В школах окупованої частини Луганської області урочисто пролунали перші дзвоники. Дітвора весело сіла за парти з готовністю наполегливо гризти граніт науки і поглинати нові знання. Чому сьогодні окупанти навчають дітей, що живуть в непідконтрольному Донбасі? «Чорноморка» поспілкувалася з батьками учнів, що відвідують школу в окупації, і дізналася чимало цікавого.

Армія, козаки і «русский мир»: рівень мілітаризації навчання в «ЛНР» зашкалює

Вже в шостий раз тут на шкільному подвір’ї замість «Ще не вмерла Україна» звучить пафосний «гімн ЛНР». Схоже, що і вчителі, і діти вже звикли до неминучої метаморфозі, давно замінивши всю символіку в класних кабінетах на більш «ідеологічно правильна». На лінійці всім першокласникам цього року видали «Абетку». Тонка книжечка зустрічає читача зверненням ватажка «ЛНР» Пасічника до майбутніх школярів. На наступному розвороті – гімн, герб і прапор «республіки», та інша проросійська пропаганда.

Після урочистої лінійки учні пішли на «єдиний республіканський» урок, який в цьому році називався «Подвигу народу жити у віках!».

«Товкмачили всякі розповіді про «героїв Новоросії», показували через проектор фрагменти боїв на Донбасі, як часів Другої світової, так і свіжих. Потім прийшов якийсь мужик прокурений, і, очевидно, з бодуна, у шапці такій міліцейській і штанях з лампасами, як виявилося, «козак»! Він щось довго й нудно майже годину мукав там про «дідів» і таке інше, в результаті набрид навіть вчительці, яка його ледве зупинила, мовляв, спасибі, вистачить. Діти відверто нудилися і позіхали, видно було, що їм ця тема не цікава. А у фіналі цей ряджений кожній дитині подарував по «георгіївській стрічці» і ще значки якісь і прапорець. Краще б фруктів або шоколадок приніс, їй-богу», – поділилася враженням від першого дня її сина в школі Олена, мама першокласника з Луганська.

За словами батьків, рівень мілітаризації середньої освіти «ЛНР» досить високий. Крім традиційного «ватного» 9 травня і призабутого 23 лютого, у школах окупованого Луганська та околиць регулярно і помпезно проводяться різні «дні пам’яті», «почесні караули» та інші «воєнізовані» заходи. Мета яких – з юних років посіяти в голови дітей думку про те, що «вмирати за Батьківщину» зовсім не страшно і не соромно, а навіть почесно. Дітей регулярно запрошують «в гості» у військові частини до «ополченців», де діткам показують зброю і навіть вчать стріляти.

«Прийшов мій зі школи, радісний такий, збуджений, я кажу, що сталося? А він: нас сьогодні водили до військових на екскурсію, дали навіть постріляти, і в танк залізти. Варто сказати, що мій син тільки в шостому класі. Я просто в шоці був від такого. Але йому сподобалося, що поробиш, хлопчисько. Я йому пояснив, що війна – це страшно, а не весело, як іноді здається на параді або салюті», – розповів Сергій, батько одного з школярів з окупованого Кіровська (після декомунізації – Голубівка).

«У нашій школі зробили «пост №1», там поставили червоний радянський прапор, і біля нього цілий день по стійці смирно стоїть хтось із дітей. Уявляєте? Замість того, щоб сидіти на уроках, дитина цілий день вартує якусь непотрібну ганчірку! Деякі батьки навіть задоволені, мовляв, як при СРСР! Але я навіть при «совку» такого маразму не бачила. Мій син простояв так одного разу цілий день, потім ноги боліли, так плакав ввечері. Я написала скаргу в міськвно, але там лише відмахнулися: кажуть, нам згори, з «міносвіти» сказали так робити, ми тут ні до чого», – розповіла Надія, мама дитини, яка навчається в одній із луганських шкіл.

У минулому році у окупованому Алчевську закрили одну з новітніх шкіл – №11. На її базі відкрився «козачий Кадетський корпус». Багатьма батьками ця ідея була сприйнята негативно.

