Незаконна анексія територій бере свій початок з анексії історії. Анексія української історії Росією у всіх її формах (Московським царством, Російською імперією, СРСР) триває з середньовіччя . І тоді, і сьогодні мета цієї анексії лишається незмінною – виправдати військову агресію з подальшим загарбанням територій.

Це дивно, та навіть отримавши багатовіковий трагічний досвід переписування історії на користь Росії, українці так і не навчилися бачити в цьому небезпеку. Зважаючи на те що історія не має властивості закінчуватися, просто зараз, цієї ж миті, продовжується її незаконна анексія Росією. Історична пропаганда готує підґрунтя для нових територіальних загарбань. І хоча ми не знаємо подальших рішень російського військового командування, проте росіяни діють стратегічно. Це їхній національний інстинкт – один із небагатьох продуманих і вельми для нас небезпечних.

Отже, російська історична пропаганда. Найбільш свідомо ми почали з нею боротися з 2014 року, коли під безтурботні роздуми Путіна про «братські народи» та «іх там нєт» на територію України з Росії почали завозити солдатів та озброєння. Шостий рік триває війна, а на полі бою з російською пропагандою ми незмінно зазнаємо поразки. Здається, що це через те, що такого раніше не було, ми не знаємо як діяти. Але історія засвідчує протилежне… Вочевидь, життя нас нічого не вчить.

Тим не менш, існує єдиний притомний спосіб боротьби з пропагандою – її наукове спростування. І хоча пропаганда націлена на іраціональне, а її спростування, на відміну від контрпропаганди, менш ефектне та просте для сприйняття і націлене на раціональне, стратегічно в історичному контексті спростування нісенітниць та фіксація достовірних фактів мають більше сенсу. І на майбутнє залишають ворогу менше простору для маневру.

Тішить, що дедалі більшому колу українців сьогодні вдається грамотно протистояти російській історичній пропаганді. Приміром, 22 жовтня 2019 року в Києві ГО «Інтерньюз-Україна» представила дослідження «Ре-візія історії: російська історична пропаганда та Україна». Книга містить аналіз ключових наративів російської історичної пропаганди щодо України та відповідь українських істориків на ці наративи. Та спершу з’ясуємо головні риси видання:

ДЛЯ КОГО?

Видання підготовлене для загальної аудиторії і не вимагає спеціальної підготовки для ознайомлення. Текст доволі лаконічний. Автори пояснюють складні історичні моменти простими словами.

ХТО ВИДАВ?

Це дослідження підготувала ГО «Інтерньюз-Україна» за фінансової підтримки Європейського Союзу та Міжнародного фонду «Відродження» в рамках грантового компоненту проекту «Громадська синергія» під егідою Української національної платформи Форуму громадянського суспільства Східного партнерства.

ЩО ВСЕРЕДИНІ?

Найпопулярніші наративи російської пропаганди та їхні основні меседжі, відібрані аналітиками з просторів російського сегменту соцмереж vk.com і facebook.com та відповідь фахових українських істориків, яка складається з двох частин:

1) аналіз учасників проєкту «LікБез. Історичний фронт»;
2) інтерв’ю з Ярославом Грицаком, одним із найвідоміших українських істориків та публічних інтелектуалів, професором Українського католицького університету.

ЯК ДІСТАТИ?

Дослідження розповсюджується безкоштовно. Можна отримати примірник або певну кількість примірників для розповсюдження у причетних до видання організаціях. Втім, наразі вже існує електронний варіант (формат *.pdf), який можна скачати на сайті «Інтерньюз-Україна». На презентації автори і упорядники книжки пообіцяли видати англомовну версію дослідження найближчим часом, а крім того пообіцяли додати інші популярні формати електронних версій.

ЯКИЙ ОБСЯГ?

99 сторінок.

ЯКА ВАРТІСТЬ?

Безкоштовно. І це безцінно.

Дослідження «Ре-візія історії: російська історична пропаганда та Україна» навчить впізнавати маніпуляції російської пропаганди та нейтралізовувати їх за допомогою достовірних історичних фактів. Щодо України у російських соцмережах діють численні наративи, з яких виокремили кілька найпопулярніших за принципом наявності чіткого політичного наслідку:
– «Україна – це невдала тінь Росії»
– «Україна – це штучний проєкт Заходу»
– «Крим, Донбас і південний схід України – це Росія»
– «СРСР – потужна імперія, а Сталін – герой»
– «Усі українські націоналісти були фашистами»
– «Україна забула про перемогу над нацизмом».

Завдяки тому, що і учасники проекту «LікБез. Історичний фронт», та історик Ярослав Грицак спиралися на достовірні наукові дані, їх відповіді на ці наративи не мають смислових протиріч. Вони відрізняються лише стилістично і підходом. Якщо LікБезівці обрали мікроісторичний підхід, то Ярослав Грицак розглядав кожне питання глобально. Тому відповіді лишають по собі доволі цілісне враження, незважаючи на свою лаконічність у межах обраного формату.

Автори та видавці дослідження планують поширювати його на Донбасі, у школах і бібліотеках на підконтрольних територіях. Також розповсюджуватимуть інформацію про проект через соцмережі, аби залучити якомога ширшу аудиторію до ознайомлення з дослідженням. Сподіваюся, це не останній проект на тему російської пропаганди, бо підвищення медіаграмотності та дотримання інформаційної гігієни з кожним днем набувають дедалі більшого значення. Особливо в умовах російської агресії, як медійної, так і військової. Адже російська пропаганда не просто поширює власні наративи, а спершу дискредитує та руйнує чужі наративи у країнах по всьому світу, і лише потім пов’язує ці зруйновані чужі наративи з міфом про російську імперськість. Годі й казати, що медійна деструкція знаходить відображення в усіх сферах життя суспільства, на яку націлена пропаганда. Тому вона становить небезпеку для української державності.

Ну і наостанок декілька витягів із книжки, щоб закінчити життєствердними істинами:
– Топонім «Україна» вживається з ХІІ століття, ще до входження у вжиток серед східних слов’ян поняття «Росія».
– Якщо політичний «проект» Україна формується в середині XVII столітті з повстанням Хмельницького, то політичний «проект» Росія формується наприкінці XVII – початку XVIII століття, у часи Петра І. Питання ж загалом не в тому – країна – «проект» чи ні» – а в тому, які ці «проекти» життєздатні.
– Землі, «подаровані» Україні з боку Російської імперії чи СРСР, насправді були землями, де більшість населення вже становили етнічні українці, а отже постання України як держави цілком відповідає модерному принципові «самовизначення націй».
– Лише протягом 5,6% своєї писемної історії Крим належав Росії (11,4% – Кримському ханату); росіяни становили відносну більшість у Криму лише 4% його писемної історії, а абсолютну більшість – лише 2,5%.
– Згідно з рішенням Нюрнберзького трибуналу, ані ОУН, ані УПА не були визнані злочинними організаціями. Що ж до гасла «Слава Україні», то воно з’явилося ще в період незалежності 1917–1921 років, а коріння його сягає ХІХ століття, творів Шевченка.
– У лавах Червоної армії воювало близько 7 млн представників України, тобто приблизно 23% від загальної чисельності Збройних сил СРСР.

Тож keep calm and read books.

Читайте «Чорноморку» в Telegram та Facebook