Вчора Збройні Сили України на Донбасі в черговий раз зазнали втрат…

Ось позаду перон і каштани,
Що схилились в молитвах у слід.
І експрес мчить в обіймах туману,
Мов маскуючись, прямо на схід.

Повз хатинок сліпих пролітає,
Мовчазні полустанки мина.
На кінцевій зупинці ж чекає
Пасажирів безжальна війна.

У вагонах тіснява та гомін,
І напруга стіною стоїть.
Всіх чомусь потягнуло на спомин,
Пригадалась зворушлива мить…

Розкладають воєнне спорядження,
Теплі ще пиріжки від дружини.
Хто з шпиталю, а хтось й у відрядження.
Нерви – ніби затвора пружина…

Провідник всі табу враз знімає
Та будь-де дозволяє курити –
Їм все можна, ніч швидко минає…
А там снайпер на спалах звик бити.

Хай духмяним димком затягнуться,
Знімуть смуток, а в когось і стрес.
Хай, нарешті, всі потім зберуться
На цей самий, зворотній експрес.

Набігають на них терикони,
Потяг ніби біжить від погоні.
І пустіють потроху вагони –
Сходять хлопці на тім перегоні.

А над потягом кружить лелека
Та надривно, із сумом курличе.
Навіть матері чують здалека:
Птах полеглих в бою з неба кличе.

Зазиває і батька, і сина –
Вони дім боронили від бід.
На Донбасі ж щодня доля гине,
А експрес знов прямує на схід…

Читайте «Чорноморку» в Telegram та Facebook