На окупованій бойовиками «ЛНР» частині Луганської області знайти роботу, тим більше з гідною оплатою, сьогодні практично неможливо. Тут вибір невеликий: або йти воювати в ряди так званої «народної міліції», або ж за копійки понуро батрачити на шахті або на заводі, де зарплати часто і густо затримують. Але деякі люди в окупації в пошуках себе і стабільного доходу вибирають інший шлях і змушені добувати собі хліб вельми несподіваними заняттями. «Чорноморка» поспілкувалася з шукачем скарбів і веб-моделлю з окупованого Луганська, які повідали про свої непрості і дуже небанальні способи заробітку.

33-річний Євген з Луганська (ім’я на прохання змінено) сам за освітою історик, але захопився пошуком скарбів не так давно. За словами хлопця, заробляти собі на життя викладанням у школах або вузах зараз дуже складно: зарплати маленькі. Тому він вирішив шукати удачу, добуваючи з надр планети різні цінності і цікаві знахідки.

«У Луганську зараз роботу знайти реально складно. Раніше я викладав історію в школі, за освітою я історик. Але коли почалася війна в Луганську, я пішов з цієї сфери. Тому що розумів, що історію переписують на живу, і що дітям у школі доведеться багато брехати, а я так не можу. Якийсь час працював вантажником. Звали в «армію» – відмовився. А потім поміркував: адже у нас Луганщина – край дуже багатий історією та всілякою старовиною. Я купив собі досить простий металошукач, близько $100 обійшовся він мені. Вивчив масу спеціалізованих форумів і сайтів і пішов шукати», – розповідає луганчанин.

За його словами, першою знахідкою стало золоте кільце, яке він знайшов у парку в районі Гострої Могили.

«Фартануло, як кажуть, з першого разу. Знайшов золоте кільце, звичайна обручка. Здав у ломбард, звичайно. Ще тоді в перший раз знайшов багато гільз від патронів, як старих, так і свіжих, тут же бої йшли. Далі задав собі на карту ряд місць, де раніше знаходилися або і зараз стоять старовинні будинки та особняки, а також інші місця, де в давнину відбувалися масові скупчення людей. Звичайно, це переважно старий центр Луганська і Кам’яний Брід, але не тільки. Ще місця масових військових битв, та ж Гостра Могила. Старі будинки, особливо горища і підвали в них. Колодязі, печі та підвіконня – там можна шукати скарби», – повідав шукач скарбів.

Пізніше Євген купив собі більш «просунутий» металошукач і продовжив пошуки вже по області.

«Металошукач, саперна лопатка, ножик – це мій основний інвентар. Виїжджаю зараз і по області, в основному, недалеко від Луганська, звичайно. Не так давно знайшов невеликий горщик із золотими царськими монетами на околиці Луганська. Копав на колишньому обійсті одного старого будинку, кажуть, раніше тут жив купець, зараз там руїни і смітник. Це одна з найбільших знахідок за останній час. А так з цікавого знаходжу іноді прикраси, нагороди, в тому числі й німецькі, золото-срібло, старовинні монети. Куди діваю? Частину продаю через сайти типу OLХ. Частину здаю в ломбарди, жити ж треба за щось. Частину залишаю собі – раптом в майбутньому стане в нагоді або в ціні зросте. Щось дарую друзям, по дрібниці. Пару разів намагався віддати знахідки у музей, але там стільки бюрократії і тяганини: що це, звідки, де взяв… що я більше до них не ходив. Якщо бачу, що втрата свіжа, наприклад, хтось втратив кільце і шукає, я відразу зв’язуюся і віддаю, чужого мені не треба», – розповів історик-шукач скарбів з Луганська.

Як зазначив Євген, часто земля таїть небезпечні знахідки і навіть смертельні.

«Дуже потрібно бути обережним при пошуку. Часто, особливо на околицях Луганська можна знайти розтяжки і міни, в основному встановлені в ході поточної війни. Мене бог милував, але по недосвідченості можна легко підірватися. Що стосується зброї і боєприпасів, то кілька разів знаходив гранати-лимонки, як свіжі, так і з часів Другої світової. Пістолетів кілька, в основному часів 1940-х років. Зазвичай я боєприпаси (особливо придатні) просто переховую у важко доступні місця.

Підривати їх самому небезпечно, зв’язуватися з поліцією» або «МНС» бажання немає, а продавати або зберігати їх теж не можна – це незаконно», – зауважує Євген.

