Поки на окупованому Донбасі продовжують насильно зганяти на площі непідконтрольних міст масовку і лукаво запитувати «Зеленський, як чути», «Чорноморка» поспілкувалася з жителями окупованої Луганщини і дізналася, що насправді мешканці Луганська хочуть запитати у президента України Володимира Зеленського (спойлер: жоден з опитаних не закликав захистити російську мову або дати Донбасу автономію).

Пенсіонерка Валентина Іванівна з Луганська раніше працювала в бібліотеці, а тепер змушена часто їздити в підконтрольну Україні Станицю Луганську: купувати продукти і отримати українську пенсію. На питання, що б вона запитала у президента України Володимира Зеленського, вона сказала наступне:

«Щоб я запитала у нього? Насамперед хочу дізнатися: коли ж, нарешті, відремонтують міст в Станиці Луганській? Це ж ганьба, причому ганьба загальна, за яку несуть відповідальність обидві сторони конфлікту. Так, тому що вони домовитися не можуть між собою, а прості люди, такі як я, змушені страждати, і простоювати у спеку або холод багатогодинні черги, а в мої 66 це не так вже й легко. Ось недавно він говорив, що протягом місяця Україна приступить до ремонту зруйнованого фрагменту мосту …

А тепер ось кажуть, що «ЛНР» не прибирає свої барикади або зміцнення, як їх там. Так, я там була днями, дійсно, у «ЛНР» там тепер на краю обриву якась будка стоїть, і сидять мужики в ній. Тобто, вони прибрали там пару шин з піском і на цьому впоралися нібито. А тепер ось сьогодні по телевізору по луганських каналах сказали, що «ЛНР» нібито там щось лагодить. Так хто там лагодить? Вони тільки вид роблять, щоб їхні кремлівські господарі не лаялися.

А Україна? Кажуть, що розмінували там все зі свого боку, але на територію, яку контролює «ЛНР» їх не пускають, саперів. Може воно і так, але ми всі вже втомилися слухати відмовки і небажання двох сторін вирішувати проблему. Ті за проекто і розмір мосту не можуть домовитися, то війська не могли розвести, ну а що тепер? У тій же Донецькій області чотири пункти пропуску, і всі автомобільні, а у нас один, і той пішохідний. Там поки пройдеш, так звалитися з мосту можна … Ніхто і не шукатиме, ще й підстрелять, подумають, що диверсантка. В Станиці Україна молодці – автобус пустили для літніх, а ще й електромобіль: возить безкоштовно інвалідів. Це радує дуже і похвально, я в автобусі їздила вже. Правда, народу там тьма набивається з баулами своїми, мало не розчавили. Але хоч так …

А «ЛНР» так взагалі розібрали навіть навіс для людей, тепер від сонця і дощу навіть сховатися ніде! Загалом, я хочу запитати у Зеленського та й у всіх, від кого це хоч трішки залежить: коли ви полагодите міст в Станиці Луганській? Зробіть, будь ласка, міст, і не стріляйте там, ні ті, ні ці, щоб ми не боялися спокійно ходити».

Приватний підприємець Євген із Луганська має свою точку з продажу автозапчастин на одному з ринків і стурбований торговою блокадою між Україною і непідконтрольним Донбасом. Ось що хотів би запитати у Володимира Зеленського чоловік:

«Я б, серед іншого, запитав у Зеленського: коли припинитися торгова блокада між Україною і Донбасом? Так, я можу зрозуміти тих патріотів, які голосять, мовляв, давайте припинимо всі торговельні та інші відносини з окупантами. Але ви визначитеся спочатку, кому ця блокада реально нашкодила: окупантам або рядовим жителям Донбасу?

Коли Семен Семенченко і його компашка замутили цю сумнівну затію, то тоді якось всі були впевнені, що це буде «перемога». Але я вважаю, що вийшла «зрада»: спочатку зупинили свою діяльність Єнакіївський і Алчевський металургійні комбінати, найбільші, зауважте, в Європі підприємства такого роду. Зупинилися шахти в Краснодоні і інших містах. Тобто ні сировину підвезти, ні свою готову продукцію вивезти! А місцеві ділки теж не дурні: під шумок підім’яли під себе всі ці українські підприємства під виглядом «націоналізації». Створили цей «Внешторгсервіс» – це підприємство, кажуть, належить Сергію Курченку, українському олігарху-втікачу, він зараз в Росії.

