У Києві відбувся забіг «Шаную воїнів. Біжу за героїв України» (Фото)

25 серпня на Трухановому острові пройшов другий забіг «Шаную воїнів. Біжу за Героїв України». Близько 500 осіб бігли дистанції 2, 6 і 8 км з іменами загиблих воїнів на футболках.

Цілі цієї спортивної події – вшанувати пам’ять захисників, які загинули в російсько-українській війні, подякувати військовим за збереження цілісності і національної гідності країни. Організатори також відзначили, що хочуть зробити забіг традиційним і залучити до нього якомога більше населених пунктів України

З самого ранку на Трухановому острові збиралися люди: родичі і друзі загиблих, ветерани, спортсмени на інвалідних візках, учасники Invictus Games, професійні спортсмени та любителі, а також ті, хто просто вирішив віддати данину воїнам, що захищають нашу країну. Приїхав на захід і секретар РНБО Олександр Данилюк. Кожен учасник забігу отримував номер і табличку з ім’ям загиблого на сході України. А на центральній алеї острова, по маршруту забігу, стояли стенди з фотографіями і короткими біографіями наших земляків, які віддали своє життя за свободу і незалежність країни. Так учасники марафону відчували, що гинули не абстрактні герої, а люди з конкретним ім’ям і історією.

8:30 ранку. На Трухановому острові – як у великому мурашнику: люди щось обговорюють, дзвонять телефони, з музичної колонки звучить: «Ну, ну давай, за-для них, за-для нас, подаруй волю нам, покажи небесам… її», – а спортсмени готуються до забігу на три дистанції.

– Розумієте, через багато років, коли вже, можливо, і нас не буде на світі, пам’ять про наших Героїв буде жити, – каже учасниця забігу Наталія Маринченко. – Це станеться тільки тому, що ми з вами все кинули і приїхали сьогодні сюди. Щоб вшанувати їх. Я дивлюся на всіх людей, хто буде бігти поруч зі мною через кілька хвилин, щоб назавжди зберегти їх в пам’яті ось такими … схвильованими, усміхненими і вдячними кожному герою України. Ми показуємо всій Україні, де людське життя ніколи не було особливою цінністю, що життя наших захисників, наших Героїв – безцінні. Це місія, покликана для того, щоб не тільки вшанувати пам’ять Героїв, а взяти в обійми ті сім’ї, які втратили на цій війні своїх рідних і близьких … Цей забіг в Пам’ять про них змінить кожного назавжди. Ні, проблеми на роботі не зникнуть і ковбаси за 2.20 вручати, як нагороду, не будуть, але всередині себе ви будете знати, що ви там були, і що ви зробили хоч щось, щоб пам’ять про Героїв жила.

На забіг прийшла і Тамара Абалмасова – жінка, яку 24 серпня не пустили на Ходу гідності. Тамара прийшла на Майдан з прапором з підписами побратимів свого загиблого сина, бійця полку «Айдар». Вона повинна була стояти біля сцени з іншими матерями. Однак охорона не пропустила жінку, оскільки прапор у неї був з підписами, що було заборонено правилами заходу. Тамарі запропонували віддати прапор і пройти далі, однак жінка не погодилася і з образою в душі пішла на Марш захисників.

Жінка радіє: подвиг її сина, старшого сержанта батальйону «Айдара» Андрія Абалмасова пам’ятають.

– Це якось надихає. Мені дуже приємно, що за мою дитину, який загинув, біжить людина. Щиро вдячна. Нам це все потрібно, щоб люди пам’ятали наших дітей, – каже Тамара Абалмасова.

З ім’ям Андрія Абалмасова на грудях дистанцію в два кілометри пройшов на інвалідному візку Сергій Качельников, який через травму хребта вже 10 років займається спортом на візку. Про забіг він чув по телевізору. І через знайомих звернувся до організаторів.

– Нам давали номерки. І на номері було написано ім’я Андрія Абалмасова. Я забіг відстежував, і про загиблого бійця читав колись, пам’ятаю, що наш, киянин, – розповів учасник забігу

Українська спортсменка, срібний і бронзовий призер Параолімпійських ігор з лижних гонок та біатлону Світлана Трифонова долала дистанцію на візку за Героя Ігоря Притулу.

– Я горда тим, що можу брати участь в Забігу і своєї Пам’яттю продовжити життя цих людей. Це так по-людськи і так необхідно – пам’ятати! – каже сильна духом жінка, яка піднімає параолімпійський рух в Україні. Вона вважає, що немає вищої місії і більшого щастя, ніж бути потрібною людям. Зараз Світлана разом з командою однодумців знімає програму про сильних духом: про спортсменів, творчих людей, громадських активістів, з інвалідністю, які не просто самі не здалися обставинам, а ще й допомагають іншим перемагати життєві перешкоди.

Завершив Забіг приємний сюрприз від організаторів – виступ лідера групи «Шабля» Вови Гейзера, автора Гімну воїнів АТО. Його пісні «Проклята війна» і «Сину мій, сину» підспівували всі учасники забігу.

«Клята війна! На могилах – хрести. За кожну смерть їм Господь не простить! Все буде добре! Хай пісня лине! Хто з мечем прийде – від меча і загине!» – рефреном звучало над островом.

Серед учасників забігу – повністю незрячий спортсмен, відомий реабілітолог Василь Закревський. Втративши зір в 9-му класі, підліток не впав під ударами долі. Місяць тому він, один з лідерів українського паратріатлона, виборов чергову медаль у своїй кар’єрі – незрячий спортсмен разом зі своїм гайдом Романом Королем зійшли на п’єдестал пошани за результатами чемпіонату Європи з паратріатлону в естонському місті Тарту. На наступний день після забігу Василь Закревський полетів на міжнародні змагання.

Стартували всі разом – по довжині дистанції. А вже до фінішу приходили кожен окремо: спочатку вирвалися вперед лідери, потім – організовані групи, і замикали – любителі бігу. Окремою групою фінішували семеро бігунів в інвалідних колясках. Всіх бігунів зустрічали криками підтримки незалежно від їх результату.

Переможцем на дистанції 2 км став «кіборг» Руслан Боровик, який отримав важкі поранення під час захисту Донецького аеропорту. Він біг з портретом свого бойового побратима, Героя України Ігоря Брановицького. Шестикілометрову дистанцію першим подолав Микола Кравчук. А найшвидшим серед найвитриваліших бігунів виявився Павло Чайко – переможець на дистанції 8 км.

Вік учасників забігу – від 2-х до 83 років, найменша учасниця забігу на 2 км «бігла» на руках у бійців з маленьким прапором України.

– Що й казати, одні позитивні емоції! – каже, вручаючи нагороди переможцям забігу, Сергій Тріскач, голова організації інвалідів АТО. – Я давно вже не бачив в одному місці стільки здорових людей! Здорових духом! Хлопців не треба жаліти! Їм треба дати можливість жити!