Сергію, розкажіть, як ви потрапили в «поліцію» так званої «ЛНР»?

Я прийшов працювати тоді ще в міліцію при Україні, за рік до війни, влітку 2013 року. Пішов працювати звичайним дільничним, ходив по домівках, всяких хуліганів і дебоширів заспокоював, та наркоманів з самогонниками. Робота була нескладна, але нудна. Через пару місяців я перейшов в патрульно-постову службу. Тут робота була трохи цікавіше: патрулювали вулиці, припиняли правопорушення. Робота мені подобалася.

Але тут в Луганськ прийшла війна. Як ви поставилися до Євромайдану і його луганських симпатиків? Ви ж навесні 2014 року було чинним українським міліціонером.

Коли почався Майдан в Києві, я спочатку сподівався, що все швидко закінчитися. Ну, помітингують там, випустять пару і розійдуться по домівках. Але в січні-лютому вже зрозумів, що без крові там не обійдеться, і що каша заварилася серйозна. З болем у серці спостерігав за луганськими «беркутятами» (співробітниками спецпідрозділу МВС «Беркут» – авт.), які там стояли, у мене там були знайомі серед них. Але сам на Майдан не їздив, хоча і начальство примушувало. А в Луганську, так, ми слідкували за охороною правопорядку в місцях масового скупчення людей, в тому числі і на мітингах, як проукраїнських, так і проросійських. Були без кийків, без нічого взагалі тоді. До певного моменту була команда зверху в ситуацію не втручатися. Не чіпали ні прихильників України, ні тих, хто вже тоді з триколорами ходив. Коли навесні в Луганську кілька разів штурмували облдержадміністрацію, а пізніше СБУ, ми також особливо не перешкоджали, не було команди. До певного моменту мені здавалося, що це все скоро завершиться. 6 квітня, під час штурму СБУ, нам в певний момент дали команду відійти, і всі протестуючі змогли безперешкодно зайти в СБУ. Там не більше сотні було міліціонерів проти тисячного натовпу, так для декорації. Так, можна сказати «злили хатинку (так в народі називають управління СБУ в Луганській області – авт). Трохи пізніше з будівлею обласного МВС приблизно те ж саме вийшло. Була б мета відбити атаку тих, хто захоплював – то ми б не допустили захоплення. Але у начальства, мабуть, такої мети не було. Ми там просто перебували і нічого не робили.

Ми підійшли до моменту, коли вже не тільки СБУ, але і обласне МВС потрапило під контроль так званої на той момент «армії південного сходу». Якими були ваші подальші дії? А ваших колег? Як багато українських міліціонерів перейшли на бік «ЛНР»? А чому ви перейшли?

Ну там ситуація така була: вже стало ясно, що буде заміс, Гуславський (колишній начальник ГУМВС України в Луганській області навесні 2014 року – авт.) кудись злився. Він просто боявся. Янукович втік, ситуація була каламутна, ніхто не знав, що буде далі. Всі боялися відповідальності за можливе кровопролиття. А після, вже ближче до осені, нам надійшов указ: всім, хто хоче продовжувати службу в рядах української міліції, прибути у визначений термін в Севєродонецьк, контроль над яким вже тоді Україна відновила. Якась кількість моїх колег поїхали туди. Розповідали, що в Севєродонецьку взагалі спартанські умови були тоді у них: міліція жила в якихось гуртожитках, тоді не було толком ні фінансування, ні матеріального забезпечення. А у мене тоді дитина тільки народилася. Я і подумав, ну куди я з малим на руках і дружиною? У невідомість? Того літа я тоді сім’ю вивіз до Росії до родичів, а сам вирішив залишитися працювати в рідному місті. З моїх знайомих, напевно, відсотків 20 поїхали в Україну, ще стільки ж – взагалі звільнилися і пустилися у вільне плавання. Решта, і я теж, залишилися працювати в Луганську.

Як до вашого рішення поставилися ваші колишні колеги, які вирішили не зраджувати Україну?

