Тема пам’ятників для України – одна з найболючіших. І знесення, і встановлення нового пам’ятника – предмет бійні не на життя, а на смерть. Незалежно від того, знесення це пам’ятника Щорсу або Жукову, або встановлення пам’ятника Небесній сотні.

Пам’ятники – це не про минуле. Це про майбутнє. На жаль, у нас це розуміють не всі. Зате це добре розуміють, наприклад, у тій же Росії. Спочатку масове знесення пам’ятників почалося в 1917 році після падіння царської влади. На підкріплення до пролетарів – які трощать в революційному угарі все, що під руку попадеться – одним із перших указів більшовиків 12 квітня 1918 був декрет «Про пам’ятники Республіки», підписаний Леніним, Сталіним і Луначарським. І це в розпал війни всіх з усіма! Стару пам’ять потрібно було знищити в першу чергу, щоб сформувати нову.

Установка пам’ятника – така собі легітимізація історії та особистості. Саме тому сьогодні всілякі пам’ятники, меморіальні таблички, пам’ятні знаки, статуї на окупованій території ростуть, як гриби після дощу. Грошей не шкодують. Варто тільки подивитися на ці пам’ятки, щоб зрозуміти – мова йде не про пам’ять, а про пропаганду, і нові постаменти – всього лише частина інформаційної війни.

І роблять це, варто визнати, дуже грамотно. По-перше, в пам’ятниках вкладають все ті ж меседжі, з якими 5 років тому починали війну: про те, що вони хочуть миру; про «убитих карателями дітей і старих»; «діди воювали».

Перший акцент – на дітях. На тому, що торкнеться кожного. Останній такий пам’ятник відкрили в Луганську в червні цього року. Скульптура з декількох ангелів, які тримають в руках лампадки. Так, в окупованому Донецьку поставили гранітний пам’ятник з написом «Алея ангелів. Пам’яті загиблим дітям Донбасу», поруч – плита з іменами під кованою аркою з троянд і з голубами. Тут же підтяглася і Москва – подарувала Донецьку свій пам’ятник загиблим дітям: маленька дівчинка, що сховалася за спину старшого хлопчика, вчепившись йому в руку. Хлопчик з гордо піднятою головою дивиться вперед. Діти – це те, що вдарить по емоціях навіть найзапеклішому циніку.

На темі дітей спекулюють і далі. Наприклад, у Луганську відкрили пам’ятник «російським добровольцям» – екіпірований широкоплечий солдат, ногу якого обіймає маленька дитина. Одну руку солдат тримає на автоматі, другу – простягає долонею вперед, нібито закриваючи і захищаючи дитину. Що ж тут скажеш – можна тільки поаплодувати пропагандистам, хто запропонував такий чудовий хід. До речі, щоб двічі не думати і не витрачатися, точно такий же пам’ятник встановили і в Сирії. Мовляв, і туди ми не за баблом і не за нафтою, а виключно захищати нещасних дітей.

У Луганську і Сирії російським найманцям встановлюють однакові пам’ятники

У Луганську теж вирішили – маніпулювати, так маніпулювати – і зробили ще один пам’ятник із дитиною – хитромудру металеву конструкцію, на якій зображений солдат, що тримає дитину. Пам’ятник приурочили «жертвам українського авіанальоту 2 травня 2014 року». Дітей, щоправда, 2 травня в Луганську не гинуло і не поранило. Але хто буде розбиратися, гуглити, докопуватися до правди?

Другий акцент – велика кількість пам’ятників загиблим мирним жителям. Таким чином, у свідомості жителів окупованих територій, що особливо не мають своїх твердих переконань, культивується образ народу-мученика, який потерпає від «хунти» і «карателів». У Макіївці встановили загальний пам’ятник – ангел, що став на коліна – і для бойовиків (на табличці їх назвали «воїнами, загиблими за волю») і мирним жителям. Ще одного ангела поставили в передмісті Макіївки – Криничної. Пам’ятник «Безневинним жертвам неоголошеної війни» в 2015-му встановили в Горлівці. Пізніше, мабуть вирішили, що вийшло не так як треба, і поставили інший – з написом «Вічна пам’ять мирним жителям м. Горлівка, загиблим в результаті агресії київської хунти». Поруч – знову-таки, плаче ангел. Окремо в місті поставили пам’ятник загиблим дітям.

Навіть загиблим в Іловайську бойовикам пам’ятник поставили «мирніше нікуди» – солдат, що тримає голубів. Та ще й у рідних серцю шинелях, хоча бої за Іловайськ ішли в серпні. Це так, авторам для довідки.

Діти, ангели, хрести, голуби (нічого, що хоча б віддалено говорило про насильство і агресію) – грамотно продумані символи, міцно вбивають у голови жителів окупованих територій кривавий образ «київських карателів», які приїхали безпричинно вбивати, перш за все мирних і дітей. І «захисника-ополченця». Не агресора, а саме захисника. Сміливого і самовідданого на противагу реальному напівп’яному бойовику, що мародерить, відбирає силою все цінне, і днями катує «на підвалі» всіх неугодних.