З одного боку, так, підприємства не простоюють, а у людей є робота, але яка? У мене в Краснодоні на шахті кум працює, так говорить: зарплати впали вдвічі, весь час затримки постійні. Техніка безпеки ні до біса: одному мужику якимось механізмом ногу відрубало в забої. Так йому навіть швидку заборонили викликати, відвезли додому, і там вже лікарів покликали, типу побутова травма! А раніше-то як? Хоч ці підприємства українські та перебували на окупованій, так би мовити, території, але вони платили гроші в український бюджет і давали людям робочі місця і соцпакет за українськими законами. А тепер в Щасті Луганська ТЕЦ змушена на газ перейти: вугілля з Донбасу не можна возити, а Росія вже не продає! І кому тепер від цієї блокади краще стало? Скільки Україна ВВП втратила через це?

Начебто говорили, що Кучма там, на переговорах, піднімав питання про зняття блокади, але справа не пішла. Скасування блокади – це фінансування тероризму, як дехто каже? Що за маячня! Так ось, товариш Зеленський, я то розумію, що у вас досвід великий по взаємодії з аудиторією, але Україна – не шоу-проект, а ми не глядачі, а жителі, що живуть в окупації. Коли ви знімете торговельну блокаду? Ось всі кому не лінь говорять про реінтеграцію і повернення Донбасу, а самі роблять все рівно для того, щоб налаштувати Донбас проти України. Хіба так можна? І припиніть по телефону з Путіним спілкуватися в такому випадку … І всі торговельні відносини з Росією. А то виходить якась подвійна гра».

Та ж Валентина Іванівна з Луганська, крім питання про міст у Станиці Луганській також запитала б українського гаранта і про те, коли пенсіонерам окупованого Донбасу повернуть право на вільне одержання законно зароблених пенсій.

«Пенсії – це наш біль і страждання. Володимир Зеленський, чому б вам не дати нам можливість спокійно отримувати пенсії за місцем проживання і не мучити себе всіма цими перевірками, верифікаціями і нескінченними перетинами лінії розмежування. Скільки я вже моталася в цю Станицю і назад – не перелічити. Невже так складно підписати указ? Адже в Україні всі органи, і в Пенсійному фонді, і в «Ощадбанку», розуміють, що ми раз на два місяці приїжджаємо, перетинаємо, тобто, що ми несправжні переселенці, хоча і «зареєстровані» на підконтрольній території. І ось так мотаємося туди-сюди, кожен день, втрачаючи по крихтах здоров’я, сили, і бажання.

У мене сусідка навесні ногу зламала і злягла, і не може тепер їздити на верифікацію. І їй припинили нараховувати. А на місцеву «пенсію», яку платить «ЛНР», вижити нереально. І що робити в такій ситуації? Хоч лягай та вмирай, інших варіантів немає. У мене була недавно така історія: отримала нову картку, електронне пенсійне посвідчення. А переводила в готівку я коли як: іноді в Луганську в «банку» під 3% комісії, іноді в Станиці в банкоматі сама знімаю. Так мені карту дали, а що щось там не підключили, і тепер по інтернету навіть в Луганську не можу зняти гроші, тільки їздити в «Ощадбанк»! А в «Ощадбанку» там кажуть: ми ж намагаємося заради вас, щоб ніякі шахраї не заволоділи вашою карткою і не могли зняти. Я, звичайно рада, але така турбота сумнівна для мене.

Я дуже мрію, щоб скасували цю ідентифікацію і перетин «кордону» раз в два місяці. Досить нам і так на наш вік приниження і болю: дайте спокійно дожити, і поверніть можливість отримувати пенсію українську без зайвих «пригод». Не збагну: кому вигідні наші муки? Президент України змінився, молодий, нахабний в міру, на нього надія, може щось і змінить на краще. Хоча з кожним днем ця надія стає все більш примарною».

Молода мама Олена з початком військового конфлікту переїхала до родичів у мирне Сватове Луганської області. Але через три роки життя на відносно спокійній території вона з донькою була змушена повернутися до окупованого Луганська. Відсутність належної турботи про внутрішньо переміщених осіб, або попросту переселенців – ось те, що більш за все турбує молоду жінку.