Тобто ви натякаєте, що я зрадник? Для них, напевно, так. Але я за фактом залишився працювати на своєму місці, в своєму місті, в рідному Донбасі. Так, мене колишні колеги і друзі вважають зрадником. Але кого я зрадив? Україну? Донбас? Луганськ? Я залишився працювати в рідному місті, борюся з криміналом, зброю в руки беру в рамках «закону». Чому я зрадник? Я просто не хочу нікуди їхати, мені тут подобається, ось і залишився.

Чим ви займаєтеся зараз в «МВС ЛНР»?

Тим же, що і раніше. Вулиці патрулюємо, затримуємо порушників, в тому числі і комендантської години. Ось зараз вчуся в Луганській академії внутрішніх справ імені Едуарда Дідоренка. Хочу отримати вищу освіту – це буде хорошим стимулом для кар’єрного росту службовими сходами.

Як вам умови роботи? Чи задоволені?

Цілком. Зараз і зарплату нам підняли, звичайно, не як в Росії, але вже відчутно, сім’ю можна годувати. Менше 15 000 рублів (близько 6250 гривень – авт.) вже ніхто не отримує, в основному більше. Ось ще до війни, не приховую, як ми поповнювали свою кишеню? При Україні зарплата була не особливо велика, ось зі всяких малоліток і брали гроші, типу не там помочився, або випив пива в громадському місці, або матом там вилаявся. Замість протоколу просто брали з них 50-100 гривень і до побачення. Зараз так не можна. По-перше, кожен боїться втратити своє робоче місце: за хабарі нас карають суворо. Ну, та й сама необхідність відпала в них, зарплату коли підвищили. А ось «палички» вимагають від нас, як і раніше, тому всі правопорушення оформляються тільки зі складанням купи протоколів. Паперової тяганини додалося в рази.

І які в «ЛНР» найчастіше правопорушення фіксуєте ви?

В основному, дрібне хуліганство, бійки там, всякі дрібні крадіжки, на п’яну голову. Порушників комендантської години затримуємо. Більші злочини не так часто і трапляються. Хоча і вбивств багато, в основному теж, на алкогольному ґрунті.

І як ви їх караєте?

Тих, хто вночі трапляється, затримуємо в міськвідділ до ранку. Там складаємо протоколи і виписуємо штраф, від 500 до 2000 рублів (від 208 до 833 гривень – авт.) Якщо затримали посадовця – то штрафи вище. Якщо військового – то віддаємо в «комендатуру». Якщо п’яний або під наркотою – то там інша розмова, але все залежить від поведінки людини. Якщо «бичку» не включає і поводиться мирно, то іноді і відпустити з миром можемо. Але така доброта у нас включається нечасто (сміється – авт.) Але зараз все більш-менш цивільно, законодавча база прийнята і всяке таке. А в 14-му чи 15-му роках так взагалі творилося всяке. Затримані могли бути відправлені на передову окопи копати або допомагати нам ремонт в РВВС робити. Кожен придумував для порушників кару сам. Тоді багато було історій «веселих». Зараз же все якось вляглося, свавілля стало менше.

Ви розповідаєте про дрібних, так би мовити, правопорушників. А що робите з більш «великим уловом»: вбивцями, ґвалтівниками?

Як що робимо? Згідно «кримінальним кодексом ЛНР», затримуємо, в слідчий ізолятор відправляємо і судимо.

На Донбасі вже шостий рік іде війна. Ви і багато ваших луганських колег перебуваєте в базі «Миротворець». Зараз йдуть посилені розмови про «особливий статус» Донбасу. Якщо Україна відновить контроль над тимчасово непідконтрольною частиною Донбасу, які будуть ваші дії? Чи боїтеся покарання?

Важке питання. Швидше за все, мої дії будуть трактовані за українським законодавством, як «держзрада». Тому, мабуть, доведеться їхати в Росію, благо є куди, у мене там родичі. Але щось мені підказує, що цей конфлікт буде затягнутий ще на багато років, на жаль. Дуже б хотілося миру, але, мабуть, ця війна вигідна багатьом, як тій, так і цій стороні. А може нас Путін визнає, і візьме до складу Росії, як Крим. Хоча в це слабо віриться вже, хотів би – відразу вже приєднав би.

