Три Президенти, дві країни під спільними кордонами, політична криза через майже 30 років після війни… Чому нас має навчити досвід Боснії і Герцоговини?

Останні українські новини змушують вкотре нагадати – все це в історії вже було. У різних точках глобуса, в різний час, але, тим не менш, все це з кимсь уже було. Всі війни рано чи пізно закінчувалися за різними сценаріями або ж заморожувалися на десятиліття. Або переходили в стадію порохової бочки, яка може вибухнути в будь-який момент через так і невирішені конфлікти. Нам би почитати, як воно було у інших і чим закінчилося. Але, на жаль, ми продовжуємо винаходити велосипед, сподіватися на «авось» і вимагаючи, щоб все владналося негайно.

Боснія і Герцеговина – країна, унікальна у всіх відношеннях. Неймовірна природа, неймовірне змішання культур і абсолютно неймовірна політична система. Щоб розібратися, що до чого в цій країні і хто кому влада, потрібно витратити не один тиждень. По суті, Боснія в її нинішньому вигляді – продукт Дейтонських угод, якими закінчилася жахлива, що забрала десятки тисяч життів, війна на території країни. Незважаючи на те, що на карті ми бачимо одну державу, в загальних межах їх, по суті, дві: Республіка Сербська, якою керують боснійські серби, і, власне, федерація Боснія і Герцеговина, де живуть хорвати і босняки. Крім цього, в країні є ще й автономний округ Брчко, який досі знаходиться під міжнародним управлінням і не належить ні тим, ні тим.

ТРОХИ ІСТОРІЇ

Як так вийшло? Після розпаду Югославії, слідом за Словенією та Хорватією, Боснія і Герцеговина також проголосила незалежність. Проти цього були боснійські серби, які в 1992 році проголосили створення своєї країни на території Боснії під назвою Республіка Сербська. Почалася жахлива, кривава війна. Армія боснійських сербів під керівництвом Ратко Младіча і Радована Караджича обложили столицю босняків – Сараєво – майже на 4 роки, винищивши з допомогою щоденних артилерійських обстрілів і снайперів понад 10 тисяч мирних жителів та військових. Далі – і це ще більше не вкладається в голові – боснійські серби вбили більше 8 тисяч боснійських чоловіків із Сребрениці (мусульманського анклаву на території Республіки Сербської, який нібито був під міжнародним захистом). Кров пролилася в Приедорі, Вишеграді, Біелині, Травниках та інших містах країни.

Але, крім боснійських сербів, босняки воювали і з хорватами. У тій частині БіГ, де компактно проживали хорвати, раптом вирішили створити свою, хорватську країну – Герцег-Босна. І почалося все те ж – артобстріли, масові вбивства мирного населення, концтабори, зґвалтування, знищення пам’яток і релігійних об’єктів.

Але, якщо з хорватами босняки домовилися в 1994 році, то серби до останнього миритися і домовлятися не хотіли. За стіл переговорів їх посадили лише натовські авіаудари в рамках операції «Обдумана сила». Тоді, в 1995 році, в місті Дейтон хорватський, боснійський та сербський лідери підписали угоди про перемир’я, які і отримали назву Дейтонських.

ДВІ КРАЇНИ І ТРИ ПРЕЗИДЕНТИ

Так, згідно з договором, Боснія і Герцеговина залишалася у своїх кордонах, але ставала конфедерацією Республіки Сербської з Федерацією Боснії і Герцеговини. Так, у результаті угод 49% країни отримали серби, 51% – босняки і хорвати. На виборах також обирали не одного, а цілих три президенти – по одному від хорватів, босняків і сербів. Також пропорційно за національною ознакою розподілялися і місця в парламенті. Причому, якщо обранці одного народу виступають проти будь-якого закону чи рішення, то навіть при одностайному голосуванні інших двох, рішення відкидається. Цей пункт називають «вето народу». Ця система працює донині.

У Республіки Сербської є свій Президент, свій парламент і своя конституція. Може самостійно встановлювати відносини з країнами, незалежно від Сараєво. Має свою столицю – місто Банья-Лука, свій прапор, гімн і герб. Як тільки перетинаєш кордон Хорватії та БіГ – відчуваєш себе дивно: в паспорті стоїть боснійський штамп, а тебе зустрічають плакати «Ласкаво просимо в Республіку Сербську!». Всюди – сербські триколори (від тих самих плакатів до шевронів на формі місцевих поліцейських). Зі спільного я, як турист, помітила тільки валюту – конвертована марка діє по всій території БіГ.

З «коридором» між частинами Республіки Сербської – округ Брчко склалася і зовсім складна ситуація, адже тут сербів і босняків приблизно навпіл. Особливий статус Брчко прописали в тій самій Дейтонській угоді – оскільки округ постійно викликав суперечки і через нього ось-ось війна могла розгорітися знову. Прийняли соломонове рішення – ні тим, ні тим – Брчко зробили автономним округом під міжнародним управлінням. І хоча формально в Брчко є мер і навіть Скупщина (парламент – ред.), самоврядування, де-факто, відсутнє. Правлять округом іноземці (до речі, за національністю, всі американці), які називаються супервайзерами або наглядачами. Якось так.

