ДЕНЬ ОКУПАЦІЇ:
2
4
3
1
ДЕНЬ ОКУПАЦІЇ:
2
4
3
1
Особлива думка
Спеціалістка по конфліктології: найголовніше, що ми можемо зробити – це бути щасливими людьми
  17 Жовтня 2019 17:19
|
  3361

Спеціалістка по конфліктології: найголовніше, що ми можемо зробити – це бути щасливими людьми

Спеціалістка по конфліктології: найголовніше, що ми можемо зробити – це бути щасливими людьми

На заході країни стався конфлікт, який переріс в агресивну фазу з «віджимом» ресурсів у опонентів. Це не чергова новинна хроніка і навіть не відгомони російської пропаганди – це всього лише фрагмент рольової гри, яка з 1 по 3 жовтня проходив у Львові.

У багатьох словосполучення «рольова гра» викличе посмішку і зовсім інші асоціації. Однак, спеціальним тренінгом із залагодження розбіжностей захід теж навряд чи назвеш. ГО «Українська мережа освіти дорослих та розвитку інновацій» (UNAEDI) за підтримки Представництва Фонду Ганса Зайделя в Україні в рамках проекту «Миротворчі ініціативи для Донбасу – Пошук майбутнього» показали учасникам «Криву конфлікту». Таку назву отримав проект в наших широтах. Його привезла з Копенгагена президентка Alliance for civil rights (Альянс за громадянські права – ред.) Світлана Закревська, керувала процесом директор UNAEDI Наталя Семиволос, а фасилітаторами заходи були Віталій Захарчук і Олена Набокова.

Перед тим, як перейти до основної частини нашого тексту, дозвольте сказати кілька слів про незрозумілі слова, які вже почали зустрічатися в тексті і самій грі.

Конфлікт, як з’ясувалося, може бути ресурсним, тобто обмежуватися базовими потребами у якихось благах. Потреба в них може перевищити їх кількість – і тоді наступає колапс. Іноді невеликий, а іноді і відчутний. З матеріальними благами, до речі, простіше працювати – вони найчастіше відчутні, видимі, піддаються рахунку. Найголовніше – їх можна поділити між сторонами. Іноді за допомогою третьої сторони. Якою, наприклад, цілком може бути суд або незацікавлений медіатор (посередник – ред.).

Фасилітаторами називають людей, які створюють комфортні умови для спілкування в групі. З латині слово facilis перекладається, як легкий і зручний, з англійської, як посередник. Грубо кажучи – це посередник, що спрощує. У тренінгах, іграх та інших заходах подібного спрямування такі люди створюють максимально зручні умови для взаємодії людини з людиною (і при цьому домагаються максимального результату від такої комунікації). Тобто фасилітатор – це тренер, який створює в групі симбіоз. Такий фахівець цілком може зійти за тамаду, але не на весіллі, а по функціоналу.

І останній термін, без якого текст нижче буде неповним – це «агенти змін». Ними є люди, рухи чи об’єднання, які своїми діями змінюють суспільство, особистість і поведінка людей. Вони здатні впливати на соціальні процеси. У вирішенні спорів таке визначення дають незацікавленій меншості, яка приходить в конфліктну ситуацію з новим баченням проблеми.

А що стосується гри, то її краще один раз побачити, ніж 100 раз подивитися фото і прочитати стільки ж історій про неї. «Крива конфлікту» цікава безпосередньою участю. Вона того варта.

Журналіст «Чорноморки» зміг побувати на прем’єрі цієї рольової гри і привіз інтерв’ю з фасилитаторкою «Кривої конфлікту» Оленою Набоковою, яка розповіла про свої роботи, побудову миру, емпатію, важливість читання, регенерації, сім’ї і любові.

Як ви прийшли в «Українську мережу освіти дорослих та розвитку інновацій» до Наталі Семиволос і Світлани Закревської?

Із Наталею і Світланою я познайомилася два роки тому. Була учасницею їхнього тренінгу. Вони тоді дуже щільно займалися питанням протидії торгівлі людьми. І зараз продовжують цим займатися. Тоді Наталя і Світлана реалізували приголомшливий проект під назвою «Маршрут безпеки». Це мій перший на той момент досвід фасилітації. Я була учасницею з подальшим отриманням сертифікату фасилітатора. Ми тоді багато спілкувалися і близько познайомилися.

