ДЕНЬ ОКУПАЦІЇ:
2
1
1
4
ДЕНЬ ОКУПАЦІЇ:
2
1
1
4
Блоги
Хто закрив собою
  17 November 2019 17:05
|
  77

Хто закрив собою

Хто закрив собою

Його звуть Паша, він дуже худий, високий і смачно говорить «по-закарпатськи». Поки його побратими ліплять цілу гору вареників з картоплею і мудрують над засмажкою, у нас розмова про «високе», про філологію: Паша розтлумачує мені, що таке «фосо» і «бітанга», де ставити наголос у фразі «шо позераш?», і плавно мова заходить про містечко Берегово та закарпатських угорців … і раптом виявляється, що у нас спільний знайомий. Був спільний знайомий. 

Сашка не стало рік тому. За два дні до дня народження його дружини. Саша був етнічним угорцем з угорського села на Закарпатті. Але, незважаючи на близькість кордону і Євросоюзу, замість шпателя і ремонтів де-небудь в передмісті Праги, Саша взявся за автомат і поїхав в протилежну сторону на Донбас. Саша моторошно соромився камери, кілька разів намагався відрадити мене від інтерв’ю, але ми все ж поговорили. Саша розповідав про війну, про те, чому поміняв Захід на Схід, про однорічну донечку, яку через службу практично не бачив, і про те, як хоче швидше дослужити контракт, щоб нарешті поняньчити дитину. І так пропустив, як вона росла, робила перші кроки і сказала перше слово … Сашу вбили через три місяці після нашої розмови.

Це на моїх очах сталося, ми разом тоді були. Снайпер. Він буквально кілька метрів до окопу не дійшов. Куля в голову потрапила. Я його затягнув в окоп, почав кликати на допомогу, але толку вже було. Він і не зрозумів, що сталося, розповідає Паша.

Його голос, як і раніше тихий і спокійний, але в інтонації з’являється цей ледь вловимий скрип. Я чую його вже п’ятий рік у словах і зовсім юних хлопців, і сивих чоловіків, у артилеристів, саперів, кулеметників, медиків. Скрип захованого глибше болю. Який, як вони вважають, просто не мають права показувати.

Як ти з цим живеш, Паш? 

Ти знаєш, ось тільки зараз більш-менш, мабуть, і відійшов. А то, звичайно, постійно Саша перед очима був. І весь той день.

Паша зітхає і чомусь знімає шапку.

Але я ще нормально … У нас хлопець один був, то з ним зовсім погано вийшло. Йому всі наші мертві ночами приходили уві сні. Кожну ніч. Він спати нормально не міг, говорив, що щоночі їх бачив. Спочатку їсти перестав. Зовсім. А потім все гірше йому ставало. Забрали його. Лікувати. Ось він пережити не зміг … А ми … 

Паша киває головою в бік. Ось там Сашу убили, зовсім близько звідси. Він підтримує зв’язок з його сім’єю. І розповідає, що незадовго до смерті до Сашка почала дзвонити мама. З якою він багато років не розмовляв, і був «як сирота при живій мамі». Виявляється, вона побачила по телевізору, що син воює. Побачила де він і як, і почала дзвонити йому. І хоча Саша трубку брав неохоче, але, все ж, з мамою розмовляв. І перед смертю знав, що їй не все одно, і що мама його любить.

 Саш, а ти так не хотів давати інтерв’ю ... говорю хмаринці над головою. Та й з закинутою головою легше зробити вигляд, що ти ніфіга не ревеш. Що це, так, вітром надуло або сонце сліпить. Передавай там привіт …

Поки я пишу цей текст, прямо зараз Паша там, в окопах. Або стоїть на посту, або відсипається після зміни, або знову ліпить вареники на вечерю. Один із тих, хто закрив собою. Один з тих, хто завжди буде мати при собі своє портативне пекло спогадів про цю війну. Про обстріл, про вбитого Сашу, про побратима, до якого ночами приходили мертві.

Я досі не знаю, як правильно сказати «Дякую!» всім тим, хто добровільно взяв це на себе, щоб захистити всіх нас. Як сказати це так, щоб вони зрозуміли, наскільки ми їм вдячні і наскільки нам не байдуже. Спасибі, Паша. Дякую, Сашко. Дякую кожному, хто захищав, захищає і буде захищати.

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може відрізнятися від авторської.

Читайте «Чорноморку» в Telegram і Facebook 

Ілюстративне фото: Noah Brooks | mil.gov.ua

© Чорноморська телерадіокомпанія, 2019Всі права захищені