А ДЕ ТУТ МИ?

Досвід Югославії показав – в країнах, де етноси населення планомірно перемішувалися десятиліттями, і де одна нація, всупереч усім деклараціям, все ж мала куди більш міцне положення і великі амбіції, поділ навряд чи може пройти полюбовно. Лайт-варіант, але все ж, стався і з нами – з країнами колишнього СРСР, де всі невирішені етнічні, історичні й територіальні питання одразу ж спалахнули і, при активному сприянні привілейованої нації, закінчилися кровопролиттям. Перемішування народів, мовна та історична політика, залагоджені на швидку руку територіальні претензії – процес подібний до садівництва.

Чого нас учить досвід Боснії і Герцеговини? А тому, що мало просто припинити стріляти. Закінчення війни – це або примушення до миру (силою, економічно, політично), або компроміси і стіл переговорів, на якому потрібно прийти до спільного знаменника. Але в будь-якому випадку, перш ніж прийняти рішення, потрібно добре подумати: «А як буде далі? До чого це призведе?».

У ситуації з БіГ дійсно важливо було зупинити насильство і кровопролиття. Коли приймали Дейтонські угоди, багато хто думав, що так буде, згодом розберемося. Але, як бачите, майже 30 років минуло, а досі не розібралися. Здавалося б, всім народам дали рівну владу. Миріться, домовляйтеся і розвивайтеся. Але не тут-то було. Країна, як двоголовий орел, чиї голови дивляться в протилежні сторони. Федерація БіГ – на Захід, на ЄС і НАТО, Республіка Сербска – у бік Сербії і Росії. Чи можливий нормальний розвиток країни в таких умовах? Звичайно ж, ні. Зараз у країні – чергова політична криза. Варто політикам зайти в глухий кут в якихось питаннях, як в Республіці Сербській починають загрожувати референдумом і відділенням. Нинішній Президент Республіки Сербської Мирослав Додік відомий своїми сепаратистськими висловлюваннями і проросійською позицією. Ще в 2016-му заговорив про незалежність. І тепер смикає за цю ниточку при будь-якому зручному випадку. А ще називає Крим російським, за що доводиться вибачатися хорватським і боснійським політикам БіГ. А ще при найменшому приводі Додік заявляє про нежиттєздатність БіГ та необхідності поділу країни на три – боснякську, сербську та хорватську.

Останні, до речі, теж не мовчать. Представники націоналістичних хорватських політсил все голосніше говорять про те, що вийшло нечесно – мовляв, у сербів, як не крути, своя автономія у складі БіГ є, а у них, хорватів, немає. А їм теж треба. Хоча в іншому хорвати все ж відрізняються настроєм на конструктив і розвиток; і діють спільно з босняками.

На відновлення БіГ після війни, розвиток країни і реформ цілий ряд країн, витративши чимало зусиль і грошей, зацікавлені в стабільності і еволюції країни. Але є і ті, кому вигідно створити «свій» анклав – думаю, уточнювати, про яку країну йде мова, не потрібно.

Дейтонські угоди були тимчасовими і перехідними, поки три народи Боснії і Герцеговини не почнуть довіряти один одному, працювати спільно і вироблять нову Конституцію. Зараз на думку багатьох експертів, положення «Дайтона» суттєво гальмує розвиток країни і навіть є дискримінаційними для багатьох активних і діяльних молодих політиків, які через квоти не можуть потрапити у владу.

Після виборів наприкінці 2018 року, БіГ по сьогоднішній день так і не змогли сформувати новий уряд. З часу закінчення війни це, мабуть, найбільш глибока політична криза. Каменем спотикання став курс в НАТО: хорвати і босняки – «за»; серби, природно, проти і хочуть зберегти військовий нейтралітет. Що буде далі і яким буде вихід з цієї ситуації – складно спрогнозувати.

Деякі аналітики вже заговорили, мовляв, БіГ – це порохова бочка в центрі Європи, і що політичне протистояння незабаром може перейти в збройне. Але цей сценарій дуже малоймовірний – хоча б тому, що люди ще дуже добре пам’ятають останню війну і більше всього на світі не хочуть повторення того пекла. З іншого боку, зараз серед політсил немає явних лідерів, харизма яких зрівнялася б з тими, хто керував сторонами під час війни. Але все ж національні чвари і сепаратизм відверто заважають країні розвиватися, а громадяни країни тягнуться на Захід у пошуках кращого життя.

Але Боснія і Герцеговина – відмінний урок для України, якій неодноразово намагалися нав’язати «боснійський сценарій». Головне, щоб ми його вивчили. Конструкція граблів однакова у всіх точках земної кулі. І б’ють по лобі вони однаково, якщо на них наступити. 

Читайте «Чорноморку» в Telegram і Facebook