Терористи «ЛНР» під керівництвом російської окупаційної адміністрації тільки імітують побудову «держави», а фактично знищують все те, що за роки незалежності створювала, зміцнювала і розвивала Україна. Сфера житлово-комунального господарства на окупованому Донбасі – одне з найслабших місць, що потребує особливої ​​уваги і стабільного фінансування. Але окупанти роблять вигляд, ніби проблеми не існує. Про те, як в окупації продовжують знищувати сферу ЖКГ і як люди виживають без елементарних зручностей і послуг, читайте в матеріалі «Чорноморки».

ВОДОПОСТАЧАННЯ: РАЗ НА ТРИ ДОБИ, АБО ЯК ЗВИКНУТИ МИТИСЯ В ТАЗИКУ?

Вода, а точніше, її відсутність – найбільш наболіла для окупованої Луганщини тема. Ще до початку військових дій Луганська область відчувала труднощі з регулярним водопостачанням, проте з приходом окупації і війни ситуація вкрай загострилася.

Якщо раніше вода в кранах жителів більшості міст Луганщини з’являлася щодня і практично цілодобово, то відтепер про таку «розкіш» жителям окупованих територій довелося забути.

З моменту початку бойових дій в регіоні воду подають у крани людей за графіком «доба через дві», а подекуди і через три, тобто раз на три-чотири дні. Комусь щастить більше: «столичний» Луганськ, як правило, не залишають без води: до центру і деяких інших районів воду постачають цілодобово. В інших же районах міста воду подають за графіком, але кожен день. Такі міста, як Перевальськ, Алчевськ, Брянка, Кадіївка (Стаханов) та Голубівка (Кіровськ) отримують воду раз на два дні на кілька годин. Більш важка ситуація на окупованому півдні Луганщини: в міста Ровеньки, Суходільськ, Молодогваредійск, Сорокине (Краснодон), Должанськ (Свердловськ) і Хрустальний (Красний Луч) цілюща волога практично не доходить через регулярні пориви водогонів та високу зношеність комунікацій.

«Влада» «ЛНР» заявляє, що сама забезпечує водою «республіку», проте це не так: значну частину води на територію окупованої Луганщини подає Україна через Петровську насосну станцію (забезпечує водою Луганськ) і Західну фільтрувальну станцію (подає воду на Кадіївку, Голубівку, Брянки, Первомайськ, Хрустальний, Антрацит і Алчевськ).

«Воду частково поставляємо ми. Це єдиний ресурс, який Україна поставляє на цю територію. І це пов’язано з конвенцією ООН, згідно з якою вода є базовою потребою людини. Відповідно до цієї конвенції, країна зобов’язана робити все, щоб базову потребу людини задовольнити, навіть під час бойових дій. Так прописано. І, напевно, це правильно», – зазначив заступник міністра з питань тимчасово окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб Юрій Гримчак.

За словами російсько-окупаційної адміністрації в Луганській області, своїми силами вони видобувають воду з артезіанських свердловин, а також із поверхневих джерел – Яновського та Єлизаветинського водосховищ. Обіцяють окупанти поліпшити ситуацію з водопостачанням вже котрий рік, однак, віз і нині там. Відновлення Родаковского водоводу могло б вирішити проблему, але воно невиправдано затягнулося, а окупанти лише розводять руками: грошей немає, не буде і води.

«Миємося в тазику, і то не кожен день. Як до цього звикнути? Та ніяк! Дуже скотинячі умови», – обурюється пенсіонерка з Луганська.

ЕЛЕКТРИКА: РЕГУЛЯРНІ БЛЕКАУТИ ВЖЕ УВІЙШЛИ В НОРМУ

Також великою розкішшю в окупації стало стабільне електропостачання. Для тих, хто пам’ятає 90-і, тодішні вечірні віялові багатогодинні відключення світла тепер здадуться дитячими пустощами: в «ЛНР» часом електрика відсутня по кілька діб. Раніше непідконтрольна Луганщина отримувала електроенергію з Луганської ТЕЦ, розташованої в прифронтовому місті Щастя. Однак з якогось моменту «ЛНР» перейшла на постачання електроенергії з «дружньої» Росії. Відтепер головною гілкою, через яку заживлена «республіка», є лінія 500 кВ, яка йде з російського міста Шахти Ростовської області в окуповане Сорокине Луганської області.

«Неконтрольовані території Луганської області практично на 100% забезпечені електрикою через одну єдину лінію 500 кВ, яка з’єднує підстанцію «Шахти» на території РФ з підстанцією «Перемога», яка розташована на південному сході Луганської області. Це єдине джерело живлення для основної частини неконтрольованих територій Луганської області», – підтвердив в.о. глави «Укренерго» Всеволод Ковальчук.

