Якщо про найважливіші речі розповідати, вихолощуючи смисли, в цих речах закладені, вийде дивно сумна, нескінченно пафосна і разюче дурна історія. Тому не втрачати смисли – це важливо.

«Робота на Великій фабриці з виробництва трупів назавжди залишиться священним подвигом нашого народу, закликом жити по совісті, тримати висоту правди і справедливості, передавати ці цінності від покоління до покоління. Робота на Великій фабриці з виробництва трупів – вміщує в себе все краще, гідне, героїчне в характері нашого народу. Свято перевиробництва на Великій фабриці з виробництва трупів – наша гордість і готовність захищати інтереси країни».

Таке формулювання звучить по-блюзнірськи. Особливо, коли привітання з цим святом завершити обіцянкою з гордістю повторити досягнення попередніх поколінь, які працювали на це фабриці, і в знак поваги до них виготовити ще більше трупів.

Це – всього лише цитата офіційного привітання Кремля до 9 травня. Просто війна в тексті цього привітання названа тим, чим по суті є кожна війна – фабрикою з виробництва трупів. Текст – один і той же. Але смисли, все ж, дещо відрізняються.

Так – у всьому. Можна написати, що в 2014 році «під дулами автоматів було проведено засідання депутатів Верховної Ради АР Крим, на якому головою уряду проголосили керівника партії «Русское единство». Всупереч українському законодавству, був призначений «референдум» про статус Криму. Центральна українська влада не визнала рейдерське захоплення влади в Сімферополі. «Незаконний референдум» проводився з численними порушеннями, що було зафіксовано навіть Радою при Президентові РФ з розвитку громадянського суспільства і прав людини (згодом звіт був названий «неофіційними»). Так пишуть українські підручники з історії.

Можна написати, що в 2014 році проти націоналістично налаштованої влади Києва «в Автономній республіці Крим почалися масові протести, які призвели до приходу нових лідерів, які підтримали бажання кримчан возз’єднатися з Росією. Росія виступила на підтримку російського і російськомовного населення України. За результатами референдуму (96% «за») півострів 21 березня 2014 року ввійшов до складу РФ. Київська влада почала військові дії проти Луганської і Донецької самопроголошених республік. Але ополченці південного сходу України змогли завдати поразки київським націоналістам». Так пишуть російські підручники з історії.

Точка в історії – одна і та ж. Набір фактів – приблизно той же. Але смисли закладені різні. І ефект виходить різним.

Це працює завжди і безвідмовно. З датами, з подіями, з людьми і їхніми вчинками, з предметами. Можна сказати, що одна людина помахала шматочком тканини в конкретній географічній точці. І в цій фразі не буде нічого образливого чи загрозливого для оточуючих. Та й що небезпечного може бути в одному чоловічку, який махає вам ганчірочкою? Але коли виявляється, що цей чоловічок – Володимир Балух, який захотів, щоб над його будинком в окупованому Криму висів український прапор, то рівень небезпеки прокачується на 100 пунктів відразу. У Балуха починають проводити обшуки, насильно знімати прапор, організовувати переслідування в кілька років. А потім чоловічка з прапором суд засуджує до трьох років і семи місяців колонії загального режиму. І на тлі весь час миготять якісь дивно насичені історії про те, як люди ризикували собою заради того, щоб шматочок тканини позначав якусь землю, ідею або коло однодумців.

Так починаєш розуміти, що прапор – це щось більше, ніж просто шматочок тканини певних кольорів. Це – єдність смислів, яка формувалася безліччю людей і їхніми вчинками. Козачі війська, сформовані із запорізьких козаків, в російській армії 18-го століття відрізнялися синьо-жовтими прапорами. Ті, хто на початку двадцятого століття почав активно працювати на створення нової української держави і її армії, піднімали над своєю ідеєю синьо-жовтий прапор. Люди, що домоглися відновлення української незалежності в 1991 році, позначили своє досягнення синьо-жовтим прапором. Люди, які зрозуміли важливість і цінності свободи і незалежності, об’єдналися в 2014 році заради їх захисту під синьо-жовтим прапором.

За останні сім років в синьо-жовтий прапор було вкладено силу-силенну значень. Він зберігає в собі історії про найяскравіших людей, дивовижні вчинки, благородні ідеї і яскраві надії. У ньому – безліч життів. Коротких, довгих, раптово перерваних, дуже насичених, різних. Він вмістив в себе багато болю і розчарувань. Багато радості і досягнень. У ньому зараз – стільки всього, що кожен може вибирати собі той сенс українського прапора, який йому ближче і зрозуміліше. Особливо в день, який присвячений прапору і всім тим сенсам, які в нього вмістилися. Тому що зберігати смисли – це важливо.

Читайте «Чорноморку» в Telegram і Facebook