Розрахунок зроблений набагато вперед. Адже навіть після повернення окупованих територій під контроль України ці пам’ятники стануть проблемою. З одного боку – мало у кого підніметься рука знести пам’ятник загиблим мирним, особливо дітям. Мовляв, не бойовикам же, не російським військовим – мирним. Ті ж місцеві жителі – не дадуть. Звалять – будуть в їхніх очах вандалами, що зневажають світлу пам’ять загиблого сусіда, друга, знайомого. Залишать – ці пам’ятники будуть постійним нагадуванням, і все так же продовжать транслювати меседжі, закладені в них при установці – про «карателів, які вбивають дітей і людей похилого віку». І це буде проблема, до вирішення якої доведеться підходити максимально акуратно і обдумано.

Лише одиниці використовували в меморіалах військову техніку. Як, наприклад, БМП-1 біля пам’ятника бойовикам в центрі Горлівки. Як зазначив в одному з інтерв’ю історик Сергій Громенко, пам’ятники бойовикам – «захисникам/визволителям Донбасу» – встановлюють поруч із меморіальними місцями та пам’ятками Другої світової. Ніби натякаючи, що ці… загинули за те ж, що й «діди» – за «боротьбу з фашизмом». У Перевальському районі вирішили символізмом і метафорами не морочитися, і поруч із пам’ятником воїнам Другої світової встановили ще один для бойовиків з табличкою: «Вічна слава героям, полеглим у боях, захищаючи честь і пам’ять наших ветеранів».

Є, правда, і дуже «корисні» для нас пам’ятники. Наприклад, табличка загиблим бійцям 1-ї гвардійської окремої мотострілецької бригади з 10 прізвищами, датами життя і навіть військовими званнями. Ще одна не менш примітна – «Вічна пам’ять російським воїнам-добровольцям, загиблим на Донбасі. Учасникам першого бою за Донецький аеропорт 26.05.2014». І нижче – 38 прізвищ. Багато меморіальних табличок можуть посприяти визначенню імен росіян, що приїхали на Донбас. Мабуть, варто подякувати авторам (які, мабуть, забули, що «іх там нєт» і «громадянська війна») за допомогу в ідентифікації військових злочинців і складанні документів для Гааги.

Не обійшлося, звичайно, і без відвертої дикості. Інакше не назвеш пам’ятник в Алчевську поетові-кухарю-хористу, який в один день став «бойовим командиром» – ліквідованому бойовику Олексію Мозговому: лита скульптура в повний зріст із дуже дивним виразом обличчя і з явними проблемами в пропорціях у скульптора. Є свій пам’ятник і в убитого бойовика Павла Дремова – така собі 4-поверхова піраміда з хрестом на верхівці. В Амвросіївці і Донецьку навіщось відкрили пам’ятник десантникові Василю Маргелову – тому, який командував вторгненням російських військ до Чехословаччини. Окупантові, який привів танки на територію іншої незалежної держави, щоб силою диктувати свої порядки. Біля Іловайська встановили пам’ятник бойовикам у вигляді великої медалі. Щоправда його, як і ще кілька пам’ятників, встановлених окупантами, підірвали невідомі.

Ще один «шедевр» монументального мистецтва в Іловайську – пам’ятник російському «гуманітарному конвою». Не смійтесь. Так, знаю, що в це складно повірити, але це таки так. На постамент поставили пофарбований у біле КАМАЗ з відповідним написом.

До речі, Іловайськ за час війни, чи не рекордсмен за кількістю пам’яток. Крім всіх вищезгаданих, там встановили пам’ятник мультяшному двірнику.

Але перші місця в рейтингу меморіальної дичини, безперечно, займають пам’ятник Сталіну в Луганську, на відкритті якого в просто таки релігійному екстазі билися луганські бабушкі і делегації з Росії, а також медаль Порошенку. Остання вражає – на гігантському металевому колі написано: «За особые заслуги в области предательства. Сей орден вручается достойному продАлжателю дел предателя гетмана Ивана Мазепы Петру Порошенко. Душегубу, извергу, вероотступнику. За измену родине!». Цей витвір спочатку катали по всій області, а потім встановили на КПВВ «Оленівка». Причому те, що це провокація, навіть не приховували, а відкрито глузували, мовляв, ну що, обстріляють його ЗСУ? Але ЗСУ на відміну від «Новоросія» на шизофренію не страждають, тому «пам’ятник» стоїть там донині.

Червонопартизанськ, Ровеньки, Шахтарськ, Старобешеве, Георгіївка, Оріхівка, Антрацит, Хрящувате, Краснодон, Дебальцеве, навіть глухе селище Комунар, якого немає на більшості карт – складно знайти населений пункт, де окупанти не встигли встановити свої пам’ятники. Меморіальним табличкам на честь бойовиків – немає ліку.

Але поки ми сміємося з пам’ятників білому КАМАЗу або обурюємося з приводу меморіалів злочинцям і вбивцям, люди живуть пліч-о-пліч з усім цим. Всіма цими меморіалами агресор обплутує свідомість жителів тимчасово окупованих територій. І вивільняти її буде не легше, ніж звільнення самих окупованих територій.

Читайте також: Ілліч замість Флори в Нікітському ботсаду. Якого біса?!

«Чорноморка» в Telegram и Facebook