Як розповів луганський шукач скарбів, пару раз у нього траплялися інциденти з військовими.

«Колись іду по посадці, шукаю не поспішаючи, назустріч військові. Прийняли мене спершу за мінера українського, кинулися, з ніг збили. Після розібралися, що до чого, стрельнули у мене сигарет і пішли», – розповів хлопець про неприємний інцидент.

За його словами, він веде пошуки скарбів тільки в незаборонених місцях, не посягаючи на кургани, які охороняються державою.

«Не плутайте археологів, тим більше чорних, із шукачами скарбів. Я ніколи не виходжу на коп на кургани, ні тим більше на кладовища. Хоча я про кургани  знаю багато, і так, там є чим поживитися цікавим. Але це незаконно, а в Луганську за таке можуть покарати і за законами військового часу. Хоча чув, що військові і самі мародерили кургани, але їм закон не писаний… Чув, що у нас є персонажі, які не гребують і могили розкривати старі, можуть і зуби золоті видирати. Але це ж бридко, потрібно залишатися людьми і не займатися такими страшними речами», – зазначив шукач скарбів з Луганська.

Євген поділився планами, а також розповів, скільки грошей йому приносить хобі, що встигло зі способу заробітку стати улюбленим заняттям.

«У планах спробувати коп в районі панського будинку в Олександрівську і на садибі в Селезнівці, кажуть, там можна знайти скарб. Хоча, можливо, там вже все копано-перекопано, але є шанс і удача, яка мене часто супроводжує. Взагалі з глобальних планів у Старобільську пошукати золото, приховане батьком Махном. Фантастика? Може бути. Але удача посміхається сміливим. Скільки я в місяць маю дохід з копа? Коли як, але в середньому 20 тисяч рублів (близько 8000 гривень) є. Для Луганська, відверто кажучи, це дуже непогані гроші, але з урахуванням цін дуже швидко витрачаються», – каже Євген.

Він також розповів про прикмети та забобони, що існують серед луганських шукачів скарбів.

«Як не парадоксально, дощова і похмура погода обіцяє успіх для копальника. Ще вважається добре мати з собою в кишені якусь річ або монетку, яку нещодавно знайшов, вона теж принесе успіх. Особисто у мене є дві улюблені прикмети: не мити лопату і одягати на коп одяг, в якій знайшов найбільший скарб. А з забобонів, кажуть, що не можна надягати на себе чужі кільця або ланцюжки. Я не вірю в це, хоча чужих прикрас і не ношу. А ось насвистувати не люблю під час пошуку, також голосно не говорю й не співаю», – зазначив Євген.

Луганчанка Ірина (ім’я на прохання змінено) після закінчення університету їм. Даля за спеціальністю бухгалтер довгий час не могла знайти роботу. Коли подруга цієї весни запропонувала спробувати себе в ролі вебкам-моделі, то першою реакцією дівчини були обурення і шок.

«Я відразу не на жарт розлютилася: так як це вона мені взагалі має нахабство таке пропонувати? Я ж з порядної сім’ї, виховувалася за традиціями старої, так би мовити, моралі. Думала, напевно, місяць. Але маленька дитина на руках і відсутність грошей змусили мене діяти, і я погодилася. На той момент чоловік пішов від мене, і я сиділа вдома на руках з піврічним сином», – розповідає лучанка.

За її словами, ніч перед першим днем нової роботи була безсонною і повною сліз.

«Я дуже переживала, що не впораюся, що не зможу перебороти себе. Але страх, що моя дитина залишиться голодною, був вище. Я придумала собі нікнейм, зареєструвалася (там треба обов’язково копію паспорта надсилати для реєстрації, щоб довести повноліття), навела в кімнаті порядок, включила світло, щоб не так темно було. І поки син спав, почала працювати. У перший тиждень не могла змусити себе оголюватися, просто розмовляла в приваті по відео з чоловіками. Збоченців там, звичайно, вистачає, які відразу починають свої «принади» в камеру тикати. За хвилину спілкування зі мною там була фіксована плата. Чим вище рейтинг, тим вище зростає ціна за хвилину спілкування. Ну і відповідно, чим розкутіша і сміливіша модель, тим більше грошей на рахунок капне», – розповідає Ірина.

Як зазначила вебкам-модель з окупованого Луганська, остаточно задушити власні принципи і заборони змусила мізерна сума, зароблена дівчиною за перший тиждень.

