Луганський правозахисник, активіст, журналіст, прихильник Євромайдану і глава фонду «Схід-SOS» Костянтин Реуцький 28 листопада оголосив у Парижі голодування на підтримку адвоката Євгенії Закревської , яка оголосила її раніше. Причинами таких радикальних заходів стали спроби розвалити справу розстрілу Майдану. Євгена підтримало по всій країні 13 чоловік, які також перестали їсти. Крім того, по Україні постійно проводили акції на підтримку адвоката і її прихильників.

«Чорноморка» поговорила з Реуцьким про його голодування на підтримку Закревської. Розмова з правозахисником також торкнулася його політичної діяльності – кампанії з парламентських виборів і про перспективи розвитку громадянського суспільства в Україні.

На момент виходу матеріалу Рада вже проголосувала за поправку до закону про Державний бюро розслідувань (ДБР).

Після підписання її Зеленським слідчі Генпрокуратури, які займалися справами Майдану, зможуть перейти працювати в ГБР без конкурсного відбору або на пільгових умовах. Нагадаємо, з 21 листопада розслідування по жертвах Революції Гідності стояло на місці.

Костянтину Реуцькому для того, щоб Рада почала щось робити, знадобилося голодувати шість днів, Євгенії Закревській – тринадцять.

Перше питання, дуже важливий  – як ти себе зараз почуваєш? 

Я думаю, що це взагалі не значуще питання. Важливо, що відбувається з процесом, зі справами Майдану, з громадською увагою до них і спробою їх зливу.

Є вже якась реакція на тебе з боку влади, депутатів чи тільки громадськість? 

Наскільки можна судити, певний резонанс по голодуванню Закревської, її підтримка іншими людьми, акції на підтримку потроху впливають на тих, хто  приймають рішення. Ситуація обговорюється в Адміністрації президента і в парламенті (в тому числі і нашою монобольшістю). А яке в підсумку буде прийнято рішення – поки що судити складно. Факт – те, що увагу до проблеми вдалося привернути. Але не все буде так просто, є підводні камені – далеко не всі при владі хочуть, щоб все відбулося відповідно до закону, і в цих справах відновили справедливість.

Ти спеціально зробив заяву про голодування в Парижі, щоб привернути більше уваги?

Я хотів оголосити про це раніше. Буквально на другий день після початку голодування Жені. Але мені стояв цілий ряд відряджень, в тому числі міжнародних. Тому, розуміючи їх важливість, я вирішив почати голодовку трохи пізніше.

У Парижі у нас був ряд відкритих і закритих зустрічей, присвячених проблемі вирішення конфлікту на Донбасі. Ми бачилися з людьми, які приймають рішення, що впливають на політику французького уряду. Ми говорили про наше бачення імплементації «формули Штайнмайєра».

Ми зверталися до французького громадянського суспільства з проханням впливати на політику їх влади, щоб не повторювати помилок минулого. Їм варто звернути увагу на твердження, що Україна зараз захищає все демократичне суспільство від посягань Росії. А РФ відкрито заявляє, що хоче перегляду всієї системи на світовому рівні.

Ми просили, щоб не повторився Мюнхенський сценарій 1939 року, щоб нас не залишили один на один з агресором, який не зупиниться, коли отримає контроль над нашою країною.

І ось столиця Франції була останньою моєю важливою поїздкою. Я порахував, що це найкращий час і місце для того, щоб оголосити про голодування. Звичайно, це дозволило зробити моє включення в процес більш медійним.

На якому етапі зараз справи по розстрілу Майдану? 

Про це краще розповість Євгенія Закревська, так як я не настільки глибоко в цьому процесі. Але можу сказати, що величезний масив роботи виконано. Це правда. До цього моменту справи не зливалися, і управління спецрозслідування генпрокуратури, дійсно, виконало величезну роботу. Ще не всі слідчі дії закінчилися, наскільки мені відомо. Далеко не всі справи передані в суди. Але говорити про те, що слідства по Майдану не було, чи воно саботувалося, точно не можна, і дуже важливо зберегти таку динаміку.

Яким ще справам, на твою думку, потрібно теж приділяти підвищену увагу? 

