ДЕНЬ ОКУПАЦІЇ:
2
4
2
5
ДЕНЬ ОКУПАЦІЇ:
2
4
2
5
Особлива думка
Фантомні болі за Росію: Зі спостережень відпочивальників
  13 Червня 2019 13:18
|
  2287

Фантомні болі за Росію: Зі спостережень відпочивальників

Фантомні болі за Росію: Зі спостережень відпочивальників

Безвіз, що б про нього не говорили, дарує можливість подивитися світ. А світ – сповнений дивовижного і вартий того, щоб на нього подивитися. У різних його географічних точках спостерігати можна різне. Часто – раптове. Наприклад, на просторах Середземномор’я можна спостерігати, як компанія російської інтелігенції, що давно перебралася на ці самі простори, зібралася відсвяткувати День Росії. І це, скажу я вам, дивне видовище.

Вони починають пити за Росію, а потім починають лаяти владу. Щиро і з запалом. За розкрадені податки, за байдуже ставлення до власного народу, за те, що влада – шалена шушера з темних підворіть, що дорвалась до всіх можливостей корита. Найбільше – за те, що народу продовжують вселяти масштаби величі в процесі підняття з колін. Але при цьому народ вже, ніби як, міцно стоїть на ногах, не може отримати від своєї держави нічого – ні сервісу, ні допомоги, ні соцпідтримки, ні поваги. Нічого, крім можливості покласти своє життя на забезпечення державної машини, що вже звалилася і розклалася.

Вони піднімають другий тост за Росію, і поступово переходять на прокльони на адресу українських «беркутів», які на російських акціях протесту особливо стараються, пакуючи причетних і непричетних до акції. Тому що – вислужуються.

Вони, всі з породи якоїсь кіношної інтелігенції періоду «лихих дев’яностих», обговорюють безмежно нахабний розгул силовиків, які існують тільки для того, щоб викликати страх у людей. Саме для цього силовики обносять себе захисними парканами – щоб лякати і свавільничати в комфортних умовах, не ризикуючи отримати по зубах у відповідь.

Вони піднімають третій тост за Росію – і починають шалену дискусію. Одні сумують, що Росія не може викликати у них ніяких емоцій, крім сорому, роздратування на напади емоційної астми від задушливої атмосфери тоталітаризму. І нескінченної люті за неотримані і вбиті можливості розвитку країни. Інші раптом апелюють своїм фантомним болем до гордості за світове значення культури, балет, літературу і кіно. Ностальгією за найбільшою наукою і космічною державою. І, зриваючись на крик, пояснюють опонентам, що батьківщину любити треба будь-що, і нічого тут про неї розповідати погане, як би хто зайвого чого не почув. Добивають аргументом: «Раз вам там так погано було, що ж ви звідти ще в дев’яностих не виїхали, і чого досі продовжуєте туди їздити?». Від людей, чий усвідомлений вибір перемістити більшу частину життя подалі від російських кордонів, був зроблений давно і явно привів до успіху, – це звучить дивно.

Вони піднімають четвертий тост за Росію – і спектр емоцій за столом стає змішаним. Від переживань за залишену там частину життя, похоронних промов на адресу російського майбутнього до заздрості до України і подиву рівню європейського життя.

Весь цей застільно-політичний сумбур, за підсумком, наштовхує на дві думки.

Перша – ми давно перестали усвідомлювати, як рвонули вперед у своєму розвитку. Ми живемо легше і яскравіше росіян, яких планомірно позбавляють можливості банально нормально жити у своїй країні. І ті, хто пояснює, що сьогодні з РФ треба дружити, як з могутньою державою, або мислять категорією Росії з далекого минулого, або просто не дуже розумні. Тому що Україна сьогодні – краща і перспективніша. З кожною новою реформою прірва між нашими країнами збільшується. І це чудово. Власне, це друга думка.

Наше везіння, яке важливо не упустити, подарувало нам шанс реалізувати свою державу. Окремо від чогось страшного, похмурого і мертвого. Це везіння потрібно пропрацювати. Наші можливості реалізувати своє справжнє – не примарні. І це – щастя, якого ми не усвідомлюємо.

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може відрізнятися від авторської.

Читайте «Чорноморку» в Telegram і Facebook

© Чорноморська телерадіокомпанія, 2020Всі права захищені