На той момент я вже була тренеркою, і мене запросили разом попрацювати в бізнес-проект, який тоді втілювався в життя у Київській, Луганській та Донецькій областях. Ми попрацювали в ньому, і потім я стала вже практикучою спеціалісткою з конфліктів. Було дуже цікаво попрацювати в такій сфері.

І завдяки тому, що Світлана з Наталею дуже багато років щільно працюють з донорами, вони знайшли можливість запустити цю модель. А нас із Віталіком покликали допомогти адаптувати її під українські реалії, тому що будь-яка методологія потребує налаштування. Ми провели першу сесію саме по пристосовуванню цього проекту, і так з’явилися у Львові з «Кривою конфлікту».

А ви самі звідки і чим займалися до тренерства? 

Я із Запоріжжя, мені 42 роки, я президентка української Громадської організації «Українське жіноцтво», також тренерка, фасілітаторка, пробую себе як медіаторка. Але на останнє я ще не вчилася. Для мене це абсолютно нова галузь. За першою освітою я медик, а за другою економіст-міжнародник. У тренерській діяльності я, насправді, не так давно, тому що багато років викладала.

Крім того, в моєму житті присутні СЕО, СММ, маркетинг. Власне, його я і викладала в групах. Це була моя перша тренерська роль. До 2014 року були в основному бізнес-тренінги, але з приходом 2014 року і тих подій, що він приніс, я зрозуміла, що моя ефективність набагато вища, як активістки, людини, яка може себе назвати «агентом змін». Я є рятувальником в душі і завжди ним була.

Мені здається, що війна у кожного в душі своя. Ми всі, на жаль, зараз, плюс-мінус, на ній. І, роблячи свою роботу добре, ми робимо свій внесок в будівництво миру, в зміни на краще.

Що необхідно зробити нашим громадянам з неокупованих територій і що потрібно зробити всім іншим для побудови миру?

Необхідний процес усвідомлення, як мінімум, необхідність діалогу. Розуміння того, що конфлікт може бути ресурсним, якщо йти від деструктивних проявів на пошук конструктиву, спільних цінностей. Обговорення потреб, знаходження шляхів до співпраці або компромісів може допомогти вирішувати складні і конфліктні питання.

У вас постійно на тренінгах присутні люди з Донбасу. Але я ні разу не бачив людей і Криму, чому? І чи завжди ви запрошуєте у ваші групи переселенців? 

Наташа і Света самі переселенки з Донецька. З приводу присутності різних людей скажу так захід абсолютно відкритий, заявки може подавати хто завгодно. Я бачила кількість заявок на цей проект конкурс був божевільний. Дискримінації взагалі ніякої немає.

А взагалі, але це моя думка, громадські організації завжди намагаються залучати до своєї діяльності людей, що потрапили в складні життєві обставини. Сама ефективність заходу, коли присутні різні верстви населення, люди з різними проблемами, зростає. Це своєрідний зріз суспільства. Ніхто ж не говорить: «Давайте візьмемо тільки переселенців».

Насправді, ми намагаємося охопити всіх – людей з інвалідністю, ромів, багатодітних матерів. Це прекрасно, якщо вони можуть взаємодіяти, навчитися чомусь новому. Якщо у них є можливість отримання якогось усвідомлення – це ж круто!

У вас дуже специфічний підхід до людей, нестандартний. Це дуже чіпляє. Цікаві сюжети, відсутня лінійність. Звідки ви берете всі ваші завдання? Як їх винаходите?

Я відповім дуже просто – мій покійний дідусь розповідав мені весь час про те, як добре читати. Як це робиться? Спочатку у тебе повинна бути потужна база, щоб добре працювала мова. Важливий також інтелектуальний багаж, а він береться з книг. Далі – вже досвід, навички, уміння взаємодіяти з аудиторією. І не менш важливі сильна спрямованість на екологічність, на те, щоб бути дбайливими.

Під екологічністю я маючи на увазі мікро- і макроклімат у групі. Цінно також уміння бачити кожного учасника і учасницю, намагатися їх зрозуміти, зрозуміти, хто тут, що тут відбувається. Під групи підбираються спеціальні вправи. Навіть, якщо існує каркас методики, його емоційне наповнення – як раз складова частина роботи тренера, фасилітатора, в залежності від завдання проекту.

