ДЕНЬ ОКУПАЦІЇ:
2
8
2
9
ДЕНЬ ОКУПАЦІЇ:
2
8
2
9
В центрі уваги
Два українські захисники віддали свої життя в ООС у жовтні 2021: пам’ятаємо
  04 Листопада 2021 14:15
|
  232

Два українські захисники віддали свої життя в ООС у жовтні 2021: пам’ятаємо

Два українські захисники віддали свої життя в ООС у жовтні 2021: пам’ятаємо

Два українські воїни загинули під час бойових дій на Донбасі в жовтні 2021-го. Георгій Халіков із 93-ї механізованої бригади. Віктор Рачугін із 17-ї танкової. Перший – від артилерійського обстрілу на Донеччині, другий – від кульового поранення в Луганській області. 51 рік і 36 років. Майстер-сержант і старший солдат.

Ще 23 військовослужбовці отримали поранення різних ступенів тяжкості, повідомила «Новинарня».

Втрат за жовтень менше, ніж у вересні. Хоча кількість обстрілів помітно зросла, особливо із заборонених «Мінськом» важких озброєнь.

Ми завжди пам’ятатимемо героїв, які віддали свої життя за нашу незалежність.

Георгій Халіков «Дядя Жора»

51-річний Дядя Жора, був для товаришів по службі не лише побратимом, а й наставником, який завжди прийде на допомогу, підкаже, дасть пораду. Чимало бійців, які потрапили на війну без досвіду бойових дій, із вдячністю згадують науку бувалого воїна. Той опікав «жовторотиків» у найзапекліших боях. Бо сам він воював мало не на всій лінії фронту.

Георгій Халіков народився 24 березня 1970 року в селищі Березине Болградського району Одеської області. Там прожив більшу частину життя. Після строкової служби залишився служити прапорщиком у місцевій військовій частині, згодом обіймав посаду старшого прапорщика в Тарутинському райвідділі МВС. Одружився, народилося троє синів… Коли померла дружина, Георгій тяжко пережив цю втрату.

Останні роки до війни він мешкав на Полтавщині, в селі Тищенки Шишацького району.

«Ми працювали з ним на фермі, доїли корів. Людина дуже хороша. І мухи не скривдить», – розповла сусідка загиблого воїна Тетяна Прудка.

Маючи великий досвід служби, Георгій пішов на війну добровольцем. У 2016 році підписав контракт зі Збройними силами.

Сестра Георгія, Світлана, яка мешкає в сусідньому селі, зізнається, що близькі не раз йому натякали: досить уже воювати, час уже й відпочити, пожити цивільним життям. Але Жора про таке й чути не хотів. Казав, що повернеться тільки після перемоги.

«Він був дуже доброю людиною. Біля нього купчилися всі, підлеглі. Він як батько був – вимогливий, але справедливий», – розказав побратим Анатолій Банний.

«Через нього багато хто пройшов, він багатьох навчив. Надійний товариш, добрий друг і хороший командир. Ми пишаємося тим, що Жора в нас служить»,розповідав у 2019 році 24-му телеканалу його побратим Володимир.

Командування називало Георгія Халікова невловимим: мовляв, зустріти його у штабі неможливо – постійно на передовій. І коли бійцеві з 27-річним досвідом у званні прапорщика на початку 2019-го надали нове звання – сержанта, командиру батальйону довелося в буквальному сенсі «розшукувати» бійця на «передку».

Дядя Жора не раз ставав героєм сюжетів новин різних каналів, був улюбленцем військових кореспондентів, бо перед камерою завжди поводився природно й невимушено. Він вважав, що про війну обов’язково треба розповідати й показувати людям, що відбувається на фронті.

Останній свій контракт дядя Жора підписав у липні 2020 року із Сєверодонецьким ТЦК та СП Луганської області. Майстер-сержант, головний сержант 8-ї роти 3-го батальйону 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр».

Він із тугою згадував про загиблих побратимів.

«Минуть роки, пройде війна – а ми все одно будемо зустрічатися і згадувати Донбас…Донбас залишиться у нас в душі. Важко це згадувати, про тих хлопців. Але ми завжди будемо їх пам’ятати», – наголошував Халіков.

26 жовтня російські війська з гаубичної артилерії обстріляли позиції ЗСУ під Гранітним на Донеччині. Перед тим бійці 93-ї бригади зайшли з гуманітарною місією в сусіднє село Старомар’ївка.

Дядя Жора прикрив собою двох побратимів, а сам «упіймав» кілька осколків. Його ще намагалися врятувати, але тяжке поранення не залишило 51-річному воїну шансів на виживання.

Залишилися троє синів. Середульший також уже кілька років воює на сході. Останній рік вони з батьком служили в одному підрозділі.

Віктор Рачугін

Народився 31 січня 1985 року в Запоріжжі. Здобув середню спеціальну освіту, працював за фахом. Одружився, на світ з’явився улюблений син.

Сімейне життя не склалося – дружина покинула Віктора разом із дитиною, і відтоді батько виховував сина сам. А згодом у серце прийшло нове кохання – до працівниці 25-ї окремої повітряно-десантної Січеславської бригади Світлани. З Вікторовим сином вона також знайшла спільну мову, тож усе йшло до створення нової сім’ї.

У березні 2021 року Рачугін уклав контракт на службу в Збройних силах України.

Старший солдат, старший оператор відділення протитанкового взводу 17-ї окремої танкової бригади імені Костянтина Пестушка (раніше служив у 54 омбр).

«Спокійний і ввічливий, досвідчений боєць, який добре знав військову справу», – так відгукується про загиблого командир взводу, старший лейтенант Максим Журавель: «Небайдужий, не ставився поверхнево до інших солдатів. Цим заслужував свій авторитет. І на передньому краї завжди допомагав бійцям, був завжди чуйний».

«Хлопець бойовий був, активний, постійно усміхався. Як не прийдеш – постійно з гумором, і хлопці його всі поважали і любили», – каже побратим із позивним «Крєпиш».

15 листопада Віктор мав піти у щорічну відпустку… якби його життя не обірвала ворожа куля. Сталося це 27 жовтня, коли російські найманці обстріляли позиції ЗСУ в районі Новотошківського зі стрілецької зброї.

Залишилися мати, сестра і син.

Вічна пам’ять загиблим воїнам!

Нагадаємо: У вересні 2021 за Україну віддали життя в ООС вісім захисників: пам’ятаємо

Читайте «Чорноморку» в Telegram і Facebook

© Чорноморська телерадіокомпанія, 2021Всі права захищені