Крим за 6 років окупації перетворився на «сіру зону». Він живе у відчутті напівзаконності, напівлегальності.

Так вважає київський журналіст Наталя Гуменюк, автор книги «Загублений острів. Репортажі з окупованого Криму», що вийшла в українському видавництві «Старий лев», пише «Радіо Свобода». 

Книга, надрукована українською та російською мовами, – результат поїздок Наталії Гуменюк в Крим з 2014 по 2019 рік в якості кореспондента Громадського телебачення. Своїми історіями про життя під час і після незаконної анексії з нею ділилися студенти і пенсіонери, громадські активісти та підприємці, правозахисники і військові.

Розділи книги: «Шок», «Сум’яття», «Страх», «Біль», «Самотність», «Розчарування», «Надія». 

«Книга заснована на серії моїх репортажів. Я кожен рік з початку (незаконної – ред.) анексії їздила в Крим. Їздила ситуативно. Я не замислювала книгу спочатку, хоча у мене вже є інші книги. Я намагалася передати ті події, про які в книзі говориться: будь то другий місяць після анексії, розстріл в коледжі в Керчі вже в 2018 році або перші історії про політичних в’язнів. Ці назви – відображення емоцій, які передають герої репортажів. Розділ про березень 2019 року називається «Розчарування». І багато хто відразу запитали: «Мова йде про розчарування людей, які були зачаровані анексією в 2014 році?» І я подумала, що я не лише це мала на увазі. Так, є й такі люди. Але є розчарування людей, які, можливо, чекали інших дій від Києва. Є розчарування людей самими собою. «Надія» – це епілог книги. А надія… Вона завжди остання», – розповіла авторка.

Вона також поділилася, як їй вдалося говорити з людьми, які підтримали незаконну анексію.

«Це завжди давалося непросто, але це була моя задача як журналіста з Києва. Звичайно, багато хто не довіряють, вважають, що журналісти перекручують. Але у мене є відчуття, що вони все-таки вважають тебе якимось передавачем. Тобто вони звертаються до тебе як до умовної київської влади, якій хочуть щось донести, тому що іншої можливості немає. Я це ще відчула по роботі в Донецьку вже після окупації. Там було набагато складніше, ніж у Криму. Я працювала на території так званих «ДНР» і «ЛНР». І мені здалося, що це особливо цінно, бо ти приходиш і розмовляєш в бомбосховищах, і вони чесно тобі як українському журналісту щось розповідають… Вони тобі не будуть розповідати історію, яку вони розповідають іноземцям, про російську та українську мови. Тому що вони знають, що це вигадана історія. Вони знають, що ти знав, як було до того, не потрібно щось вигадувати, розповідати про погрози українського націоналізму. І в тебе виходить якась більш чесна розмова. І напевно, це спрацьовувало. Іноді мені здавалося дуже важливим прийти і сказати: «Привіт! Я з Києва». Ну, вони й так розуміли, що ти не кримчанин, що ти не з Москви приїхав. І справді, тобі видавали на-гора все, що вони хотіли сказати українцям на материковій частині, уряду в Києві. І це працювало», – розповіла Наталя.

За її словами, найбільший страх спілкуватися був у аполітичних людей, а їх абсолютна більшість. Вони взагалі вважають: «А навіщо нам з кимось розмовляти? А раптом, якщо ми з кимось будемо говорити (теоретично, скажімо, з українським або іноземним медіа), навіть якщо ми нічого особливого не скажімо, влада вважатиме, що якась політична позиція. Навіщо туди лізти?»  І тому виходить, що у кожного є свій якийсь ризик. За великим рахунком, не ризиковано говорити людям, які явно підтримують російську владу. І тому їх і чути краще.

Але вони не замислюються, що гроші, вкладені РФ в Криму, могли піти на розвиток російських регіонів. Звичайно, це зроблено цілеспрямовано, зазначила Гуменюк. 