Саме через регулярні нібито «ремонти» цієї лінії електропередач в «ЛНР» вже тричі влаштовували масові блекаути. «Республіка» занурювалася на кілька діб у непроглядну первісну темряву з 5 по 7 жовтня, з 16 по 18 листопада 2018 року і з 5 липня по ранок 7 липня 2019 року. Детальніше про те, як луганчани виживали без світла, читайте в нашому матеріалі.

Однак (і без глобальних блекаутів) в Луганську та інших окупованих містах з електрикою спостерігаємо великі проблеми.

«Напруга в мережі стрибає:, то 170, то 250 вольт. У мене вже другий раз холодильник згорів, а у сина – комп’ютер. Але ніхто нам збитки не компенсував, тому що провину енергопостачальної компанії довести дуже складно, а судитися мені ніколи, та й дорого. Іноді без попередження відключають на кілька годин: і нікого не хвилює, що нам треба жити, прати, а тут холодильник потік, як же без світла? Безлад у цій «ЛНР». Моїй сусідці відключили без попередження світло, обрізали кабель за борг у… 100 рублів (близько 40 грн – авт.). Це просто свавілля якесь», – розповідає Людмила, мешканка окупованого Луганська.

Зношена проводка в квартирах, гнилі електрощитки в під’їздах, іржаві трансформатори і підстанції – такий стан енергосфери, схоже, цілком влаштовує керівників «ЛНР». І навряд чи найближчим часом у цій сфері будуть поліпшення: проблема традиційно криється у відсутності фінансування, і в небажанні що-небудь робити.

ДАХ БУДИНКУ МОГО: КРИТИ НІЧИМ, А РОСІЯ ДАРУЄ НАЙГІРШЕ

Гнилі покрівлі, що протікають, – ще одна з проблем, яку не поспішають вирішувати окупанти Донбасу. За неофіційними даними, в непідконтрольному Луганську більше 80% дахів багатоповерхових житлових будинків потребують термінового ремонту.

Багато дахів були пошкоджені в результаті бойових дій, на інших же покрівля зістарилася від часу і бездіяльності комунальників.

Матеріали для ремонту дахів періодично надає Росія, проте лагодити покрівлі фактично нікому. Покрівельники масово звільняються з ЖЕКів, тому що працювати за мізерну зарплату в 7500 рублів (3100 гривень) мало хто бажає.

«Йшли дощі сильні, у нас дах протікав дуже, доводилося відра підставляти, реально злива зі стелі, як крізь решето. ЖЕК не реагував на скарги, кажуть – покрівельників немає. Ми самі намагалися перекривати – не виходить, все одно тече. У підсумку довелося наймати приватників – за трикімнатну квартиру вийшло більше 20000 рублів (понад 8300 гривень) віддати. Це великі дуже гроші, досі в боргах», – розповідає Олена, пенсіонерка з окупованої Кадіївки (раніше – Стаханов).

За словами співробітників ЖКГ, є компроміс для тих, хто хоче відновити м’яку покрівлю, і не має достатньо коштів.

«Ми надаємо матеріал, а мешканці повинні самі знайти приватників і оплатити їх роботу. А ми частину цієї суми зарахуємо пізніше мешканцеві в рахунок оплати ЖКГ», – розповіла співробітник одного з ЖЕКів Луганська.

За її словами, і на такий варіант відновлення покрівель мало хто погоджується: ринкова ціна послуг з ремонту квадратного метра покрівлі без урахування матеріалу складає в Луганську в середньому 100 рублів (40 гривень). А комунальники готові компенсувати не більше 23 рублів за «квадрат», тобто практично в 4 рази менше витрачених мешканцем коштів.

Крім того, за словами мешканців окупованого Луганська, матеріал для «безкоштовної» покрівлі, який надає ЖЕК, має низьку якість і постачають його в «ЛНР» у вигляді гуманітарної допомоги з РФ.

«Там з Росії таке г ** но надсилають, словами не описати! Ця покрівля в рулонах просто рветься, як папір! Найдешевше шлють, типу гуманітарка. Так, безкоштовно, але кому воно треба таке «добро», якщо через рік-два знову перекривати», – обурюється одна з мешканок Луганська.

СМІТТЄВА «РЕСПУБЛІКА»: ПЕРЕПОВНЕНІ БАКИ І НЕСТЕРПНИЙ СМОРІД

Фотографії переповнених сміттєвих баків у Луганську з’являються в соцмережах практично щодня і вже перестали когось дивувати.

Місцеві комунальники безсилі: звинувачують населення в неплатежі і практично відмовляються працювати.