Ви говорите, що в разі необхідності, будете тікати в Росію. Ви вже отримали російський паспорт? Кажуть, що силовики і військові в «ЛНР» отримують російські документи першочергово і за спрощеною системою.

Так, це так. Звичайно, отримав, нам їх дали в числі перших. У нас у всіх уже російські паспорти. У разі, як то кажуть, грандіозного «шухеру», я можу без перешкод виїхати в Росію і продовжити там службу в рядах поліції. Там і зарплата більша, і можливості.

А там вас не вважатимуть зрадником, у Росії-то?

Та що ви завели, зрадник, зрадник. Я залишився вірним Луганську. А то, що тут правлячий лад змінився, я винен, чи що?

І все ж, ви порушили присягу Україні.

Може бути. Але це не вам мене судити. Всі під богом ходимо …

«Ми підгодовані ланцюгові пси держави»

Як налаштовані зараз ваші луганські колеги? Чи є серед них проукраїнськи налаштовані, розраховують на повернення України до Луганська? Чи всі гаряче і віддано люблять «ЛНР»?

Так різні є настрої. Є й ті, що Україну чекають, але ясна річ, публічно це не говорять. Я одного такого запитав: чому ж ти в Україну підконтрольну не переїздиш, а він каже: чекаю, поки Україна прийде до Луганська, уявляєте? Ну а так я не сказав би, що серед луганської поліції патріотів багато, в основному всі ратують не за «республіку», а за власний гаманець і холодильник. Я думаю, що багато хто з них знову можуть «перефарбуватися» при слушній нагоді. А таких щоб прямо «упоротих» фанатів «ЛНР» тут особливо і немає.

Чому?

Ми ж не сліпі, і бачимо, що тут діється. Тут панують злидні, безправ’я і безвихідь. Тут відсутність перспектив. Але ми, як вірні пси держави, підгодовані і злі, тому змушені служити тим, хто нас годує. Тут все просто. Якщо ми перестанемо підкорятися системі, вона нас знищить. Як ви думаєте, чому у силовиків і поліції завжди зарплати великі? Щоб вірно служили і зберігали вірність владі. Інакше яка користь служити, якщо ти голодний і босий? Тоді можна і проти правлячого ладу піти.

Тобто вважаєте, що у «ЛНР» немає перспектив?

Та які тут на хрін перспективи? Тут вже точно нічого не буде хорошого, підприємства допилюють на метал, і шахти, вивезуть все, що більш-менш цінне, і все. А роботи коли не стане, то всі роз’їдуться, хто в Україну, хто в Росію. Як тут далі жити? І буде тут таке собі «дике поле» знову, але тільки мілітаризоване. Типу військової бази російської та полігону для утилізації старих боєприпасів і випробування нового озброєння.

І вас така ситуація влаштовує?

В ідеалі хотілося б, щоб Луганськ розцвів і все налагодилося, але таке навряд чи вже буде. Якщо тут настане зовсім ж*па, то просто поїду звідси.

Рано чи пізно Україна повернеться до Луганська. Якщо допустити, що ви потрапите під амністію, і вам не буде загрожувати кримінальне переслідування, могли б ви знову повернутися на службу в українську поліцію?

Та ну, навіть якщо уявити ваш сценарій … Хто ж мене назад туди візьме. Хоч на мені немає крові, але навряд чи мене амністують. Якщо тут відновлять українську поліцію, то я скоріше за все поїду … Або перейду в приватні охоронні структури. Але ваш варіант фантастично звучить. Та й взагалі … Хто нам дасть перейти на ту сторону? Швидше ліквідують або посадять.

Чому ви так вважаєте?

Тому що всі ці розмови про «особливий статус» поки не більше, ніж розмови. Росії вкрай вигідно, щоб тут якомога довше була «сіра зона», вона тут і буде. Хоча хто його знає, можуть і назад Донбас «впихнути». Але ось на яких умовах, питання складне.

Ілюстративне фото: Andrik Langfield on Unsplash

Читайте «Чорноморку» в Telegram и Facebook