Перші відвідувачі проєкту «Battle of Memories: міфи та реалії радянської доби» вже називають його обов’язковим до перегляду. Він переносить глядача в життя брєжнєвського часу через побут, засоби пропаганди та артефакти тих часів, які формують емпатійне занурення у світ «маленької людини» тоталітарної епохи. Проєкт дає змогу зазирнути за межі несправжніх переконань та сталих уявлень, а молодому поколінню скласти власну неупереджену думку та зробити висновки.

«Багато хто ще й сьогодні ідеалізує образ радянської дійсності. Це робиться не випадково, бо повернення до СРСР є ідеологічною базою російської пропаганди. Сучасна Росія прагне повернення свого імперського статусу і СРСР є для них зразком найбільшого розквіту російського імперського проєкту. І очевидно, що цей вплив російської пропаганди має місце і в Україні. Як не дивно, цю роботу треба проводити і серед молоді. Як показує практика Росії, там молоді люди, народжені далеко після 1991 року, завдяки цій пропаганді, так само ностальгують за тими часами. Вони вірять в те, що тоді було краще, ніж зараз, вірять в те, що там була можливість для самореалізації. І ці міфи переймає й українська молодь. Тому надзвичайно важливо проводити такі виставки, які десакралізують радянський міф», – зазначив один із ідеологів проєкту, історик Володимир В’ятрович.

Ігор Пошивайло (ліворуч) та Володимир В’ятрович (праворуч) на відкритті виставки

Виставка побудована на контрастах. Після першої зали, в якій побудоване коло української ідентичності, що стискається до центру через «тиск» усіляких наказів та постанов, розміщених у зовнішньому квадраті, друга і наступні зали занурюють у радянську атмосферу. Тут представлені зразки пропаганди (наприклад, слогани про боротьбу за мир контрастують з інформацією про війну в Афганістані та інші локальні конфлікти, часто провоковані та підтримувані СРСР). Надалі глядач потрапляє в кімнату, яка демонструє реалії радянського побуту з примітивним посудом, порожніми гастрономними холодильниками із табличками російською «Яиц нет» та «Ушла на обед», типовим гардеробом радянської людини (і, як протиставлення – відоме фото 1959 року, коли моделі відомого французького кутюр’є Крістіана Діора пройшлися вулицями Москви, де їх сприймали, як інопланетян). Четверта зала допомагає відчути тиск системи на тих, хто наважувався мати власну думку, відмінну від «генеральної лінії партії».

Виставка отримала грант Українського культурного фонду.

«Я народилася в ті часи і я теж була частиною тієї системи. Ми всі тоді жили в тих реаліях, бо інших не було. Але я не скажу, що ті спогади є для мене найкращими. Якщо спитати мене, чи хотіла б я повернутися туди, то відповідь буде однозначною: ні. І особливо гостро це відчуваєш на таких виставках. Дякую організаторам за таку можливість показати тим, хто ностальгує за тими часами, як усе було насправді», – поділилася враженнями голова Українського культурного фонду Марина Порошенко.

Організатори виставки свідомо зупинилися на відносно стабільних часах, епосі Брєжнєва, коли не було таких масових репресій та геноциду і який російська пропаганда зараз найбільше прославляє. Але виставка дає відчути, що попри це, держава намагалася цілковито контролювати людину. В експозиції представлені інформаційні блоки про культ вождя («Дорогой Леонид Ильич»), радянський імперіалізм («СССР – оплот мира»), «совковий» побут («Все для блага человека»), а також – контроль свідомості («Моральный кодекс строителя коммунизма»), переслідування інакодумців («Соблюдай бдительность») та виступи людини проти системи («Органы не ошибаются…»).

«У світі є загрозлива тенденція, коли країни колишнього соцтабору і навіть Західної Європи згадують про радянське минуле з ноткою ностальгії. Російська Федерація пішла далі – вибудовує ідентичність на уламках дорадянської і радянської імперії. Тож ця виставка орієнтована насамперед на молоде покоління, аби воно усвідомило масштаби фальші та брехні тоталітарного режиму, сутність радянського «раю», більше дізналося про комуністичну пропаганду, жорсткий контроль над особистістю, про переслідування інакомислячих, зовнішню загарбницьку політику та військові експансії Радянського Союзу. Й, відповідно, набуло імунітет від ідеологічного зомбування. Цей проект важливий і для музеїв, зокрема краєзнавчих, які застрягши в часі між двома епохами. Багато з них досі мають радянські експозиції зі спробами осучаснення наративів. Утім, вони не зовсім орієнтуються, як рухатися далі, переконливо змінювати експозиції не лише змістом, а й формою. Ця виставка може стати експозиційною моделлю. Вона показує, як у невеликому просторі змінити і сценографію, і форму подачі матеріалів. Позбутись ідеологем і міфів – дуже важливо для становлення демократичної держави, відновлення й віднайдення культурної, національної й індивідуальної ідентичності. Майдан став чітким цивілізаційним вибором українців, етапом формування громадянського суспільства та політичної нації. Майдан був за очищення від тоталітарного минулого, за ствердження нашої свободи. Тому Національний музей Революції Гідності став партнером цього проекту», – каже Ігор Пошивайло, генеральний директор Національного музею Революції Гідності.

Виставка демонструє приклад сучасного підходу до подачі інформації. Експозиція, крім візуального сприйняття експонатів, має мультимедійну складову: звук, відео, аудіо.

«Цей проєкт – спроба запустити процес внутрішньої декомунізації. Спроба очистити свідомість людей, звільнити її від тих фальшивих цінностей, які лишилися з радянських часів. Адже, як свідчать соціологічні опитування, близько 30% українців досі ностальгують за Радянським Союзом», – наголосила Наталія Іванченко куратор виставки, співробітниця Українського інституту національної пам’яті.

Наталія Іванченко (ліворуч) та Наталія Буланова (праворуч) – співкураторки виставки

«В умовах російської агресії та інформаційної війни цей проєкт має стати пересторогою проти маніпуляції людською свідомістю та спонукати до критичного мислення», – зазначила Наталія Буланова, директорка Музею історії міста Кам’янського.

В основу виставки лягла колекція портретів Леоніда Брєжнєва та інші раритети радянської доби, зібрані працівниками музею історії міста Кам’янського Дніпропетровської області. Організатори виставки сподіваються, що ця експозиція стане прикладом для інших музеїв, які досі лишаються заповідниками радянського дискурсу.

4-5 жовтня тут відбудеться семінар для регіональних музеїв за участі міжнародних спікерів.

Для студентів та учнів передбачена освітня програма, через яку вони зможуть відчути життя «простого радянського школяра»: що вони відчували, що могли бачити, читати, яку музику слухати (за книгою «Як я руйнувала імперію» української письменниці Зірки Мензатюк). А також кураторські екскурсії і багато іншого.

Виставка діятиме до кінця 2019 року.
Музей Івана Гончара (вул. Лаврська, 19).
Вхід вільний.

Читайте «Чорноморку» в Telegram і Facebook