Чергова партія звільнених з полону громадян України прибула до Києва 1 квітня. Цього разу за обміном вдалося визволити 85 військовослужбовців та одну цивільну особу. Серед них – 15 жінок. Частина спогадів опублікована на сайті Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України. Всіх єднає одне прагнення: кожен готовий знову якнайшвидше повернутися до строю і захищати рідну землю від окупантів.

Борис: «Били прикладами і примушували дивитися російське ТБ»

Борис Платіонов – протитанкіст 79 одшбр із Вознесенська. Його підрозділ обороняв аеродром Кульбакіне та вів бойові дії поблизу селища Красне. Дивом залишився живий після масованих нальотів ворожої авіації та артобстрілів. Саме через перевагу ворога в повітрі бійці опинилися у полоні.

«Нас тримали в різних місцях: в полі, в ямі, в гаражі, – згадує Борис. – Із їжі – вода і один сухпай на добу на десять чоловік. Або взагалі нічого по кілька діб. Періодично виводили по одному: били прикладами, стріляли біля вуха, залякували», – пригадує він.

Коли Борис разом із іншими потрапили у військову частину в Сімферополі, їм запропонували перейти на бік окупантів. Примушували дивитися російське ТБ, на якому транслювалися суцільні «перемоги» і «захоплений» Миколаїв. Мовляв, України «вже немає».

«Але я знаю, що таке російська пропаганда, тому не вірив жодному слову. І був впевнений: за нас боротимуться. Так і сталося», – не приховує радості Борис.

Владислав: «Росіяни розважалися, спускаючи собаку на полонених»

Вінничанин Владислав Коцюба із 35 бригади морської піхоти ніс службу на острові Зміїний.

«Наші позиції спочатку обстрілювали російські кораблі, згодом накрила авіація, – пригадує він. – Висадився десант, сили були нерівними».

Полонених українців на буксирі доправили до Севастополя. В кращих традиціях роспропаганди місцеві репортери наввипередки розповідали про гуманну російську владу, яка організувала доставку полонених додому. На автобусах красувалися написи «Город-герой Севастополь» і «Город-герой Одесса».

«Але замість “додому” нас спочатку літаком відправили в Курськ, – продовжує Владислав. – Потім автозаками перевезли у невідомому напрямку. Деякий час жили у наметовому містечку при мінус 20. Багато хлопців відморозили кінцівки. Та найбільше запам’яталося СІЗО № 2 у Старому Осколі. Ставлення – як до в’язнів-кримінальників. Примушували роздягатись-вдягатись, морально тиснули, а під час прогулянок у дворику спускали собаку, щоби ми тікали від неї».

Після важких випробувань війною і полоном чоловіки в один голос стверджують: справжня цінність людського життя – це не яскраві картинки в телевізорі, а реальна турбота своєї держави заради його збереження та любов близьких людей.

Нагадуємо, Національне інформаційне бюро (НІБ), що створено на виконання рішення Кабінету Міністрів України, має збирати – використовуючи усі можливі джерела – й узагальнювати інформацію про: військовополонених, загиблих, зниклих безвісті, хворих чи поранених – як з боку українських, так і з боку окупаційних військ.

А також – про незаконно затриманих окупантами, зокрема й мирного населення.

Шукаєте близьку людину, з якою втрачено зв’язок під час російсько-української війни? – звертайтеся до НІБ через:

➡ цілодобову «Гарячу лінію» НІБ за номерами: 1648 та +38 (044) 287-81-65;
➡ електронна пошта [email protected];
➡ сайт НІБ – nib.gov.ua, через спеціальну форму для запитів на інформацію щодо зниклих;
➡ Telegram – @nib_uncp_bot ;
➡ сторінку у Facebook.

Бюро діє відповідно до норм міжнародно-гуманітарного права, зокрема: ст. 122 Женевської Конвенції про поводження з військовополоненими (ІІІ) та ст. 136 Женевської Конвенції про захист цивільного населення під час війни (IV).

Важливо: Місто, що прикрило собою Україну

«Чорноморка» в Telegram та Facebook