Лише кілька днів тому мені стало відомо, що Юлія померла. У 25 років. Я здивувалася, тому що за моїми відчуттями вона або повинна була померти вже давно, або ж прожити, прикутою до ліжка, невимовно довго. Юля страждала рідкісною хворобою – міастенією. Це аутоімунне захворювання, нервово-м’язового характеру. Хворий відрізняється патологічної стомлюваністю, а то і нездатністю до якої-небудь взагалі самостійної фізичної активності. Коли ми познайомилися у зараз забороненій  соцмережі «Вконтакте», то я нічого не підозрювала про її стан.

Наша віртуальна зустріч трапилася з волі хлопця, який називає себе «грецьким активістом». Влад, виїхавши в 2014-му з Донецька, поставив собі за мету об’єднати в мережі всіх тих уродженців нашого міста, в чиїх жилах могли виявитися хоч кілька крапель грецької крові. Він зарахував до греків і мене, у якої немає бездоганного знання грецької, а елліни відзначилися в родоводі досить давно. Подібна система була небездоганна, тому що політичним поглядам тих, кому Влад пропонував спілкуватися, він значення не надавав взагалі. В нескінченно створюваних ним чатах на різні теми Влад примудрився перемішати прихильників «ДНР», українських патріотів, осіб з нейтральною або абсолютно неоформленою суперечливою позицією. Ми багато сперечалися між собою, навіть ображали один одного, а потім раптово всією компанією вдарялися в ностальгічне «а пам’ятаєш…» або починали ділитися корисними порадами зі свого нового життя.

З Юлією Лапіною ми теж для початку посварилися. Я помітила, що для того, щоб вчити когось життя, треба навчитися грамотно писати. Наприклад, розставляти коми, де належить.

– Та тобі моя освіта навіть і не снилася! – гордовито відповіла Юлія і заявила, що вчилася в Євросоюзі.

Через кілька днів Влад сказав: «Можу присягнутися чим завгодно, що вона дійсно майже все життя провела в Греції, добре знає грецьку і справді мала або має грецький паспорт. Вона не обманювала тебе і тому розсердилася ще більше – саме тому, що ти не повірила.

Прізвище її справжнього батька було вірменське – Мнацаканов, але дівчина воліла вважати себе грекинею. По мамі. У Грецію її сім’я переїхала, коли вона була зовсім маленькою, сподівалися на більш забезпечене і легке життя, ніж у Донецьку. Юля вже встигла навчитися ходити і почала розмовляти російською. В еміграції їй, зовсім крихті, було легше, ніж батькам звикнути, що тепер рідна мова – грецька. Вона закінчила там школу і вчилася на медсестру, коли батьки вирішили повернутися назад у Донецьк, де залишалися квартира, дідусі-бабусі та інші родичі. У Греції була криза, і Юлині тато з мамою тепер сподівалися на більш легке життя в Україні. Не знаю точно, яким чином вона підтвердила свій атестат і початкову медичну освіту, але від покликання вирішила не відмовлятися і продовжила навчання вже в Донецькому медуніверситеті. Тільки легкого життя знову не вийшло – почалася війна.

Юлія стала прихильницею «ДНР». Вона щиро не могла зрозуміти, навіщо Україні потрібно в Євросоюз, тому що їй життя там особливо хорошим не здалося. На спроби довести, що є ще «європейські цінності» та країни, що живуть краще за Грецію, вона сердито відповіла: «Безглузда ти, напевно, баба. Обов’язково на своєму треба настояти». Але на нейтральні теми або пов’язані з медициною з нею можна було довго говорити без конфліктів.

«Я вчила грецьку, але не дуже добре поки що її знаю, – зізналася я одного разу. – У мене є улюблена пісня «Марамено» Деспіни Ванді. Розумію тільки окремі слова. Можеш мені розповісти, про що вона?» Співрозмовниця несподівано позитивно відреагувала і переказала докладно куплет за куплетом.

Офіційно медичний діагноз пацієнтки Юлії Лапіної звучав так: «Міастенія, генералізована форма, тяжкий прогресуючий перебіг з вираженим порушенням функцій дихальної мускулатури, з окоруховими порушеннями, порушенням функцій жувальної мускулатури, вираженим тетрапарезом до плегії в ногах, порушенням функції ходьби, м’язова дистрофія. Хронічний пієлонефрит». Про хвороби нирок – пієлонефрит – напевно, відомо всім. Що стосується плегії, то слово це означає повну втрату м’язової сили і активних рухів. Отже, у західній традиції «плегія» – еквівалент терміна параліч. У перекладній медичній літературі під цим словом розуміється будь-яка, повна або часткова, втрата м’язової сили.

Дихати і говорити самостійно пацієнтка теж не могла. Юлії була зроблена термінова трахеостомія – надріз на горлі, куди вставили трубку, що забезпечує подачу повітря в її легені. Як це не парадоксально, але при цьому вона могла читати і набирати повідомлення на смартфоні. Всі залишки енергії, емоції і спрагу спілкування, що жевріли в її слабкому тілі, вона зганяла в повідомлення в соцмережі і слухання музики.

Дізнавшись випадково про її хворобу в пабліку, присвяченому допомозі дівчині, я стала читати його і порівнювати з днями, коли ми особливо гаряче сварилися або сперечалися. Стало незатишно, коли згадала, що в один із днів, коли їй невдало під’єднали дихальну трубку, ми знову посварилися. І я не щадила її як свого ідеологічного ворога. Вона, в свою чергу, не зізнавалася, наскільки їй погано і страшно, і намагалася твердо відповідати ударом на удар.

Потім «Вконтакте» заблокували і частина знайомих по «грецькій групі» випали з мого поля зору. За цей час пацієнтка Юлія Лапіна домоглася значного прогресу: вона змогла дихати і їсти самостійно, а потім почала підніматися і потроху ходити. Правда, при цьому від лікування гормонами вона сильно розповніла і нагадувала вже не струнку і привабливу дівчину яскраво вираженого грецького типажу, а літню матрону з опухлим лицем і ногами.

Але вона провела півроку в реанімації і за її життя особливо не ручалися, так що навіть при абсолютно нездоровому вигляді могла пишатися перемогою. Тільки недовго. У погожий весняний день з ранку Юлія відчувала себе добре, а вже вдень її не стало.

Мене складно назвати джерелом доброти і гуманності до всіх. Якщо вже на те пішло, то мені близька ідея відомої письменниці Агати Крісті, що не можна жаліти злочинця – цим можна знищити масу невинних людей. Але в той же час мені здається, що ненавидіти і хотіти покарати тяжкохвору людину тільки за те, що у неї інші погляди – невірно. Вона вже і так покарана. Якщо нещасний навіть не може сам ходити і набрати повітря в легені, то дійсно він ворог тобі – людині, яка ходить, дихає, їсть-п’є і може зробити ще багато чого?

Від міастенії в сучасному цивілізованому світі помирає близько 1% людей в особливо важких і запущених випадках. Можливо, якби Донецьк через бойові дії не покинула велика кількість кваліфікованих медиків, Юлію Лапіну можна було б врятувати і повернути до більш-менш повноцінного життя. Через кілька років молода, дещо запальна, але щиро зацікавлена своєю справою лікар могла б вести прийом пацієнтів і допомагати людям. Але історія не знає умовного способу, тому цього немає і вже ніколи не буде. Тому що сусідній країні сподобалося грати в «геополітику», і тисячі безпомічних юль опинилися в ролі обдурених заручників.

Читайте «Чорноморку» Telegram і Facebook 

Ілюстративне фото: Matthew Henry on Unsplash