В лютому 2016 року були заарештовані Муслім Алієв, Вадим Сірук, Інверсія Бекіров і Емір-Усеін Куку. А в квітні 2016 року – Рефат Алімов і Арсен Джеппаров. За ці 3,5 року вони двічі пройшли етапи з Криму в Ростов-на-Дону і назад. До сьогоднішнього дня вони перебувають під арештом в рамках політично мотивованого кримінальної справи «Хізб ут-Тахрір», яка в Криму використовують в якості репресивного інструменту проти кримських татар, відкрито виражають свої релігійні та політичні погляди.

В’язень Кремля Вадим Сірук поділився спогадами.

ЕТАП. РУЧКА І УЛЮБЛЕНИЙ БРАТ

«У цьому нарисі я хотів би поділитися з вами одним, на мій погляд, незабутнім фрагментом з мого життя, проведеного в застінках тюрем РФ, щоб це не залишилось лише в моїй пам’яті!

21 серпня 2018 року головуючий Північно-Кавказького військового суду Васильчук виносить рішення про повернення нашого кримінальної справи до прокуратури АР Крим для перекваліфікації статті на більш тяжку для Бекірова І. Н. Після чого ми майже півроку чекаємо етапу в Крим, перебуваючи в СІЗО-1 р. Ростов-на-Дону.

І ось, нас знову замовляють на етап, якщо не помиляюся, на початку грудня 2018 року. Для нас це було не вперше, тому абсолютно спокійно, без суєти і переживань зібралися, пройшов «шмон», сіли у вагон «Столипін» і поїхали на Краснодарський «Централ», приблизно знаючи, що прибувши туди, ми можемо просидіти там місяць, а то й більше, в очікуванні етапування в Крим.

Як зазвичай, прибули в Краснодар десь до 23.00. Стояли у відстійниках по 7-8 годин, чекаючи розподілу по карантинним камерам, знову «шмон», фотографування, шум-гам, десятки людей їдуть в різному напрямку, кожен ділиться своєю кримінальною справою, і строком, який суд несправедливо призначив йому, оскільки є такий тюремний сарказм «у в’язниці всі невинні». Тут доходить черга до мене, називають прізвище: «Сірук!?». «Так, є!». «Пішли за мною», – говорить постовий. Вантажу три сумки на себе і плентаюся за ним. За час проведення в тюрмі зробив висновок, що зайвих речей не буває, «все своє ношу з собою».

Тут постовий перетинається з іншим вартовим, запитує: «Що за стаття у нього?». Відповідь: «стаття 205». «А, зрозуміло! Терорист!!! Їх ще в іншому місці тримають, пішли!» – кажуть мені, і я йду за ними через двір СІЗО по вулиці наперекіс, щоб скоротити шлях.

Приходимо на перший поверх одного з корпусів до №91. Відкривають двері, кажуть: «Заходь! Постільне пізніше принесемо!». Заходжу, бачу камеру приблизно 5 на 5, чотири нари, камера відеоспостереження; голі нари, тільки на двох є по одному матрацу. Вікна, одне наполовину розбите, моторошний холод, вогкість.

Один чоловік сидить на верхній нарі, з вигляду мусульманин, вітає, каже: «Ассаламу алейкум». Відповідаю: «ассалам Алейкум, брат». Друга людина стоїть спиною до мене, миє руки в умивальнику. Двері закривається, людина домыл руки, повертається до мене.. і тут ми обидва расплываемся в усмішці!!! Переді мною стоїть Теймур Абдуллаєв! Обнімаємося, слова привітання: «Салам, брат! Ассалам Алейкум. Що ти? Як ти? Куди ти?». Радості було – вагон неприкритий у обох!

Хлопець, який сидів на верхній нарі, запитує: «Ви знайомі?». Це був казанський татарин, ім’я його вже не пам’ятаю, його екстрадували з Туреччини за запитом РФ, звинувачений за статтею 208, 205. На його запитання відповідаю: «Знайомі заочно». Насправді з Теймуром Абдуллаєвим ми перетиналися лише на прогулянках у СІЗО Сімферополя. Вийшло так, що ми – Ялтинська група, їхали в Крим, а Сімферопольська, в який був Теймур ага, їхали в Ростов на суди, ось і перетнулися в Краснодарі. Як виявилося, Теймур ага вже тиждень відсидів етапом в цій камері спецблочного типу, і інші фігуранти Сімферопольської п’ятірки перебували теж десь в цьому СІЗО.

Було приблизно 5 ранку, сіли, попили чай, перекусили. Виявилося, що у братів з харчами було туго – на кінець, а я як раз вчасно заїхав з «запасом ковбаси і курдюка»))).

Теймур ага сказав, що їх замовили на етап і повинні вранці відвезти на Ростов. Посиділи, поговорили, обмінялися новинами, і я приліг поспати, бо сил не було – всю ніч на ногах!

Близько 10 годин ранку прийшли забирати братів. Попрощалися, обнялися, побажали всього найкращого, і якнайшвидшого звільнення всіх несправедливо затриманим і засудженим! Ліг знову спати.. десь через 3-4 години відкриваються двері! В камеру заходить знову Теймур ага!! АльхамдулиЛлях, Слава Богу! Я, не ховаючись, радію такому компаньйону і співкамерникові! Виявилося, що їхню Сімферопольську групу зняли з етапу з невідомих причин, але встигли з’ясувати, що інші хлопці з Сімферопольської групи теж сидять на спецблоках! Розклали речі, перекусили, мені дали баланду, тобто це не могли, оскільки тоді давали свинину в їжі! І почалися монотонні дні тюремної життя в очікуванні етапів.