У Віталіка грандіозний досвід роботи з людьми, які потрапили у складні життєві обставини. У мене трохи менше, але, тим не менш, я цим займаюся вже, на жаль, чотири роки. Цей досвід дуже цінний.

На початку своєї діяльності я взагалі не знала, що і як правильно робити. Але, будучи по своїй натурі дуже емпатичною людиною, просто відразу бігла обніматися, перш ніж починала в людей «кидати» – якоюсь їжею, допомогою. Іноді робила це без запиту. І усвідомлення вже з’явилося пізніше, після того, як відчула на власній шкурі, як треба взаємодіяти з людьми.

Були випадки, коли реально це все настільки допомагало людям, що у них кардинально змінювалося життя, вони досягали якихось вершин?

Я б назвала це історіями успіху. Чесно кажучи, заради них працюю. Це, якщо хочете, моя місія. Ось, коли я сказала про те, що відчуваю себе «агенткой змін», можу додати, що ми працюємо для того, щоб ці зміни відбувалися. У мене є такі історії. Дуже від цього щаслива і можу про такі історії розповідати два дні, але ні. Я вважаю, що про це не варто говорити. Мені б не хотілося, щоб хтось, прочитавши цей текст, впізнав у ньому себе. Це моя внутрішня історія. Нею я можу ділитися з колегами, але ні в якому разі не називаючи імен. При наявності успішного кейса (без того, щоб вдаватися в подробиці), я можу розповісти, як цей кейс розкрутила. Але тільки таким же практикам, які працюють з людьми у важких ситуаціях.

Як ви відновлюєтеся після таких складних ігор і скільки для цього часу потрібно?

По-різному. Я відновлююся дуже просто – у мене прекрасна сім’я, абсолютно чудові батьки і казкові стосунки з моїм братом. Я відразу біжу додому і починаю «тертися» об близьких. Моя ресурсність саме в них. І… у власному ліжку. Ніякий готель мені не може його замінити.

По-вашому, тренер – це професія чи спосіб життя?

Я ніколи не кажу за інших людей, тому так: для мене це (важко зітхає, думає кілька секунд, робить паузу – авт.) – моя любов. Це те, чим я обожнюю займатися, і дико втомлююся. Я настільки багато намагаюся віддати енергії, знань, допомогти, поспівчувати, але десь бути жорсткою. Це коштує серйозних зусиль. А взагалі, я сама по собі дуже радісна людина і так, надмірно добра. Загалом, це відчуття щастя, коли ти реально займаєшся справою, яку ти любиш. Це спосіб життя!

Тобто «агентка змін» не буде повертатися до викладання маркетингу або до міжнародної економіки? 

Звичайно, буде повертатися завжди, коли в цьому буде необхідність для моїх близьких, для людей, які будуть такі знання просити, для моєї країни. Я буду робити те, що потрібно робити сьогодні. Потрібно бути актуальним і ефективним. Якщо для когось це не так, то потрібно йти з професії, причому з будь-якої. А ще тобі повинно бути добре від того, що ти робиш. Адже найголовніше, що ми можемо зробити, наприклад, для своїх дітей або для своєї країни – це бути щасливими людьми.


Як ними стати? В якому напрямку хоча б рухатися? 

Ось тут у кожного свій рецепт (сміється – авт.). Ніколи не писала таких для щастя!

Для мене це займатися улюбленою, потрібною справою. Приділяти увагу близьким, але не забувати і про себе: саморозвиток, рух вперед нескінченний, але з обов’язковими періодами уповільнення і відпочинку. Багато пити води, дивитися на красу, не забувати дихати і спати.

Ще, особисто я люблю годувати. Але це вже дуже особисте. Годую людей, тварин, птахів. Це вже про отримання задоволень. Теж, до речі, елемент щастя. Годувати – це прекрасно.

Коли у мене з’являється агресія або необхідний сплеск емоційний – тут на допомогу приходить караоке. Ідеальне місце! Пісні ж бувають різні. Можна вибрати пісню за потребами і «виспівати» всі зайві емоції.

Фото з Facebook Олени Набокової 

Читайте «Чорноморку» в Telegram і Facebook 

© Чорноморська телерадіокомпанія, 2020Всі права захищені