«Там є мінімальна сума для виведення, близько $10. Так я за перший тиждень не заробила навіть і цього. Система побудована наступним чином: клієнт із загального чату мене запрошує в приват. Перша хвилина у нього безкоштовна, а якщо я його зацікавлю, то купує подальший час. Так от, в основному, все після першої хвилини не «купували» мене. Бо хотіли, щоб я роздягалася, але я не могла. Або сама переривала розмову і відключалася, коли співрозмовник починав мені свої статеві органи демонструвати. Тобто просто розмовляти зі мною за гроші «про котиків і пташок» ніхто, природно, не хотів. Поскаржилася подрузі, а вона мені: «Ну ти і дура, ти хоча б ліфчик знімай». Мені довелося прислухатися до її поради», – ділиться вебкам-модель з Луганська.

Як розповіла дівчина, перший топлес-відеочат допоміг розслабитися і заробити хоч якісь гроші.

«Хвилювалася і соромилася, але потім звикла. Для себе чітко визначила межу допустимого: можу оголитися по пояс, але не більше. Знаю, що у тих, хто готовий робити на камеру все, виконувати будь-які забаганки хтивих клієнтів, і зарплати в рази вище. Але… Першу зарплату, яка склала $100, витратила на харчування малюкові і одяг. Також купила собі гарну білизну і… переклеїла шпалери. Старі в око впадали, тепер в кадрі я виглядала більш презентабельно. Також мені дуже допомогла моя англійська, так як клієнтура здебільшого англомовна», – ділиться дівчина.

За її словами, спеціальна програма дозволяє фільтрувати клієнтів, не допускаючи контакту моделі з клієнтами з певних країн. Щоб уникнути випадкових неприємних зустрічей Ірина заблокувала такі країни, як Росію і Україну. Але небажаної зустрічі з земляками все одно не вдалося уникнути.

«Одного разу хлопчик попався з Донецька. Вже кілька років живе в Чикаго. Так вийшло безглуздо, почали спілкуватися, я почала роздягатися, а за кадром малий запхикав, я йому «тихіше-тихіше». А хлопець мені: «Ти росіянка?». Я йому відповідаю: «З Донбасу, в Луганську живу». Так і розговорилися. Він мені: «Та ладно, одягнися, давай просто поговоримо». Розповів, що він поїхав ще до війни в США, працює там лікарем. Нормально так поспілкувалися, мені грошей накапало з тієї бесіди непогано. Зараз теж із ним спілкуємося, але не в еротичному чаті, а просто по скайпу задружились», – розповіла Ірина.

За словами дівчини, на даний момент суспільство явно не сприймає і відкрито засуджує такий вид заробітку. Не зрадів такому виду діяльності і новий хлопець Ірини.

«Я нікому не афішую, звичайно, чим займаюся. Знаю, у Луганську багато дівчаток так заробляють, жити якось треба. Кажуть, десь є навіть повноцінна порно-студія. Але таке не для мене. Нещодавно я познайомилася з молодою людиною. На другому побаченні чесно попередила про свій рід занять. Він спочатку був не в захваті, але після якось змирився. Каже, не хочу тебе ділити зі всякими збоченцями навіть віртуально. І він має рацію», – зазначила дівчина. За її словами, в майбутньому хотіла б змінити сферу занять, як тільки знайдеться робота з гідною оплатою.

«Зараз я заробляю близько $500 в місяць. Деяку частину суми забирає сайт за свої послуги. Переводили в готівку через вебмані, це зручно. У мене, сьогодні так би мовити, набита клієнтура, яка спеціально в певний час приходить «на мене». Звичайно, я не збираюся заробляти цим вічно, хоча на даний момент мене майже все начебто влаштовує. Але дитина виросте і запитає: «Мам, а ти чим займаєшся?». Та й взагалі, це вимушене заняття, звичайно. Для того, щоб гідно жити в Луганську і заробляти, сюди потрібно для початку повернути законну владу і війну закінчити», – вважає луганчанка.

І поки Донбас перебуває в окупації, молодим людям з кожним днем ​​все складніше і складніше буде знайти собі хоча б якусь роботу, щоб прогодуватися. Зруйновані бойовиками заводи, розкрадені фабрики і підприємства, а також знищена інфраструктура змушують молодь їхати з окупації. А деяким доводиться заробляти собі на життя і з допомогою таких небанальних форм самозайнятості, про які йшлося в цій статті. 

Читайте «Чорноморку» в Telegram і Facebook