До війни про село з назвою Зеленопілля неподалік українсько-російського кордону мало хто чув. Невелике католицьке селище (засноване німцями-мігрантами, і носило назву Гринфельд) з часом перетворилося на невелике українське село Зеленопілля з населенням в півтори сотні людей. Згадували про нього хіба що місцеві археологи через декілька курганів поблизу.

У липні 2014 слово Зеленопілля вривається не тільки в українські ефіри, а й на сторінки найвідоміших ЗМІ світу – BBC, The Washinton Post, The Guardian, The Wall Street Journal. У те, що пишуть – неможливо повірити: з території Російської Федерації російські військові масовано обстріляли українських військових і прикордонників. У кращих російських традиціях ведення війни – підло і без найменшого натяку на військову честь. Ударом в спину і так, щоб ніхто не зміг отримати здачу.

Перший обстріл почався на світанку – приблизно о 4:30 ранку. По українських армійцях вдарили з реактивних систем залпового вогню «Град» (пізніше озвучувалася версія про те, що росіяни використовували свою нову зброю – установку «Торнадо»). Це була перша масована атака російської армії проти України. Під вогонь потрапили бійці трьох підрозділів – 79 і 24 бригад, 704 полк РХБЗ, а також прикордонники. Офіційні цифри, озвучені Міністерством оборони – 23 загиблих військових і близько 93 поранених. Багато свідків у перші дні після трагедії озвучували цифри набагато більші і говорили про не менш, ніж 50 загиблих і про більш ніж 100 поранених. Російські канали, намагаючись нагнати паніку, щосили сурмили про 200 загиблих. Але на даний момент встановлено імена 36 полеглих героїв – 30 військових і 6 прикордонників. Ще один прикордонник – Павло Лазаренко загинув під час евакуації поранених з Зеленопілля, потрапивши в засідку.

Обстріли, за спогадами тих, хто вижив, були дуже точними. Незадовго до атаки українським військовим вдалося збити російський безпілотник «Орлан-10» – до обстрілу росіяни готувалися ретельно. Відразу ж після першої атаки з території Росії, по армійцях вдарили вдруге – з «Градів». Цього разу вже з іншого боку – з підконтрольних росіянам Ровеньок. Також по військових працювали міномети.

Ті, що вижили, евакуювали поранених і загиблих. Багатьох було можна впізнати. Деякі тіла – обвуглені. Бронетехніка – плавилася. Деякі бійці, які спали в наметах, загинули уві сні. Багато хто отримав важкі поранення, втратили руки і ноги.

Першу допомогу лікарі надавали прямо на місці, в звичайному польовому наметі. Подейкували, коли перші поранені почали прибувати в Дніпровський госпіталь, медсестри непритомніли від побаченого …

Якщо з роллю росіян в зеленопільській трагедії все гранично зрозуміло, то багато питань викликає до дій керівників наших підрозділів. По-перше – чому колону розмістили посеред поля (на відкритій місцевості), а не в найближчих посадках? Адже вони були. У них пізніше сховалися бійці, що вижили. Чому не була розосереджена військова техніка? Чому не були вириті окопи за місяць існування наших позицій під Зеленопіллям? Адже сховатися від смертоносних осколків воїнам було просто ніде. А звичайні, викопані за кілька годин траншеї, можливо, врятували б багато життів … Бути може, в те, що станеться, просто ніхто не вірив.

Зеленопілля стало першою трагедією такого масштабу в історії російсько-української війни. Пізніше будуть Іловайськ, Савур-Могила, Дебальцеве. Але в той день, 11 липня 2014 року, ми, нарешті, зрозуміли, що наміри Росії – більш ніж серйозні, і засланими «спецами» і рядженими козачками вона вже не обмежиться. Пізніше такі атаки прогриміли по всьому Донбасу. Тактику обману і підлості «брати» -россіяни покажуть нам ще не раз …

Сьогодні, 5 років потому, хочеться просто сказати всім хлопцям спасибі. За те, що, побувавши в справжньому пеклі, вони змогли знайти в собі сили воювати далі і захищати всіх нас. Деякі з учасників тих подій – досі на передовій. І саме завдяки їм сьогодні ми дивимося страшні фотографії з Зеленопілля, а не бачимо це вживу біля своїх будинків. Загиблим – вічна пам’ять. Пробачте нас.

Читайте «Чорноморку» в Telegram і Facebook