«З дитинства виховувати дітей в дусі «будь готовий померти за батьківщину»… Це злочин. Ясна річ, що їм потрібно готувати «гарматне м’ясо», треба ж комусь воювати. Ось і пудрять мізки бідним діткам. Мені шкода їх. А ще більш шкода тих батьків, хто це схвалює (а є і такі). Невже ви будете раді, якщо років через 15-20 вашу дитину повернуть вам в цинковій труні і дадуть вам медальку з формулюванням «він так добре помер за батьківщину, ви пишаєтеся ним?». Та жоден нормальний батько дитину свою на війну не відправить: адже там вбивають і можуть вбити», – поділилася думкою одна з мешканок Алчевська, яка була змушена перевести свого сина в іншу школу, щоб він не став «кадетом».

Ікони, скріпи і непритомність у церкві: як в школах «ЛНР» дітей прилучають до релігії

Крім військової тематики, останнім часом в школах «ЛНР» переважає і релігійна. Згідно скріпам«руського міру», юних школярів з малих років, незалежно від переконань і віросповідання, змушують долучатися до православ’я в трактуванні православної церкви Московського патріархату. З 2015 року в усіх школах окупованої Луганщини в обов’язковому порядку ввели предмет «Основи православної культури». За кожною школою закріплений певний священнослужитель з місцевої церкви УПЦ МП, якому виділена ставка і певна кількість годин. Також виділяють кабінет: як правило, це приміщення психолога або «піонервожатого».

В одній із луганських шкіл таких предмети цілих три: «Основи православної культури», «Витоки духовності», «Історія православної церкви».

Відмова від відвідування цих уроків адміністраціями шкіл сприймається, як правило, агресивно.

«Наша родина – мусульмани. Я не захотіла, щоб моя дитина ходила на уроки православ’я. Написала директорові заяву, але вона мені сказала – навіщо ви дисципліну порушуєте? Якщо інші нібито дізнаються батьки, що можна не відвідувати урок, то їхні діти теж не стануть ходити, а хто тоді про бога буде слухати на уроках? Я їй кажу: я про бога дитині і сама вдома розповім, це справа суто особиста. А директриса: ну і забирайте тоді документи зі школи. Конфлікт, звичайно, залагодили, документи я не забрала, але неприємний осад залишився», – поділилася своєю історією одна з луганчанок.

«Вони там ікони вивчають різні, православні свята, молитви вчать. З одного боку, може, це і добре, віру у дітей вселяють. З іншого боку, мені здається, що це повинно бути справою добровільною, і явно не з перших класів. Нехай подорослішають, і самі виберуть собі віру, не потрібно нав’язувати», – вважає мешканка непідконтрольного Лутугине, дочка якої відвідує уроки православ’я.

Як стало відомо, в клоні університету ім. Шевченка в окупованому Луганську введена спеціальність «Православний педагог». Мабуть, тепер можна буде навіть не залучати попів: у кожній школі буде для релігійно-просвітницьких цілей матися спеціальний учитель.

Участь у хресних ходах» і «молебнях» – ще один обов’язок новоспечених школярів.

Відтепер, замість того, щоб сидіти за книжками, дітей у спеку і холод ганяють на всілякі релігійно-ритуальні заходи в примусовому порядку. Другого вересня у ряді міст «ЛНР» пройшов «молебень», присвячений початку навчального року.

«Діти непритомніли, спека стояла сильна. Але батюшка святою водичкою побризкав і норм, дитя в себе прийшло… Мракобісся», – пише у соцмережі очевидець, що був присутній на подібному молебні.

Українська мова в окупації: не заборонена, але приречена…

Крім військової та релігійної тематики, у школах «ЛНР» ввели масу нових уроків.

Наприклад, введено предмет «Уроки громадянськості Донбасу», де все в тій же «русскомирній» манері дітей вчать бути «патріотами» і «гідними громадянами республіки». В бібліотеках дітям також видали нові книги «Історія Вітчизни», «Православні свята», контурні карти та атласи «ЛНР» і деякі інші. Практично всі нові підручники, що стосуються теми донбаського конфлікту, видані в Луганську. Всі інші підручники надруковані російським видавництвом «Просвещение».

В цьому році більше 10 075 першокласників отримали «подарунок» від ватажка «ЛНР» Леоніда Пасічника у вигляді «портфелів першокласника». В них – канцелярський набір, а також щоденник і абетка з привітальним словом «президента».

