Багато жінок, навіть живучи у власному будинку з родичами і друзями неподалік, довго не можуть зважитися на поповнення у родині. Це не про Юлію. Вона – переселенка, їй 30 років, в жовтні минулого року вийшла заміж і зовсім недавно народила другу дитину. Юлин чоловік – теж переселенець. Зараз сім’я з чотирьох людей живе в одній кімнаті на харківській Салтівці (спальний район), але не сумує і сподівається коли-небудь переїхати у власний будинок. «Чорноморці» вона розповіла про своє життя і те, з чим доводиться стикатися переселенцям.

Юля, не страшно було, живучи в орендованій квартирі і сподіваючись тільки на себе, зважитися на другу дитину?

Мені не хотілося відкладати надовго народження дитини. Поки відчуваєш себе здоровою і сильною – треба народжувати. Дитина потім тобі «спасибі» за гарне здоров’я скаже. До вагітності готувалася цілий рік – займалася спортом, правильно харчувалася, приймала вітаміни. Намагалася переконати чоловіка кинути курити, але не вийшло поки.

Коли ви переїхали до Харкова з Луганська?

У липні 2014 го, а сина з мамою відправила в Балаклею Харківської області пожити ще раніше – в травні. У червні мене дуже налякали авіаудари по будівлі ОДА. Досі не знаю точно, що саме і як там сталося, тому що версії різними сторонами висловлюються дуже різні. Однак досі ще лякаюся звуків пролітаючих літаків: відразу піднімаю голову, щоб перевірити, який літак летить, і чи немає небезпеки.

Ким працювали в Луганську ваш майбутній чоловік і ви? Чим стали займатися після переїзду?

У мене дохід останні кілька років був стабільно вище, ніж у Олега. Кредитна фірма, в якій я працювала вдома, теж переїхала до Харкова. Чоловік працював продавцем-консультантом в магазині взуття тоді, заробляв добре. Думаю, що якби не я, то він нікуди б не поїхав. Зараз він займається ремонтами, роботу продавця знайти не вдалося. Звертався в один супермаркет, але там сказали, що «ми більше налаштовані працевлаштовувати своїх харківських, а ви тут наїхали». Руки у нього вмілі, тому його взяли в бригаду ремонтників. Він вміє добре покласти плитку, пошпаклювати, пофарбувати, зробити укоси, працює з гіпсокартоном. Дечому навчився у хлопців вже тут. Звичайно, в теплу пору року роботи набагато більше виходить, іноді навіть ночує на об’єкті, якщо далеко їхати, а хоче почати з самого ранку. Якщо працює по 7 днів на тиждень з місяць, то на нього просто страшно потім дивитися – худне, кола під очима. Взимку з роботою гірше – може за місяць всього пару тисяч принести, а влітку виходить і тисяч десять. На весілля відкладали заздалегідь, але постаралися обмежитися максимально економним варіантом для найближчих родичів – вклалися в двадцять тисяч гривень.

Чоловік не брав участі ні в яких заворушеннях або демонстраціях, але в душі підтримував «республіку» і хотів приєднання до Росії. Його тато народився в Курській області, сестра зараз живе в Казахстані.

З дитинства Олега виховували в переконанні, що найкраща країна на світі – це Радянський Союз. При цьому не можна сказати, ніби його батьки – ненавидять всіх проукраїнських земляків і «ватники». Ні, вони – дуже добрі, працьовиті і щедрі люди. До мене завжди дуже добре ставилися, хоча відразу знали, що у мене є своя дитина, і вона буде жити зі мною і з Олегом. Свекруха називає його «онучок» і дарує йому подарунки не тільки на новий рік і день народження. Точно також вони згодні з тим, що я – патріотка України і за те, щоб Луганськ звільнили від росіян. Свою думку, правда, вони і Олег при мені приховувати не намагаються.

По можливості не дивимося разом з чоловіком ніяких програм новин, рідше говоримо про політику, щоб не руйнувати нею наші відносини. Єдине, що відразу взяла з нього обіцянку ще в 2014-му році, що не робитиме нічого антидержавного і не займатиметься проросійською пропагандою.

Іноді через різницю політичних поглядів в нашій родині можна спостерігати курйозні ситуації. На Новий рік я, почувши гімн України, починаю захоплено підспівувати, а чоловік болісно закочує очі. Але критикувати мене і Україну йому заборонено, тому терпить.

Ваш старший син має якісь свої погляди на те, що відбувається?

Льоші вже 11 років. Звичайно, діти в цьому віці дуже сприйнятливі до того, що їм говорять старші. Я намагаюся виховувати його українцем, гідним громадянином своєї країни. Пояснюю йому, що це Росія на нас напала, а зовсім не ми на неї. Займаюся з ним вдома додатково українською, тому що мови – його слабке місце.

Протягом навчального року у сина з проукраїнським вихованням все в порядку. Але варто йому провести пару місяців з бабусями в Луганську, так відразу починає розповідати, ніби він – «російський хлопчик». Доводиться починати пояснювати йому заново, тому що говорити бабусям-тіточкам, щоб не псували мені дитину – марно. На них, на жаль, дуже впливає місцева пропаганда і вони щиро вірять, що це вони йому розповідають правду, а ось я його «зомбую українською пропагандою».

У вас обоє батьків налаштовані проросійськи?

У мене тільки мама, і я вважаю її банально жертвою пропаганди «русского мира». Думаю, справа не в її особистих симпатіях чи антипатіях, а в телевізорі, який вона дивиться. Приїжджає вона в Харків, накачана просто під зав’язку всякими страшилками. Вдома щиро вірить, що ВСУ ось-ось підуть на Луганськ, її ось-ось вб’ють, взагалі зітруть все місто дощенту, і тільки російські військові рятують від цього жаху. Думаю, що якщо всім жителям «республіки» відключити російський телевізор, то за кілька місяців вони прийдуть до тями і почнуть більш-менш адекватно сприймати дійсність.