«У вас питання так звучить, як «Щоб ви запитали при зустрічі у Бога?» (Сміється). Зеленський не бог, але володіє певною владою, і кредит довіри отримав і ще ніби як не розтратив, хоча за 100 днів встиг зробити не особливо багато. Я б запитала у нього: коли переселенці почнуть себе почувати людьми і повноправними громадянами держави? Набридла ця стигматизація і безправ’я.

Мені пощастило: влітку 2014 роки я поїхала з Луганська в Сватове до родичів. У них там приватний будинок, я там з дочкою і залишилася. Навіть коли в 2015 році восени на складах боєприпасів вибухи там були, все Сватове було на вухах, і то я не поїхала звідти. Але в 2017-му влітку довелося в Луганськ повернутися. Чому, запитаєте ви? Та тому що складно вижити в маленькому смт, де ні роботи немає, нічого. Я на шиї просиділа у родичів три роки. Працювала прибиральницею і листоношею спочатку, потім скоротили. Я вже втомилася бути тягарем для родичів. Чоловіка у мене немає, а дочку годувати треба. Я за фахом економіст, от і повернулася до Луганська, тут хоч яка не яка, а робота мені знайшлася. І квартира моя, спасибі, що сусіди весь цей час доглядали.

На мирній українській території добре: люди до мене нормально ставилися, і я до себе не відчувала якогось поганого ставлення. Це Луганщина, тут війна поруч і люди все розуміють. А скільки людей війна розкидала по всіх куточках України? І так боляче в Facebook читати історії про те, як людям з донецькою і луганською пропискою відмовляють в роботі і в оренді квартир. Слава богу, я з цим не зіткнулася. Ми війну в наш будинок не звали, так що не треба …

Прикро, що держава мало думає про переселенців. Де програми пільгового житла в кредит або безкоштовно пожити хоча б недовго, для тих, хто в складній ситуації і грошей немає? Не видно ні найменшого бажання у МінТОТа щось робити. Ось заступника цього відомства Гримчака заарештували недавно за хабар … Це реально вершина айсберга, там все геть корумповане, а до простих людей з їх болем і бідами нікому діла немає. Я всім серцем за Україну і варто розуміти: ми тільки на початку великого шляху до змін, і звертати назад вже права не маємо».

Луганчанин Євген також стурбований питанням інформаційної війни, яка триває між Україною і РФ ось уже шостий рік. І як показує досвід, Україна поки цю війну програє.

«Ще б запитав у Зеленського, чому так мало робиться для того, щоб посилити позиції України на інформаційному фронті. Адже ми в тому ж Луганську українські канали можемо дивитися тільки по інтернету або через супутник. Ну, це молоді. А як бути пенсіонерам? Ось всі лають їх, мовляв, бабусі на «референдум» ходили, або там, Януковича обрали. Але ось зараз у цих старих немає альтернативних джерел інформації, крім цих «ватних» газет, а також телебачення і радіо. Молодь теж страждає: їм з юності втовкмачують всяку дичину про цю «республіку» в кращих традиціях геббельсівської пропаганди, що Україна ворог, навколо «бандерівці», що «розпинають і їдять немовлят» та інше, хто виросте з цих підлітків? Мені страшно навіть уявити.

Ось в тій же Станиці Луганській українські канали теж досі не ловлять. А ви думаєте, чому там такий високий рівень проросійських настроїв? Невже в Україні не знайдеться грошей, щоб зібрати розумну команду пропагандистів, налагодити телесигнал потужний, поставити вишки, щоб віщали і на окуповану територію Донбасу і Криму? Чому не ведеться боротьба за уми і серця? У Росії на це коштів не шкодують. А у нас «мінстець» тільки гроші даремно проїдає.

Донбас і Крим повертати потрібно, але не військовим шляхом, а інформаційним. Щоб кожен з тих, хто живе в окупації хотів повернутися в Україну і робив зі свого боку все можливе, щоб наблизити перемогу. І тим самим в тому числі розвіяти міф, що на Донбасі живуть одні ватники, які мріють лише про Путіна. Це не так. Ще я б запитав у товариша президента, коли ж, нарешті, Донбас і Крим знову стануть українськими? Але мені здається, у Зеленського поки немає відповіді на це питання. Мінський і нормандський формат – повна нісенітниця. Я дуже хочу, щоб Луганськ знову жив під українським прапором. Чи дочекаюся?»

Читайте «Чорноморку» в Telegram і Facebook