«У нас у дворі вже третій тиждень баки переповнені, ще хтось і перекинув їх, сміття по всій окрузі розносить вітер, щури жирні бігають, жах! І це якщо в Луганську таке, то складно уявити, що в інших, більш дрібних містах відбувається», – розповідає мешканка кварталу Волкова, що на околиці Луганська.

За її словами, сміття тут вивозять останнім часом нечасто, а через спеку над районом витає зловісний сморід, що загрожує неминучим спалахом інфекційних захворювань.

Також у місті дефіцит двірників.

«Я сама колись, ще до війни, працювала двірником. А ти спробуй встати ще й на світ не зоріло, по спеці або холоду помести цілий день, ще й вислуховувати від мешканців, які свинячать, претензії. Хто за копійки такі буде працювати? Ось і я свого часу пішла», – розповідає луганчанка.

Як стало відомо, в окупованому Алчевську діє економічно необґрунтований збитковий тариф на вивезення ТПВ в сумі 8,34 російських рублі на місяць (3,40 грн), що, за словами комунальників, не дозволяє покрити витрати на запчастини і паливо. Крім того, у алчевців сформувалася велика заборгованість за оплату послуг із вивезення ТПВ.

«А навіщо платити, якщо послуга все одно не надається?» – цікавляться мешканці окупованої Луганщини в соцмережах.

Крім того, останнім часом в «ЛНР» почастішали випадки крадіжок коліс від сміттєвих баків: їх просто викрадає і здає на метал зубожіле населення.

За словами комунальників, вартість одного такого колеса в закупівлі коштує близько 1500 російських рублів (близько 625 гривень), і тому вони не завжди мають можливість оперативно їх замінити. Внаслідок цього баки зі збору ТПВ перевертаються, а сміття розноситься довкола вітром і бродячими собаками.

ЗНИКАЮТЬ «РОГАТІ»: ЯК У «ЛНР» ЕЛЕКТРОТРАНСПОРТ ЗНИЩУВАЛИ

Електротранспорт є одним із найбільш екологічних і практичних. Це розуміють в усьому цивілізованому світі, але не в «ЛНР». Після окупації регіону в містах Луганської області, підконтрольних російській окупаційній адміністрації, кількість електротранспорту значно зменшилася.

Таким чином у Луганську на даний момент замість шести тролейбусних маршрутів залишилося два, а на лінію щодня виходить не більше 10 одиниць машин (і це на майже півмільйонне місто). Трохи краща ситуація в непідконтрольному Алчевську: там з 10 маршрутів збереглося 7, а з більше 100 тролейбусів на лінію виходить також близько десяти, що для провінційного міста вельми непогано. Однак з огляду на те що рухомому складу від 10 до 30 років, можна сміливо говорити, що електротранспорт в «ЛНР» – вид зникаючий.

Підтвердження тому – міста Краснодон (Сорокине) і Антрацит. Якщо в першому на лінію виходить від трьох до п’яти тролейбусів (дивно, але два з них, з низькою підлогою і з кондиціонерами, місто купило під час війни), то в Антрациті городян катає всього один ледь живий «рогатий». Чи довго проіснує в шахтарському місті цей «атракціон», передбачити не складно.

А ось трамвай в Луганську вже все. У 2014 році через регулярні обстріли місто було знеструмлено, а контактна лінія порвалася. У 2015 році були спроби повернути трамваї луганчанам, але безрезультатно: покатавши за маршрутом №5 пасажирів всього два дні, з 5 по 7 червня, трамваї припинили рух. І очевидно, назавжди: на даний момент у окупаційної влади немає планів відновлювати рух трамваїв в Луганську. На сьогодні контактна мережа трамваю повністю демонтована на ділянках від обласної лікарні до таксопарку і від 3-го кілометра до вулиці Фрунзе. У деяких місцях взагалі почали демонтувати рейки: в районі автовокзалу минулого року «з м’ясом» розкорчовано розворотне кільце.

Не дивно, що з таким недбалим ставленням окупантів вся житлово-комунальна сфера Донбасу вже дуже скоро прийде до цілковитого занепаду. Дахи, що протікають, іржаві тролейбуси і переповнені сміттєві баки – це тільки «початок мук». На шостому році окупації вже всім ясно: місцеві «князьки» під керівництвом кремлівських кураторів на Донбасі не збираються оживляти ні ЖКГ, ні економіку. Зруйнувати, знищити, довести до виснаження, несамовитості і відчаю – це у Росії виходить добре. Тому очікувати комунального ренесансу в окупованих Луганську і Донецьку не доводиться – буде тільки гірше, причому вже дуже скоро.

Читайте «Чорноморку» в Telegram и Facebook