ДЕНЬ ОКУПАЦІЇ:
2
1
5
5
ДЕНЬ ОКУПАЦІЇ:
2
1
5
5
В центрі уваги
Піхота в бою, або Чому варто вітати зі святом Сухопутні війська
  12 December 2019 16:20
|
  208

Піхота в бою, або Чому варто вітати зі святом Сухопутні війська

Піхота в бою, або Чому варто вітати зі святом Сухопутні війська

З нагоди Дня Сухопутних військ Збройних Сил України

На його плечах життя людей і ділянка у декілька сотень метрів фронту, де ворог не повинен пройти. Де його необхідно зупинити. За будь-яку ціну. Недвозначні звуки з поверхні свідчили про те, що бій набирає оборотів. Але короткі доповіді і точні команди в радіостанції говорили: ситуація залишається під контролем…

Інтерв’ю на позиції починалося, як завжди, спокійно. Ми навіть встигли перекинутися декількома словами зі взводним. Чоловік з дорослими очима, встигав скрізь і всюди, при цьому, умудряючись поміж доповідями й короткими розпорядженнями відповісти на декілька питань кореспондента.

Це вже не перша ротація «Щупа» на передову. За словами чоловіка, у 2018 році тут снайпери працювали регулярно. Навіть таке було, що по три-чотири рази на день. Зараз дещо менше, але теж працюють. Гвинтівка калібру 12,7.

До війни він працював зварювальником. Вчився на суднобудівельному в Херсоні. Закінчивши навчання, пішов працювати на суднобудівельний. У 2013-му році підписав контракт. А в 2014-му почалася війна.

«В основному противник працює з крупнокаліберних кулеметів, СПГ (станковий протитанковий гранатомет – ред.). Зі свого переднього краю та зі Старомихайлівки. Працюють прицільно. Нещодавно прилетіли 40 ВОГів (зарядів автоматичного станкового гранатомета) по нашій посадці», – розповідає взводний.

Найскладнішою за роки війни для армійця стала перша ротація на Савур-могилу та Амвросіївку. Там було найважче.

Інтерв’ю якраз підходило до завершення і я саме хотів зробити фото, коли земля здригнулася від приходу крупного калібру десь неподалік.

Що це було?
120-й. Прицільно. По нас. Зазвичай після цього продовжують крупнокаліберні кулемети. Якщо в орків була зарплатня, а це саме такий період – вони люблять полякати нас автоматичним станковим гранатометом. У процесі підключиться снайпер, – попереджає офіцер.

Сказані не те що спокійним чи холоднокровним, а абсолютно буденним голосом слова пролунали наче з іншої реальності. Між іншим, тут, на взводному опорному пункті, кожен знав що робити. Хлопці уже застібали броню та бігли кудись із важкою зброєю, несли стрічки з боєприпасами. Взводний коригував їхні дії. Нагорі пролунали перші кулеметні черги з боку ворога. Стало зрозуміло, що далі буде усе так, як тільки що передбачив офіцер.

Взводний не з тих людей, які можуть щось забути чи пропустити. Я знав, що він не забуде і про мене. Вірогідно, часу залишається обмаль. Можливо хвилина.

В цей момент всередину заскочив один з оборонців опорника. «Командир просив передати що тут, де ви зараз, найбезпечніше. Але якщо хочете, можете іти за мною. Тільки обережно», – сказав боєць і вибіг в хід сполучення, не дочікуючись відповіді.

Я вистрибнув слідом за кулеметником. Звичка знімати на навчаннях черги з автоматів підвела одразу ж, коли з лівого боку від кулемета в напрямку камери полетіли гільзи. Ворог з усією пролетарською ненавистю місив навколишній простір стрілецькою зброєю. Час від часу натужно чвакало неподалік щось крупнокаліберне. Окремо, наче свист рапіри, повітря час від часу пронизував одиночний з СВД.

Раптом кулі почали лягати значно ближче. Нам з кулеметником довелося впасти обабіч бійниці, втискаючись в землю. Калібр був не крупним, але лягав більш ніж кучно. Камера, нічого не знімаючи в темряві, продовжувала записувати звук. Залишена у бліндажі рукавиця не змогла захистити шкіру тильного боку долоні з камерою від піску, який із шаленою швидкістю полетів на всі сторони після влучання ворожої черги.

«Я порожній. Потрібен БК», – каже кулеметник.

Тим часом інтенсивні радіопереговори відбивають картину управління боєм. Передаю взводному запит кулеметника. Ще хвилина, і зброя знову приведена в готовність.

Командир, так страшно. Там стріляють, убити можуть, – широченна усмішка на обличчі юнака та його палаючі очі, як і сам жарт посеред бою, говорять не про страх, а швидше, про зовсім протилежні емоції.
Іди, кажу, стріляй, – з такою самою усмішкою відповідає взводний, не цураючись сказати «слово» у симфонії бою і власним інструментом. Поки кулеметні черги втихомирюють агресора, що не в міру розгулявся, хтось починає наспівувати якусь мелодію, перезаряджаючи кулеметну стрічку.
А вам тут не страшно? – Запитую кулеметника, виловивши хвилинку тиші.
Яке там! Чуєте, хлопці навіть пісні співають. Подібні «концерти» як не кожен день то через день, а раз на тиждень гарантовано. Скільки ж боятися можна?

Приходи та виходи різних калібрів, жарти хлопців, радіопереговори, ротний, що влетів на позицію, поцікавився обстановкою, віддав якісь накази і тут же вискочив нагору з радіостанцією в руці, наче він безсмертний і його не стосується те, що відбувається навколо. Кожна секунда залишала яскраві враження і карбувалася в голові. Палаючі очі та сяючі усмішки на втомлених обличчях говорили про те, що цих людей в принципі не може зламати нічого. Здавалося, пройшла ціла вічність, хоча насправді годинник показував, що з моменту початку бойового контакту минуло не більше тридцяти хвилин.

А потім коваль (у цивільному житті) та безстрашний боєць з позивним «Жан», розпалюючи буржуйку, аби хлопцям не було холодно у бліндажі, скаже про ворога: «Вони відібрали у нас територію та, очевидно, хочуть ще. Але ж дідька! Ми тут. Усе добре!». І підтвердить свої слова сяючою усмішкою.

Уже п’ятий рік поспіль, вдень і вночі мирне небо над українською землею тримають на своїх плечах мужні люди, справжні герої, прості, щирі та безпосередні – українська піхота. І доки вони на своїх позиціях – усе буде добре. Безсумнівно. Адже кому, як не їм, можна вірити у цьому світі.

Усіх причетних – привітайте сьогодні зі святом!

Адже вони – Ваша армія. Ваша піхота. І доки Ви у них вірите – вони непереможні!

Читайте «Чорноморку» в Telegram та Facebook

Фото автора

© Чорноморська телерадіокомпанія, 2020Всі права захищені