В камері було холодно, з постільної дали тільки по матрацу, і то такі, на яких, напевно, вже спали тисяча людей – просмальцьовані, жирні і брудні. Замість подушок під голову клали сумки з речами, одягали куртки, шапки і так намагалися заснути, періодично зігріваючись або чаєм, чи зарядкою, чи прогулянкою!

В Краснодарі постові – це переважно жінки, які, на мій погляд, зачерствіли і огрубіли, перебуваючи в цій тюремній системі. Вони своєю брутальністю і хамством нічим не поступалися чоловікам, а деякі навіть перехльостували їх своїм триповерховим матом в розмовній мові, як щодо арештантів, так і між собою. Нічого, крім жалю, ці жінки не викликали.

В одну з ночей ми буквально зіткнулися з навалою щурів, які нахабно атакували наші і без того мізерні запаси їжі. Сумки ми підняли на верхні нари, щоб до них не дісталися шкідники, але це їх не зупинило, і тоді планомірно, протягом ночі, обробною дошкою, яка валялася на підлозі, я винищував їх одну за одною))) Я жартома казав постовій біля дверей: «2-0; 4-0; 6-0!!!». Оскільки спостерігали за нами по відеокамері.

На наступну ніч до нас привели ще одного арештанта, «возвратчика з табору», узбека за національністю, ім’я якого було незрозуміло. Виріс він у Таджикистані, але проживав вже давно в РФ, засуджено за статтею 205, нібито за вербування. Хвала Всевишньому, і ця людина з радістю привітала нас, виклала на стіл їжу, оскільки перед етапом, з його слів, отримав передачку.

Цей прекрасний чоловік підкорив нас своєю вдачею, порядністю і дбайливістю. Вставши рано вранці, цей чоловік, розібравши бритвений станок, витягнув лезо, і цим лезом почистив і порізав цибулю, моркву, часник, курдюк і зварив таку шурпу!!! За смаком вона була такою ж, яку я, напевно, їв востаннє на волі в Ялті, в одній з кримськотатарських кав’ярень! Увечері ж, цей чоловік поділився, що вміє робити саморобні іменні ручки письмові з аркушів А4, які різних кольорів і …..! Після чого, коли я попросив зробити мені таку на пам’ять, він поставив запитання: «А що написати на ній?». І тут я завис хвилин на 5, перебираючи в думці, що ж хочу, щоб на ній написали? І відповів: «Напиши «Бізім – Кирим. 1783 с.». «Наш Крим. 1783 р.». Адже саме з цією датою асоціюється втрата Криму кримськими татарами. Анексія Катерини і репресії за національною та релігійною ознакою.

І, Хвала Всевишньому, ця людина дивним чином приблизно за 40 хв зробила цей чудовий пам’ятний сувенір. Так ми провели втрьох ще приблизно пару днів і цей брат «узбек» виїхав на етап. А ми з Теймур аг’а залишилися удвох, продовжуючи тривалі задушевні бесіди. Незважаючи на те, що раніше ми знайомі не були, спільних тем виявилося дуже багато: Крим, минуле, сьогодення, в’язниця, сім’я, брати, народ, релігія .. і час пролітав швидко, зміцнюючи наш дух і настрій. Теймур аг’а читав вголос Коран на арабській мові, я читав російською, після чого ми занурювалися в мовчазний роздум кожен про своє. 

У Теймура Абдуллаєва починалася третій тиждень у цій камері, у мене менше десь на тиждень. Оскільки ми були транзитники, нам не належало передачек в цьому СІЗО. Але до нашого величезного здивування днем ​​принесли передачку на Абдуллаєва Теймура. Дивимося – від кого? Теймур аг’а анашка (мама) передала. Знаючи про її величезну наполегливість і любов до своїх синів, я не був здивований, що у цієї самовідданої жінки вийшло це зробити. Нехай зміцнить її Аллах! Теймур аг’а з теплою посмішкою сказав: «Моя анашка!»

Приблизно ще через 2-3 дня, вночі, нас обох замовляють на етап – на ранок. Теймур аг’а забрали години в 3 ранку, а мене десь в 10. Перед цим попрощалися, тепло обнялися, висловили надію на швидку зустріч де-небудь в Бахчисараї або в Сімферополі. Ін ша Аллах! 

Зібралися, і, спускаючись на поверх внизу, де стовпотворіння, де величезна кількість людей, які теж їхали в різних напрямках, я побачив знайомі сяючі обличчя – стояли на сходах для перекурів Теймур аг’а Абдуллаєв, Айдер Саледінов, Рустем Ісмаїлов і Еміль Джемаденов, а де був Узеір Абдуллаєв, я не знав. На ходу, в процесі, ми перекинулися парою слів, брати сказали, що їх знову зняли з етапу, і коли повезуть на Ростов, невідомо! Попрощалися! Нас завантажили, побіжно побачив, що в сусідню машину садять Алієва Мусліма і Куку Емір-Усеіна. Їх я не бачив майже півроку з останнього суду, їх на той момент містили в 4-му СІЗО Ростова-на-Дону.

Ось такий склався у мене етап з Ростова в Крим! Який, дай Аллах, я ще не раз пригадаю на свободі, а якщо помилюся, Теймур ага поправить!

В цілому, мені майже за чотири роки довелося посидіти не тільки з Теймур ага. У Сімферопольському СІЗО деякий час перебував в одній камері з Ремзі Меметовым, а пізніше, в Ростові, трохи з Енвером Мамутовым (досі в очах його сяюча золота посмішка), а в двійці місяць я провів з Рустемом Абільтаровим – всі вони, і інші брати, чисті, порядні, гідні поваги люди, які гідно переносять ті труднощі і біди, що випали на їхню долю!»

Джерело: «Кримська солідарність»

Читайте «Чорноморку» Telegram і Facebook