Один раз мама настільки перелякалася чергового анонсованого «наступу бандерівців», що вирішила пересидіти ці дати з запасом в Харкові. Звичайно, ніякого наступу не було, і вона зрозуміла, що її ошукали. Потім спокійно відправилася додому, прихопивши з собою українських продуктів з моїх запасів. Мама часто приїжджає вся така зав’ючена і проросійська, але потім потроху заспокоюється і відтає. До речі, тортики і цукерки «Рошен» вона не кидала їсти. Вважає, що не Порошенко був її головним ворогом весь цей час, а типу «його самого змусили, тому що кондитер-промисловець не став би вбивати потенційних покупців».

Ваша мама отримує українську пенсію?

Якщо чесно, то так. Вона пробувала прожити тільки на російську, економила на їжі, ходила всюди по можливості пішки, але все одно мало не голодувала. Так що оформила знову українську. Щоб відпочити від стресу з поїздками, проводить у мене відразу місяць або два. Тісно, звичайно, але зате до нашого приходу з роботи вже були зроблені уроки з онуком і приготована вечеря.

А як ставиться до вас квартирна хазяйка?

Нинішня у нас вже друга, в’їхали в цю квартиру рік тому. Нас рекомендував їй друг Олега, що ми – люди спокійні, охайні і платоспроможні. З попередньою було все жахливо. Вона була справжньою ватницею, з родичами в Москві, куди вона досі регулярно їздить в гості. Ставлення у неї до нас було таке, ніби це ми – покидьки суспільства, а нам вона зробила честь. Коли ми з нею тільки зустрілися, то вона була не зовсім тверезою, курила в кухні і відразу почала фліртувати з Олегом. При тому, що йому – 35, а їй – за 50, причому не назвала б її доглянутою жінкою. Я не проти дам її віку: серед них є прекрасні господині, дружини, бабусі і як і раніше красуні, але нічого цього про Валентину сказати не можна. Потім вона ж ще звинуватила чоловіка, що це нібито він «прокурив кухню, стелі в кімнатах і балкон». При тому, що я як некуряща взагалі забороняю йому курити в будинку, він виходив на вулицю на ганок завжди.

Улюбленим вигуком Валентини при вході в будинок було «коли тут жили негри і азери, то шпалери були чистішим». Шпалерам, між іншим, років 14-15, не менш, ми пропонували їй їх замінити в рахунок орендної плати, але марно. Плату вона нам весь час піднімала, а умови не поліпшувалися ніяк. Мотивувала це тим, що у неї борги великі по комуналці. Але ми-то платили їй регулярно, а те, що вона не оплачувала – її проблема, яку вона прагнула перекласти на нас.

На роботі у вас були якісь проблеми в спілкуванні з колегами з-за політики?

Основні «проблемні» проросійські колеги залишилися в Луганську, працюють десь в іншому місці. Ті, хто переїхав, – нормальні, адекватні люди, котрі розуміють ситуацію в країні. Більш того, ми розуміємо її навіть більш адекватно, ніж багато хто з харків’ян. Серед них багато досі таких, хто вважає, ніби Харкову було б вигідно долучитися до Росії, що вони б мали від цього масу якихось пільг і стали б чимось типу Москви або Санкт-Петербурга. І, звичайно, в Харкові багато людей не люблять українську мову і не хочуть нею розмовляти.

Знайомий нам потім пояснив, що така велика кількість проросійських пов’язана з тим, що за радянських часів сюди направляли після московського вузу всіх тих москвичів, хто не став в нагоді в столиці. Типу того, що місце після столиці не найгірше, що не глибинка або глушина, а промисловий мегаполіс. Багато тут живе радянських і російських військових-пенсіонерів. На вулиці від дідусів-кульбаб цілком можна почути щось на кшталт «нам би зараз Сталіна – він би всіх корупціонерів розстріляв».

Патріоти України в Харкові теж є, і вони різні. У День вишиванки можна зустріти на вулиці в основному жінок і дівчат-підлітків в національних костюмах. Хтось може прив’язати до сумочки жовто-блакитні стрічки або носити такий браслетик. Але при цьому частина цих патріотів може погано ставитися до переселенців і обзиває типу «ви там всі сепари, дарма вам тут жити дозволили». Один такий чоловік влаштувався до нас на роботу. Дуже зверхньо на всіх дивився і вважав себе в офісі «найправильнішим українцем, бо з неокупованої території». Ми не стали мовчки ковтати його образи, а сказали, що всі –  такі ж громадяни України, як і він, а якщо ми йому не подобаємося, то може не працювати у фірмі з Луганська.

Які у вас плани на майбутнє і про що мрієте?

Щоб наш Луганськ повернувся в Україну, а ми – повернулися додому. Уже рік не їздила туди, скучаю за моєю квартирою і рідними вулицями. В останній візит образив на блокпосту найманець явно з російським акцентом. Сказав щось на кшталт «працюєш в Харкові, зрадниця, ну і сиди там. Я б вас сюди не впускав». Хотіла сказати йому, що як раз через таких, як він, не можу спокійно жити вдома, але чоловік наступив мені на ногу, щоб промовчала … Ось через це теж я хочу, щоб обидва моїх сини виросли українцями і знали, якої країни вони громадяни.

Ілюстративне фото: Aricka Lewis on Unsplash

Читайте «Чорноморку» в Telegram и Facebook