ДЕНЬ ОКУПАЦІЇ:
2
5
5
8
ДЕНЬ ОКУПАЦІЇ:
2
5
5
8
Історії переселенців
А у нас управдом друг людини. Української людини
  04 Червня 2019 12:20
|
  1139

А у нас управдом друг людини. Української людини

А у нас управдом друг людини. Української людини

Особливістю менталітету українців часто називають бажання і вміння добре облаштувати свій будинок і все навколо нього. Той самий «садок вишневий коло хати». До війни я жила по суті у зразково-показовому багатоквартирному будинку в Донецьку, який став таким завдяки його голові.

Напевно, як у багатьох людей на Донбасі, в її жилах текла змішана кров відразу декількох національностей, але хазяйновитістю і підприємливістю вона відрізнялася явно не російською. Ольга Пилипівна (з метою безпеки ім’я змінено – ред.) точно знала: хочеш жити в добре відремонтованому будинку – не сподівайся на державу, чиновників, а зроби це сам. І вона робила: розподіляла обов’язки між мешканцями, шукала фахівців з ремонту, розшукувала будматеріали і організовувала закупівлі за вигідними цінами, збирала гроші, стежила за роботами.

В результаті у нашого будинку були бездоганно закладені шви між панелями, непротікаючий дах, сухий підвал, клумби та газони. Верхом наших досягнень стало те, що труби, по яких до будинку надходила холодна і гаряча вода, були розкопані аж до території сусідніх багатоповерхівок і замінені новими. Саме з наших контейнерів особливо регулярно вивозили сміття (відповідні служби вже знали, що з нашою «домоправителькою» жарти погані – вона добереться з претензіями до будь-якого начальства), міліцейський патруль знав, що він повинен вночі кілька разів обійти навколо нашого будинку.

А вона мріяла про ще щось більше: під’їзди, як у Європі. Щоб на сходах лежали доріжки, на майданчиках між поверхами – квіточки, а на вікнах – фіранки. Сусіди, що тверезо дивляться на життя, пояснили Ользі Пилипівні, що до Європи в будинку доросли не всі. У кожному з під’їздів обов’язково знайдеться парочка таких, які забруднять килимки або вкрадуть фіранки. І закликали її поки обмежитися тим, що в під’їздах чисто і двері зачиняються.

… А незабаром в місто став спочатку прокрадатися, а потім вже нахабно розташовуватися в ньому «русскій мір». Ользі Пилипівні він якось відразу не сподобався, тому що його характерною прикметою були брудні смердючі чоловіки з колорадськими стрічками, що валяються на лавках або газонах. Управдомівське нутро їй безпомилково підказувало, що подібні елементи явно завадять її дому «прагнути до Європи». Про всяк випадок вона зібрала мешканців і попросила утримуватися від протиправних дій.

Коли неподалік від будинку з’явилася «пекельна машина», з якої майже щоночі палили по аеропорту, Ольга Пилипівна розпорядилася готувати «притулок». Оглянувши підвал, вона виявила в одній з його частин справжню хорошу вентиляцію і розпорядилася там ретельно прибрати і принести стільці і запас води. З неї сміялися, коли вона говорила про «відповідь» і «артобстріл». А пізніше мешканці довгі години проводили там, з сумом визнавши її правоту.

Так, вона ніколи не ходила у вишиванці, розмовляла російською мовою. Але коли в місті з’явилася «нова влада», вона запам’ятала, хто з мешканців їй симпатизує. І потім обійшла всіх проукраїнських і попередила, в чиїй присутності потрібно бути дуже обережними у висловлюваннях.

А в будинку жити було страшно і без того – він знаходився в районі аеропорту. Поблизу траплялися попадання в будівлі або розриви снарядів на вулиці. Одного з мешканців, самотнього розведеного чоловіка, вбило на шляху на роботу. «Нова влада» покликала Ольгу Пилипівну його впізнати. Вона-то його впізнала, хоча тіло було обпалено і поранено. Але уявила, що «ці» будуть ходити в її зразково-показовий будинок, копатися в речах покійного або ще гірше – поселять там когось із «своїх» і він буде весь час підслуховувати та підглядати. Швидко все зрозумівши, управдом сказала, що такої людини серед її мешканців не було.

Тим часом «днровци» намагалися взяти аеропорт за всяку ціну, обстрілюючи його звідусіль, облаштовуючи свої бази у дворах шкіл і дитячих садків. Навіть якщо ви залишалися зовсім цілий, це не означає, що ваше здоров’я не страждало. Один з чоловіків, досить довго і начебто без паніки переносив обстріли, холодної зимової ночі не витримав. В черговий раз почувши звуки вибухів, він босий, в одних трусах вибіг на вулицю і став бігати навколо будинку, стукати в двері під’їздів.

Ольга Пилипівна злякалася, але знайшла в собі сили одягнутися, відкрити двері і вийти. Збожеволілого і замерзлого чоловіка вона втягла в будинок і покликала знайомого лікаря. Тільки це не дуже допомогло: він не встиг сильно застудитися, але його змучені нерви і серце не витримали. Він помер через місяць.

Після нього злягли з серцевими хворобами ще пара жінок у віці. І померли. Мені говорили, що багато мешканців з тих, що безвиїзно провели осінь-зиму 2014-2015-го в будинку, нагадували сірі тіні. Ніби звуки вибухів зовсім поруч або їх очікування, коли вони затихали, надовго змусили кров застигнути в їх жилах.

Сіру тінь не нагадувала тільки Ольга Пилипівна. Вона обходила під’їзди, перевіряла, чи все всюди надійно замкнено. Адже багато людей виїхало, і вона відчувала себе відповідальною за збереження їхніх квартир. Якщо їй здавалося, що безпечніше спуститися в підвал, то вона тягла туди і глуху сусідку. Та не чула ніяких «поганих» звуків і могла абсолютно спокійно дивитися телевізор незалежно від ситуації.

… Коли я згадую про будинок, де прожила більшу частину свого життя, то згадую і про неї. Про її безсумнівну деспотичність, але в той же час відданість дому і сусідам. Її організаторські таланти і бажання «жити, як в Європі». Мені здається, що вона це заслужила …

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може відрізнятися від авторської.

Читайте «Чорноморку» в Telegram і Facebook

© Чорноморська телерадіокомпанія, 2021Всі права захищені