У світлі всіх подій потрібно приділяти увагу справам людей, які замішані в розпалюванні сепаратизму і в здачі національних інтересів на сході України і в Криму. Я говорю про наші луганську і донецьку так звані політичні еліти, які в тісному зв’язку з Москвою зробили цю війну можливою.

Звичайно ж, те ж саме стосується політичних еліт Криму, але більшість із них зараз поза досяжності українського закону.

А по фігурантах розпалювання і фінансування гібридного російського вторгнення з нашого боку справи, на жаль, як ми знаємо, саботувались Генеральною прокуратурою. Йдеться про Олега Єфремова і про всі інші діячів … Щодо багатьох із них справи не відкривалися взагалі. Відносно більшості, судячи з усього, їх закрили за домовленістю сторін за певну винагороду або гарантії. Я б сказав, що всі ці справи потрібно починати спочатку.

Ти відомий як активний прихильник Євромайдану. Зараз тобі прилітають якісь загрози, наїзди? 

У 2019 не було. Були погрози і тиск під час передвиборної кампанії. Але, знову-таки, не мені, а людям з мого передвиборчого штабу. Вони тривали і після кампанії. Я не можу сказати, що було щось серйозне. Віталій Васильєв писав заяву, що на нього напали люди в тренажерному залі. Ті самі, які охороняли Володимира Струка під час виборів, хлопці з його «бійцівського клубу». У нас із ними були гострі ситуації.

Загалом, на грунті літніх подій у них виникла спочатку словесна перепалка, яка переросла в бійку. Віталік – хлопець спортивний, і в підсумку здобув перемогу і відразу подав заяву в місцеву поліцію.

Довідка:
Володимир Струк народився в 1964 році в Луганській області. У 1990-х почав свій бізнес і був близький до місцевого кримінального авторитета Валерія Доброславского. На початку 2000-х він став депутатом міської ради. Тоді ж вступив у «Партію регіонів» і став головою шахтарського селища Ювілейний, що входить в межі міста Луганська.
Під час Майдану активно виступав як його антиприхильник. Проводив у Луганську акції, якими намагався заглушити мітингувальників на одній із центральних площ. Крім того, «тітушки» Струка на чолі з його помічником Сергієм Сафо розганяли Євромайдан перед Новим 2014 роком. Пізніше, Струк побудує один із перших блокпостів на в’їзді в селище Ювілейне.
Під час виборів до парламенту в цьому році балотувався по 113 виборчому округу в Луганській області як мажоритарник. Електрорату він представив програму «Стоп війна!». Справу Струка розслідує СБУ з 2014 року, але підозру йому так і не вручили.
Джерело: the Babel

Справа кудись далі пішла? 

Вона розслідується і зараз. Але все виглядає так, що поліція, особливо на місцях, ховає подібні справи. Я так розумію, що на прохання фігурантів. У нас був епізод із фальсифікацією протоколів проти нас поліцією Біловодського району (теж під час передвиборної кампанії). Нам намагалися пришити незаконну агітацію. Але, оскільки до нас претензій вони сформулювати не змогли, а протокол вже почали виписувати, то записали вони його на ліву незнайому людину. Напевно, на якогось волоцюгу або дрібного злодюжку.

Ми про це дізналися і подали заяву до Державного бюро розслідувань. І нам вже це відомство почало розповідати, як все це легко буде довести і що все шито білими нитками. Але, після трьох місяців блукання по ДБР, вони прислали нам відписку, де на підставі показань поліцейських вони визначили, що порушень із їхнього боку не було.

Давай коротко висвітлимо історію вашої передвиборної кампанії. Які були її завдання, крім того, щоб перешкодити Струку пройти?

Головна мета нашої передвиборної кампанії (крім Струка) – активізувати місцевих лідерів думок; зруйнувати стереотипи про те, що політика – це брудна справа, брати участь в ній можна, і цим повинен займатися хтось інший.

Саме стереотипи, які постійно транслюються в нашому суспільстві, як раз-таки не дають якісно оновити українську політику. Ми вважаємо, що в політичних процесах повинні брати участь всі мало-мальськи активні громадяни. Тільки це нас врятує і допоможе розвантажити всі наші хронічні проблеми. Ось і ми хотіли своїм прикладом показати, що немає нічого страшного – намагайтесь, пробуйте! Ми активно мотивували людей висуватися на місцевих виборах, і продовжуємо це робити.