У той же час для української мови в школах «ЛНР» місця не знайшлося. Як вдалося з’ясувати, в школах на окупованій території Луганщини українську мову викладають одну годину на тиждень. Примітно, що українську починають вивчати з другого класу. Втім, якщо батьки першокласників настійно попросять дирекцію, то українську мову викладатимуть і малюкам, але в якості факультативу.

Крім того, в «ЛНР» ще в 2015 році закрили всі україномовні класи і українські гімназії.

За словами вчителів, деякі діти українську мову вчать неохоче, не розуміючи її практичної цінності в умовах окупації.

«З українською у нас важко. Викладаємо з другого по одинадцятий класи, на одну годину на тиждень. Діти вчити не особливо хочуть, воно і зрозуміло: якщо кожен день чуєш потоки бруду на адресу України і всього українського, то можна легко втратити інтерес до мови.

Малюки чесно намагаються вчити, але у деяких погано виходить, говорять і пишуть з жахливими помилками, особливо вимова. А старші начебто і знають українську, але не дуже горять бажанням вчити, особливо проросійськи налаштовані. Є такі, хто і взагалі демонстративно і принципово не відвідує уроки української, ну або діти військових деяких. А я що? Доводиться ставити їм трійки-четвірки, закриваємо очі», – розповіла вчитель української мови однієї з луганських шкіл, яка  не побажала назвати своє ім’я в цілях безпеки.

За її словами, в луганських школах підручники з української мови та літератури, видані ще в українських видавництвах до війни, були вилучені, а замість них дітям видані нові, видані в Луганську. Природно, жорстко «відцензуровані».

«Нові підручники я б назвала беззубими. Так, українською, але про Україну там ні слова. «Калина-малина-батьківщина» і радянський поет Тичини. Загалом, «совок», тільки трохи приправлений такою безпечною шароварщиною», – поділилася своєю думкою викладач.

Як зазначила жінка, велика кількість вчителів української мови в Луганську були змушені перекваліфіковуватися на викладачів російської мови, а тим, хто не побажав – довелося звільнитися або переїхати на підконтрольну Україні територію.

За словами вчителів, в рамках курсу української літератури вивчається ряд вибраних творів українських класиків, але без політичного підґрунтя. Серед них і творчість геніального поета Тараса Шевченка.

Один з батьків луганських школярів розповів вартий уваги випадок, що стався в минулому році в одній зі шкіл на окупованій Луганщині:

«Син розповів, в класі такий випадок стався цікавий. Вчили вони Тараса Шевченка, як сказала їм вчителька – «великого російського поета». Ну і дітям було запропоновано вивчити напам’ять який-небудь на вибір вірш Шевченка із запропонованих учителем. А один хлопчина вирішив розповісти вірш, який вибрав сам. І ось виходить цей кадр до дошки і з виразом так починає декламувати: «Кохайтеся,  чорноброві , та не з москалями … ». 

У класі смішки пролунали, а вчителька просто остовпіла, і перервала його, посадивши на місце. Оцінку так і не поставила. На наступний день цього хлопця викликають до директора з батьками, де, крім директриси сидить чоловік в цивільному, як з’ясувалося, співробітник «МГБ»  (так званого «міністерства державної безпеки» – ред.). Цей мужик провів довгу бесіду з «винуватцем» і його батьками, наостанок строго наказавши «щоб нічого подібного більше не повторювалося» і пригрозив у разі чого запроторити юнака на підвал. Через пару днів ця сім’я була змушена виїхати на підконтрольну територію України, тому що в школі проти хлопця почалося натуральне цькування», – розповів житель Луганська.

Поки Донбас перебуває в окупації, російські куратори за допомогою окупаційних адміністрацій та фейкового «міносвіти» будуть продовжувати безмежно і витончено знущатися над юними і довірливими школярами, сіючи в їх багатостраждальні душі токсичні і руйнівні зерна мілітаризму, «русского мира» і примусової проросійської релігійної пропаганди. Після повернення окупованого Донбасу в Україну доведеться докласти чимало сил, часу і коштів, щоб повернути душі і мислення цих дітей в українське мирне русло … 

Ілюстративне фото: Tadeusz Lakota on Unsplash

Читайте «Чорноморку» в Telegram і Facebook