«І це правда, я говорила з російськими економічними журналістами, я не голослівно про це говорю, які підтверджували, що, дійсно, набагато більше грошей у Крим іде, ніж в російські регіони. Мої колеги робили репортажі, коли їздили в Лабитнангі, коли там ще сидів Олег Сенцов. Це місто біля Салехарда. А Салехард – там “газпромівські” вишки, там нафтовики. В принципі, можна сказати, що гроші є в регіоні. І між цими містами немає мосту, там є лише паром. Ось вони взимку їздять через Об по зимнику, а влітку – на поромі, що, звичайно, не дуже зручно. І є такий період, коли пором ще не ходить, а лід розтанув. І виходить: залізниця є в Лабитнангі, а аеропорт – у Салехарді. А мосту між цими двома містами немає. Між Керчю і Таманським півостровом міст побудували, а вони свого мосту не дочекалися. Кримчанам, звичайно, все одно. Кілька людей в Криму мені сказали: “Ми стільки грошей не бачили, але вони якось безглуздо використовуються”. Тобто, видно, що там є “відкати”. Ну, така загальноросійська корупційна історія відбувається, що це не найефективніше використання коштів.

Але головне, хіба можна порушувати міжнародне законодавство, анексувати частину чужої території, посадити когось до в’язниці тільки тому, що у тебе є гроші і ти побудуєш аеропорт? Якщо ми з такою логікою будемо жити, то виходить, що більш багаті країни мають право захоплювати чужі землі, тому що вони можуть там побудувати залізницю? А такий посил дуже часто звучить, мені здається, в російських медіа і, до речі, від іноземних журналістів, які вказують на економічну ситуацію в Росії та Україні», – розповіла Гуменюк.

Також вона зазначила, що було вражаюче дізнатися ще в березні 2014 року, що хоча нам здавалося, що кримчани, які підтримують Росію, будуть підтримувати і всіляко захищати Віктора Януковича, а вони казали навпаки: «Янукович корумпований. Українські політики корумповані. А Росія не корумпована. І Путін не корумпований». 

«Я згадую останню поїздку, я слухала радіо кримське якесь, вони взагалі розповідали, що вся корупція – це все спадщина України, а є некорумпована Росія. Ми прекрасно розуміємо, що це абсолютно не так. Є кілька розслідувань, наприклад, у такому виданні, як “Проект”, про корупцію силовиків та чиновників, які забудовують пляжі. Мені здається, є різниця між українською корупцією, навіть тією, яка була до анексії, і російською. Українська хаотична, вона помітна: там ти заплатив хабар, тут щось від тебе вимагають. І зовсім інша, коли вона йде зверху. Вона контрольована владою, силовиками. Це не просто корупція, а це влада так править. І мені здається, що людям доводиться, що може бути організована корупція, державна. Вона, до речі, менш помітна людям, ніж дрібна. Напевно, вкрасти шматок землі і побудувати на ньому якийсь санаторій, якісь мільйони, мільярди собі забрати в кишеню з держскарбниці – не так помітно людям, ніж у дрібного бізнесмена чиновник вимагає хабар за те, щоб дозволити якийсь ларьок тримати на території пляжу», – розповіла вона.

За спостереженнями Наталії Гуменюк, Крим став «сірою зоною», чимось дуже незрозумілим, чимось схожим на невизнані території типу Абхазії, Придністров’я або Нагірного Карабаху. Тому що все одно не до кінця там все легально. Він відірваний від усього світу. Крим – це туристичне місце, яке має потенціал хорошого європейського чудового курорту. Але він більше схожий на невизнану територію пострадянського простору, типову, як ми говоримо, для замороженого конфлікту.

Фото: «Радіо Свобода»

Читайте також: Політв’язня Дудку російські тюремники 5 місяців не лікували від корости і виразки

Читайте «Чорноморку» в Telegram і Facebook