Рівно 5 років тут ні на день не вщухають обстріли. Від стрілецької до важкої – про війну, яка почалася для міста 11 липня 2014 року, Мар’їнка не забуває ні на хвилину. Це маленьке затишне містечко, оточене териконами, чиї вулиці примикають до вулиць Донецька, перетворилося на справжнє пекло для військових і мирних жителів.

Якщо більшості звільнених міст пощастило, і після заходу української армії в них запанував мир і тиша, то за Мар’їнку жорстко битися довелося двічі – в 2014-му і під час наступу бойовиків влітку 2015 року. Але менші за масштабом, хоча і не менш героїчні, бої за місто йдуть практично щодня. Жертв російської агресії в Мар’їнці просто не злічити. Станом на 2018 рік правозахисники Гельсінської групи назвали такі цифри: 45 – мирних місцевих жителів, 62 – військовослужбовці. На сьогодні ці цифри збільшилися. Останній поранений під Мар’їнкою боєць помер сьогодні. А найменшій місцевій жительці, яка загинула від обстрілів, було всього 5 місяців.

Вперше я потрапила в це місто восени 2015-го. Здавалося, що Мар’їнка вимерла. Розбиті будиники, без єдиного цілого вікна і з величезними зяючими дірами від обстрілів. Забиті ДСП вітрини «ПриватБанку» і місцевої податкової, навпаки – те, що залишилося від салону краси. У доповненні з осіннім туманом і брудом після декількох днів безперервних дощів – нагадує кадри з постапокаліптичних фільмів. Зрідка по вулицях проїжджають місцеві на велосипедах. Розмовляють дуже неохоче. Чути то автоматну чергу, то вибухи десь на околиці. Зараз місто змінилося. Більшість місцевих жителів повернулися, будинки потроху відбудовуються, магазини відремонтовані і запрацювали знову. Навіть салон краси тепер працює. Правда, в сотні метрів від старого розбитого.

Але від чого було болючіше – це спілкування з місцевими жителями. Вони давно не бояться обстрілів. Звикли. Про чергову гарячу ніч вже на ранок вони розповідають спокійно, без емоцій – занадто страшне бачили і занадто багато сліз виплакали. Коли поруч починається стрілянина або вибухи, я автоматично ховалася за кут або присідала. А вони лише, посміхаючись, заспокоювали: «Та чого ти, це ж по кінцю вулиці стріляють, я скажу, коли по нас». А коли над головами чутно цей мерзенний, що холодить все всередині, свист куль, без емоцій констатують: «О, а ось це вже по нас. Але не переживай. Якщо що сильніше почнеться – підемо зараз в підвал».

Дуже запам’ятався спектакль до Дня Святого Миколая взимку 2015-го. Тоді діти абсолютно різного віку – від першокласників до випускників – ті, хто ще залишився в місті, разом робили подання для батьків і військових. Коли музика стихала, було чутно черги.

Врізався в пам’ять артилерійський обстріл міста восени 2016- го. Коли в багатоповерхівки на протилежному від лінії зіткнення кінці міста прилетіли снаряди. Бойовики свідомо розстрілювали будинки мирних жителів – адже вони контролювали практично всі терикони навколо міста, і не могли не бачити, куди приземляються їхні снаряди. В ту ніч вони накривали все місто. Вранці ми прийшли в приватний будинок на околиці, у двір якого «прилетіло». Налякана старенька бабуся довго боялася відкрити двері. А потім весь час плакала, повторюючи одну й ту ж фразу: «Діточки, за що ж вони нас так? За що?».

Багато місцевих жителів загинули під час обстрілу, деякі – підривалися на розтяжках і мінах. Мінімум двоє – загинули під час обстрілу не від поранень, а від серцевих нападів …

Сьогодні рівно 5 років першим убитим бойовиками жителям Мар’їнки. Це сімейна пара – Тетяна та Леонід Красовські. Вони загинули у власній квартирі, вигорілій дотла після прямого попадання снаряду. В цей же день загинули Раїса Волощенко, Олександр Фесенко, Віктор Білоцерківець. Також смертельно поранений був місцевий житель Анатолій Головащенко, пізніше помер в лікарні.

Під час танкового обстрілу однієї з вулиць Мар’їнки була поранена 5-місячна Лілія Корнієнко – відразу 6 осколків потрапили в живіт малятка. Її доставили в Дніпро вертольотом, підключили кращих лікарів. Дівчинка навіть почала сама дихати, і була відключена від апаратів життєзабезпечення. Але все ж, незважаючи на всі зусилля медиків, 29 серпня 2015 року Ліля померла. Другий ангел Мар’їнки – 9-річний Костянтин Криштопа, який загинув під час обстрілу 21 січня 2015 року. Леоніда Богдашкіна вбив снайпер, коли чоловік працював на власному городі. Податківець Артем Наумов з отцем Миколою загинули в 2015-му, наїхавши машиною на міну. Останнім убитим мирним жителем Мар’їнки був Михайло Семенченко, він загинув в 2018 році. Росія, звичайно ж, не забула влаштувати традиційні танці на кістках, сурмлячи про «убитих українськими карателями» мирних жителів. Так українським військовим приписують вбивство братів Грушківських, розстріляних у власній машині в самому місті в ніч з 1 на 2 серпня 2014 року. При цьому пропагандисти забувають, що українська армія зайшла в Мар’їнку 5 серпня.

Є ще один неприємний момент, про який спочатку не хотілося навіть згадувати. Але і змовчати буде неправильно. Сьогодні в місцевих пабліках, зокрема в групі «Мар’їнка-24» в черговий раз були опубліковані списки загиблих жителів міста (по них проведуть панахиду в місцевому храмі). Але ось в списках загиблих мирних жителів якимось чином затесалося ім’я якогось Юрія Володимировича Цибульника. Який аж ніяк не безневинно убитий, а бойовик з позивним «Казбек». Більш того – той, хто стріляв по рідному місту, адже убитий був на позиціях в районі шахти Трудовська, звідки і ведуть вогонь по нещасній Мар’їнці. Хочеться вірити, що потрапляння вбивці в один список з безневинними жертвами – всього лише прикра випадковість.

Незважаючи на все пережите, 10-тисячне місто намагається по максимуму жити повним життям. Наскільки це можливо, коли йде війна.

На жаль, ми маємо лише крихти інформації про той же 2014 рік, про події в місті в період окупації і про його звільнення – лише поодинокі інтерв’ю учасників тих боїв.

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може відрізнятися від авторської.

Читайте «Чорноморку» в Telegram і Facebook