Нас фруструвало те, що ця ідея не вкладається в суспільну свідомість більшості наших співгромадян. Людям набагато простіше голосувати за звичні ідеї та за звичних людей. І це незважаючи на те, що вони бачать результати свого вибору.

Тебе звинувачували в заангажованості? Якщо так, то хто? 

Звісно! Кожен кандидат говорив, що я технічний кандидат їхнього головного опонента. Тобто, без особливих сюрпризів і небилиць. Але нас і не сприймали як конкурентів. Починали соватися тільки, коли ми виходили з серйозними заявами проти того чи іншого кандидата. Тоді починався пошук підводних каменів і спроби визначити наші зв’язки.

Одного разу хтось із колишніх регіоналів (може Струк, а може і Шахов – нам не уточнювали. Я не думаю, що Бойко) замовив у соціологічній службі вимір наших рейтингів і впливу. Звичайно, нам це гріє душу, і ми розуміємо, що все було не дарма.

Загальне враження таке, що роботи зі зміни суспільної свідомості чекає колосально багато. Такий масштаб проблеми може вразити і демотивувати. Але з іншого – ми побачили, що все можливо. Ми звернули увагу, що при спілкуванні з нами, іноді при дуже складному, люди можуть міняти свою позицію. І якщо продовжувати наполегливо робити те, що ми робили, то можна все змінити.

Чим ти зараз займаєшся і які пріоритети на порядку денному? 

Я зараз керую благодійним фондом «Схід-SOS». Ми з одного боку продовжуємо всю ту роботу, яку робили попередні роки –надаємо гуманітарну, правову та психологічну допомогу жителям прифронтової зони. Ми продовжуємо документувати порушення прав людини і злочини, пов’язані з конфліктом. Протягом останніх трьох років активно працюємо, розвиваючи нові структури громадянського суспільства на Донбасі. Допомагаємо групам активістів стати стійкими і ефективно впливати на місцеву політику. Також допомагаємо їм шукати ресурси і партнерів для своєї діяльності, взаємодіяти з міжнародними організаціями, урядом, місцевими радами та т.д. і т.п.

Що ви будете робити, якщо влада продовжить вас ігнорувати? Тут я маю на увазі голодування – ти ж розумієш, що людський ресурс не нескінченний.

Облишмо загадувати. Я не хотів би давати страшних обіцянок, але я збираюся протриматися максимально довго, якщо наші вимоги не будуть задоволені. Ми, звичайно, будемо працювати з громадською думкою. Не хотілося б сильно загострити ситуацію, але я думаю, що привід досить вагомий, щоб іти до кінця і не здаватися.

Як ти думаєш, ми почнемо жити нормально? Скільки на це знадобиться часу? У Чехії, наприклад, пішло близько 10 років. До речі, у нас європейський шлях чи свій?

Почнемо з останнього. Я однозначно за європейський шлях розвитку, за пріоритет європейських і демократичних цінностей. Звичайно, збереження національної ідентичності важливо для нас, і може привнести багато хорошого в Європейське співтовариство.

Якщо жити нормально – тобто, коли ми будемо жити по-європейськи на рівні хоча б найближчих європейських країн, то все залежить, за великим рахунком, від нас і від нашої активності. Від того, наскільки велике число людей усвідомлює необхідність активно діяти для того, щоб жити нормально.

Про що йде мова? Про щоденний контроль. Ми, на жаль, досі несемо на собі хрест останніх декількох століть російського впливу. Його культури покірності. Ми звикли не оскаржувати авторитет начальницький. Ми звикли терпіти приниження і вважати приниження нормою.

Чим більше число з нас перестане терпіти навіть дрібні приниження (на рівні клерка, дрібної муніципальної установи і вище, і вище, і вище) і стане щодня припиняти подібні дії чиновників, почне вимагати поваги до себе, на своєму особистому рівні та до всієї громади, від влади, тим швидше ситуація почне змінюватися. Тому складно прогнозувати якийсь часовий проміжок. Невідомо, скільки буде потрібно часу для того, щоб це сталося. У будь-якому випадку треба діяти, і подивимося!

Читайте «Чорноморку» в Telegram і Facebook

Фото з Facebook Костянтина Реуцького