У червні Україна втратила чотирьох своїх військових: Леоніда Добрянського, Іллю Струка, Богдана Коваленка, Івана Дедюха. За місяць на війні на Донбасі було 46 поранених. 

За офіційними зведеннями у червні було 337 обстрілів з боку ворога. Для порівняння: за даними офіційних повідомлень штабу ОС, у травні ворог вчинив по позиціях українських військ 355 обстрілів, у квітні – 312, у березні – 292, у лютому – 279. Без поранених і загиблих на фронті з українського боку в червні обійшлися тільки п’ять діб.

У «Армія Inform» розказали про воїнів, які віддали своє життя за Україну і українців у червні 2020-го.  

Прапорщик 30-ї окремої механізованої бригади ЗСУ імені князя Костянтина Острозького.

Віддав своє життя 13 червня під час виконання бойового завдання. Він загинув від мінно-вибухової травми, несумісної з життям.

Леонід Добрянський родом із міста Ружин Житомирської області. Народився 31 липня 1974-го. Разом із сім’єю мешкав у Києві на Печерську. У 1992 році служив строкову в ЗСУ, потому закінчив школу прапорщиків. До війни працював на авіазаводі ДП «Антонов».

«…Коли розпочалась війна на сході України, не зміг стояти осторонь. Одним із перших став на захист України у пекельний час. Із 2014 по 2015 рік воював у складі 72-ї ОМБр. Влітку 2014-го під час боїв у Червонопартизанську, що на Луганщині, зазнав поранення. Тоді міна впала біля бліндажа, тож Леонід був лише контужений. Полікувавшись, знову відправився на фронт», – розповіли в бригаді.

Восени 2015 року підписав контракт із «тридцяткою», пройшов чималий бойовий шлях «гарячими точками» АТО/ООС.

У бригаді розповідають, що Добрянський «піклувався про всіх, і навіть перебуваючи у відпустці, завжди здавав кров у госпіталі для поранених побратимів. Досвідчений, сміливий, йому довіряли й поважали як командири, так і бойові побратими, на нього можна було покластися. Один із найкращих бійців. Він ніколи не відмовляв у допомозі», – так відгукуються про «Старого» товариші по службі.

У Леоніда Цезаровича залишилися дружина і 24-річна донька. Після завершення контракту в липні 2020 року він мріяв відсвяткувати весілля дочки та невдовзі повернутися назад до лав бригади…

Старший матрос 503-го окремого батальйону морської піхоти ВМС ЗСУ

Загинув під час виконання бойового завдання на Донеччині внаслідок ворожого обстрілу 17 червня. Це сталося під час бойового чергування під Торецьком у районі селища Шуми, що біля окупованої Горлівки.

Ілля – уродженець села Льотниче Володимир-Волинського району Волинської області. Народився 1 серпня 1995-го в багатодітній родині.

Закінчив Львівське ВПУ комп’ютерних технологій та будівництва за фахом маляра-штукатура. Займався спортом. Прислуговував у церкві паламарем. Вступив до Почаївської духовної семінарії УПЦ МП.

У 2014 році пішов на військову службу й перевівся на заочну форму навчання. У 503-му батальйоні служив гранатометником. Воював у районі Маріуполя, де був поранений.

«Ілля був сповнений мрій та планів, прагнув пов’язати і подальше життя з армією, збирався створити родину. Не судилося… Щирий, набожний, компанійський і відповідальний. Ніколи не шукав відмовок, а брав і робив – завжди був готовий прийти на допомогу», − розповідають про полеглого бійця побратими.

Йому мало виповнитися 25 років. У 2020-му він подавав документи на вступ до військової академії, мріяв продовжити військову кар’єру.

Старший солдат 54-ї окремої механізованої бригади ЗСУ імені гетьмана Івана Мазепи.

Загинув  18 червня від снайперського вогню. Трагедія сталася близько 22-ї години, коли снайпер вів вогонь по захисниках Авдіївки з боку окупованого Спартака. Хлопець помер під час евакуації до лікувального закладу.

Богдан мав позивний «Гуллівер». Народився 2 січня 1998 року в селищі Нова Водолага на Харківщині.

У 2017-му підписав контракт із ЗСУ. Був навідником-оператором 2-го розвідувального взводу 1-го батальйону 54-ї бригади.

У 22-річного бійця лишилися батько та бабуся.

Сержант 24-го окремого штурмового батальйону «Айдар» ЗСУ.

Загинув 27 червня біля села Старогнатівка Бойківського району Донецької області внаслідок розриву невідомого боєприпасу. Тоді було поранено двох українських військових. Іван від отриманих ран помер.

Хлопець був родом із Тернополя. Народився 21 січня 1983 року. На Донбасі воював із 2014-го. Бойові побратими згадують його як завжди відповідального і сміливого воїна, що вмів вправно керувати своїм маленьким підрозділом, за що його й поважали.

Тепер йому назавжди 37. Вдома в загиблого залишилась мати.

Вічна слава й світла пам’ять захисникам України!