Про це ніколи і ні за що не згадають ідеологи «русского мира». Адже спекуляція на темах мови та історії – одна з головних зброй російської пропаганди в гібридній війні з Україною. Вони вигідні тим, що мало хто буде перевіряти ще раз закинуті в маси тези, і ще менше тих, хто поглибиться і дійде до архівів і першоджерел. Але варто дістатися до документів – і струнко вибудувана «історія» про «ісконно-російській Донбас» розсипається як картковий будиночок. В першу чергу в питаннях мови. Адже, якщо погортати статистику часів царської Росії, виявляється, що сучасний Донбас говорив в основному українською.

У мережі без проблем можна знайти цікавий документ – матеріали Першого загального перепису населення Російської імперії 1897 року. Їх умістили аж в 50 томів, але нас цікавлять таблиці розподілу населення за рідною мовою. Обмовимося, що в той час територія Луганської та Донецької областей входила до складу Катеринославської (Маріупольський, Слов’яносербський і Бахмутський повіти) і Харківської (Старобільський повіт і Слов’янськ) губерній.

Почнемо з сучасної Донецької області, з міста, з якого, власне, в 2014 році почалися бойові дії на Донбасі в рамках російсько-української війни. Отже, Слов’янськ. Населення міста – 15 792 жителів, з яких україномовних (в першоджерелі зазначено слово «малоросійський») – 11 676 (!!!), російськомовних – 3 668. Істотна різниця, чи не так?

Їдемо далі в бік міста Бахмут. Тут на момент перепису проживає 19 316 осіб, з яких – 11 928 україномовних і 3659 російськомовних. Великою мовною групою була єврейська громада міста, яка говорила рідною мовою, їх було трохи менше, ніж російськомовних – 3223 людини. Трохи більше сотні – носії циганської та німецької мови.

Мовна ситуація відрізняється в Бахмутському повіті – там було більше іноземців. Всього в повіті проживало 332 478 людей, серед яких, знову-таки, лідирувала українська мова – 193 510, російськомовних було істотно менше – 103 702 особи. На третьому місці знаходилася німецька мова – 12 646 носіїв, далі єврейська – 9 457, молдавська і румунська – 6 371, білоруська – 2 468 і польська – 2000.

Населення Маріупольського повіту – 254 056 людей. Російська мова тут аж на третьому місці після української і грецької. Україномовне населення – 117 206, грекомовне – 48290, російськомовне – 35 691 особа. У цьому районі також проживало багато німців (19 104 осіб) і татар (15 472 осіб). У той час російськомовним з великим відривом був Маріуполь – ця мова була рідною для 19 670 городян, на другому місці – єврейська (4 710 чол.). Українська – на третьому місці (3 125 городян). Приазов’я з кінця 18 століття активно заселялося іноземцями, перш за все переселенцями з Криму і німцями, тому цей регіон був полікультурним і говорив на багатьох мовах.

Тепер – про території сучасної Луганської області. Слов’яносербський повіт: україномовні – 88 218, російськомовні – 79 281, єврейська мова – 2 631, німецька – 896, молдавська і румунська – 839. Переважна кількість російськомовних жила в Луганську: 13, 907 російськомовних проти 3 902 україномовних.

А ось в Старобільському повіті різниця була просто вражаючою: україномовні – 299 599, російськомовні – 52 932. У самому Старобільську 1 988 – російськомовних і 7 691 – україномовних.

Повторимося, що вказані дані за 1897 рік, і це – територія, що входить в Російську імперію, в якій діють Валуєвський циркуляр і Емський указ, що забороняють друк книг, підручників, преси, викладання, проведення офіційних заходів і театральних вистав українською мовою. З кожним роком русифікація ставала дедалі жорсткішою – наприклад, пізніше заборонили ввезення української літератури з-за кордону. І, незважаючи на це все, за нескладними підрахунками видно, що українська мова була найпоширенішою і рідною для більшості населення Донецької і Луганської областей. А сам регіон був багатомовний і багатокультурний.

Один з китів російської пропаганди про «исконно російськомовний регіон» виявився черговим фейком. Повторимося, перевірити зазначені дані просто – матеріали перепису є в мережі.

«Чорноморка» в Telegram и Facebook