Для тих, хто тішиться тим, що «діди воювали» і «можемо повторити».

В якійсь лісовій країні, жив та був собі молодий ведмідь на ім’я Медведій. Закінчив він школу і все шукав, де ж вдаліше влаштуватися на роботу. Можливість знайти непогану роботу була, але всі наявні варіанти чимось Медведія не влаштовували. На одній орати треба було дуже навіть конкретно, на інший – вставати доводилося рано, на третій все це було разом.

Та ось все-таки пощастило йому, визначився Медведій І до цієї роботи вся доля його вела як маріонетку на ниточці. Початок поклали «розумні» татко з матусею, які ведмедика в колясці, зробленій на манер танка, катали, потім він в дитячому саду у військовій формі марширував, потім в школі з автоматом іграшковим бігав. А фільми військові, які постійно по телеку крутили, так це взагалі краса була і романтика! Піф-паф, головний герой всіх вбив, піф-паф, всіх звільнив. Народ його любить! Круто! Ні,
не круто, а мегакруто!

Основна маса лісового народу вважала, що все це – просто фігня, так собі, забавки, а може бути так і треба. Але таки ні, справа виявилася серйозніша. Бо коли до цього додалися гасла «діди воювали», «на сусідній ліс!», «Якщо треба – повторимо!» та інші, а потім ще по телеку бум ца-ца, бум ца-ца разом з трансляцією грандіозного параду на честь перемоги зазвучали, Медведій вирішив – треба йти в армію, і
захищати свою «бідну» батьківщину. Від кого, звичайно, не зрозуміло. Але пішов. Військова романтика виявилася трошки іншою. Для початку голодному і невиспаному Медведію дали по морді і послали прибирати туалети. Потім, щоб служба раєм не здавалась, просто для профілактики знову дали по морді і відправили з десятком таких же, як і він, молодих ведмедів-солдат, копати город на генеральській дачі.

Генерал виявився жлобом – годував погано, місце для спання відвів на стайні, а орати на себе змушував з ранку до ночі. Найбільше допікала генеральша, яка пильно стежила за підневільними солдатами, чіплялася нещадно і з явним задоволенням придумувала все нові і нові види найважчих та брудних робіт. Це формене знущання благородно називалося курсом молодого бійця.

І ось, нарешті так званий «курс молодого бійця» закінчився. Медведій, радісно зітхнувши, прибув у стройову частину. Озвірілий, озлоблений Медведій негайно вирішив в першому ж бою показати, як він дійсно ненавидить ворогів свого лісу.

Відправка на фронт не затрималася, перша атака теж. І він – молодий патріот – люто кинувся на «ворога». Десяток кроків, шалене «ура!», вибух гранати і темрява – це було все, що встиг запам’ятати Медведій зі своєї реальної бойової кар’єри.

А далі з’явилося яскраве сліпуче світло і дикий біль. Потім біль потихеньку відійшов, і він нарешті усвідомив, що діється навколо. А відбувалося щось страшніше, ніж притупити біль. Він, молодий і сильний ведмідь, плазом лежав на госпітальному ліжку, а замість всіх чотирьох кінцівок стирчали жалюгідні обрубки. Від нахлинулого жаху Медведій заревів і почав несамовито кричати:

– Що трапилося! Невже це я ?! Чому, чому така біда! Невже це не сон!

– Заспокойся! – пролунав голос поруч. – Не кричи. Ти в клініці для поранених cолдатів. Таке трапляється на війні і набагато частіше, ніж думає простий обиватель. Але ти у нас везунчик, тому, що бачиш, чуєш і якийсь орган у тебе на місці, а є такі, у кого і ці блага війна відібрала.

Озирнувся навколо вояка і побачив, що лежить він у палаті з такими ж пораненими.

– Так що мені робити? – в розпачі запитав Медведій.
– А нічого! Будеш весь вік лежати на цьому ліжку і благати, щоб тобі принесли качку. І ні на кого не надійся. Твоїм рідним написали, що ти пішов у самовільну відсутність з частини, п’яним впав з берези і вбився. Ніяких пенсій і компенсацій твоїм тому не буде, так що в героях ходити не будеш.
– А за що ж мені біда така?
– Так за дурість твою! За те, що поліз на війну, нібито за благородні цілі, а насправді, щоб мільярди, награбовані правителем і його друзями, захищати, та давати їм грабувати далі.

Заревів ведмідь від відчаю, заридав істерично, та що з того. Ціна власної дурості виявилася занадто висока …

На цьому я закінчу сумну, жорстоку казочку, а ось мораль на прощання буде.

Так ось «шановний» ура-патріот, тобі хочеться повоювати, поставити сусідів на коліна, а самому героєм таким собі отримати купу благ. Так фіг тобі! Бо буває на війні не тільки смерть, а й така біда як з ведмедем. А якщо не так страшно, то і будь-яке інше каліцтво – дуже сумнівна радість за те, що під пропагандистську брехню пішов воювати. Та ще й напав на інших, захищаючи владу бандитів і злодіїв, яка реально тебе грабує і буде грабувати далі.

Війна стопудово не кіно біля телевізора, стріляєш ти – стріляють в тебе, а бойове залізо сліпе і безжальне! Так, що, друже, і далі хочеш повторити? Тоді читай пост скриптум, рядком нижче.

P.S. Після Другої світової війни клініка для військових, які втратили всі кінцівки, перебувала на острові Валаам, не дуже далеко від Пітера. Пошукай про Валаамський будинок інвалідів в гуглі, та подивися на дозвіллі. Войовничі мізки добре прочищає.

Читайте «Чорноморку» в Telegram і Facebook