Найприголомшливіша (ось прямо буквально – приголомшлива політичними наслідками) новина 5 вересня: Апеляційний суд Києва випустив фігуранта у справі МН17 Володимира Цемаха на свободу під особисті зобов’язання. Але, незважаючи на всю резонансність події, з уваги випускається відразу кілька важливих моментів. А їх випускати з уваги не можна. Так що, давайте повторимо.

По-перше, Цемаха всі називають свідком по справі збитого «Боїнга». Ті, хто уважно стежив за історією цієї трагедії, називають його ключовим свідком. Бо знають, що людей, які можуть виразно щось розповісти про «Бук», «Боїнг» і про те, як вони взагалі були пов’язані між собою, залишилося не так вже багато. Фізично. Їх підвибивають поштучно і дуже скрупульозно.

Ті, хто стежив за справою не дуже уважно, на кшталт члена Комітету з питань національної безпеки, оборони та розвідки, депутата від «Слуги народу» Ірини Верещук, кажуть, що Цемах – просто свідок і що «значимість його сильно перебільшена».

Але ні ті, ні інші не визначають його ролі та її масштабність у справі. Її визначають слідчі по справі. А вони кажуть, що Цемах в їх історії – ключова фігура. Тому Цемах їм дуже потрібен.

Більш того, він фігура до того ключова, що головний прокурор Нідерландів Фред Вестербеке навіть написав генпрокуратури України. І попередив, що Цемах – не свідок. Цемах – підозрюваний. Тому вкрай важливо забезпечити його доступність для допиту Спільною слідчою групою.

До речі, тим цікавіше виглядає вердикт Апеляційного суду. Просто цікаво, чим він мотивував своє рішення щодо мужика, якого підозрюють у тероризмі, відпустити просто так, за чесне слово, навіть електронного браслета на нього не одягнувши. Тим більше, що підозрюваний в тероризмі по полях Донбасу бігав не ромашки букетами збирати. Він командував бойовиками, командував ротою ППО і, цілком можливо, причетний до пострілу зенітно-ракетного комплексу, який убив 298 осіб.

По-друге, те, що його випустили з-під варти, не означає, що його обміняють хоч на кого-небудь із заручників Кремля. Подейкують, що спочатку в списках на обмін Цемаха не було. Наказ з Кремля включити його в списки «був спущений» в останній момент. Добре, якщо так. Це додасть всьому, що відбувається хоч якийсь сенс. Але.

До моменту обміну всяке може статися. Цемах, прогулюючись під особистим зобов’язанням, може поїхати додому, за адресою прописки – на територію, яку контролюють проросійські маріонетки «ДНР». Там же голландським слідчим поговорити з настільки важливим свідком буде дещо проблематично. І вони самі це розуміють. Минулий раз, щоб у слідчих з’явилася можливість з ним поговорити, СБУ довелося реалізувати спецоперацію, яку готували три роки.

Або, наприклад, Цемах може кудись зникнути. Назавжди. Як усі, хто може розповісти світу навіть мінімально цікаві факти, що гарантують деяке ускладнення життя представників російської влади.

Зрештою, гарантій того, що Росія, домігшись отримання настільки цікавого для всіх Цемаха, поверне Україні військовополонених, як зазвичай, немає ніяких. А ось Україна собі репутацію на перспективу зіпсує з розмахом. Тому що Нідерланди просили нас його не відпускати, ЄС просили нас його не видавати. А ми, незважаючи на прохання, віддали Росії свідка у справі масової загибелі європейських громадян.

Розраховувати на підтримку європейських партнерів на міжнародній арені Україні не варто. Тому що, як написав Сергій Фурса, якщо «головного підозрюваного українця український суд відпустив, і він відбув на українську територію в Донецьк, на особисте зобов’язання, на яке суд вірить», то причому тут Росія?

Втім, можливий варіант, що всі можливі свідчення Цемаха докладно і належним чином задокументовані, тому нам взагалі не важливо куди він втече, що будуть робити і де його ліквідують російські спецслужби – все дізнаються при будь-якому розкладі.

По-третє, спекулювати на тому, що всі полонені і затримані хочуть додому, тому будь-яку ціну їх треба діставати, дурне і марне заняття.  Тому що полонених і затриманих ніхто не питає, чого вони хочуть. Тому що це нікому не цікаво.

 Олег Сенцов, про який так багато згадують, і який, до речі, зараз невідомо де (так-так, його якраз ні до чого не готують), коли його про це питали, говорив:

 «Не треба нас витягати будь-яку ціну – перемога від цього не наблизиться.  Використовувати нас як зброю проти ворога – так. Знайте, що ми не слабке ваше місце.  Якщо нам судилося стати цвяхами в кришку труни тирана, то я хотів би бути таким цвяхом.  Просто знайте, що цей цвяхи не зігнеться».

Українські військовополонені моряки, навіть якщо винести за дужки той факт, що всі вони і так повинні бути відпущені додому, в першу чергу військові.  Вони давали присяги. Усвідомлено. Вони виходили з окупованого Криму, усвідомлено цієї присяги не змінивши. Кожен військовослужбовець прекрасно усвідомлює, що це таке – служити своїй країні, брати на себе відповідальність за свій народ, і бути готовим воювати за все це з усіма витікаючими наслідками.  Більш того, сім’ї військових теж прекрасно розуміють, що з моменту присяги, вони зіткнуться з цими наслідками в будь-який момент, і це буде нерадісно.

 Тому спекулювати їх відчуттями, або вимінювати їх на кроки, які можуть означати здачу будь-яких інтересів України – трохи більше, ніж плювок на військову і офіцерську честь.  Це ще і вірний крок до конфлікту з військовослужбовцями, які таких плювків не прощають.

 Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів.  Думка редакції може відрізнятися від авторської.

Читайте «Чорноморку» в Telegram і Facebook