехня. Туди Путіна ніхто не кликав, і мирні жителі з нетерпінням чекають, коли над містом знову буде майоріти жовто-блакитний український прапор, а над прикордонною заставою в кварталі Мирному зазвучить український гімн, увімкнений українськими прикордонниками, які туди обов’язково повернуться.

Читайте «Чорноморку» в Telegram і Facebook

© Чорноморська телерадіокомпанія, 2021Всі права захищені