ДЕНЬ ОКУПАЦІЇ:
3
1
3
0
ДЕНЬ ОКУПАЦІЇ:
3
1
3
0
Блоги
Вісім діб восьмирічної війни: що далі?
  04 Березня 2022 22:03
|
  1240

Вісім діб восьмирічної війни: що далі?

Вісім діб восьмирічної війни: що далі?

Путін прорахувався у кількох важливих питаннях.

Він гадав, що Суми, Харків, вільна частина Донбасу та весь Південь – Херсон, Запоріжжя, Миколаїв, Одеса – з квітами чекають на російські танки. В цьому його запевняли медведчуки, мураєви, рабіновичі та інша нечисть. Тепер очевидно, що вони вульгарно крали кремлівські гроші та фальсифікували звіти своїм московським господарям.

Для Путіна галичани – «бандеровці», «люди не нашого Бога». З ними все ясно. Що ж стосується мешканців східних та південних областей, особливо російськомовних, – вони для уральського карлика (у Кремлі йому вже небезпечно) стали найненависнішими українцями, зрадниками його параноїдального «руського міра». Бомбардування міст новим Гітлером – покарання цим людям за бажання бути вільними.

Ілюзії Путіна вже зруйновано. Бліц не відбувся. Український народ не здригнувся і не здався. Розчленувати нашу країну за мовою чи вірою не вдалося. До Росії поїхали труни, з похідних крематоріїв полетів попіл. Армія агресора зосталася без необхідних тилів. Гостро відчувається дефіцит боєприпасів, пального, продуктів харчування.

Сьогодні кожен із нас запитує себе – що далі?

Далі головне – не мати ілюзій. Жодні перемовини до миру або навіть перемир’я не призведуть.

Путіну кінець. Він це розуміє. Навіть якби сьогодні він припинив війну, пішов з усіх окупованих територій, в тому числі з Криму, то все одно залишився б воєнним злочинцем. В такому разі настала б його головна поразка – всередині Московії. Зграя просто розірве схибленого полинялого «Акелу».

Єдиний шлях для нього – війна на три фронти – з Україною, з протестами всередині Росії та із Заходом.

Навіщо ж Путіну перемовини?

Він імітує готовність до «мирного вирішення проблеми» та намагається збити темп запровадження санкцій.

Чи потрібні ці перемовини нам?

Потрібні, хоч і не дадуть нам навіть хвилини перепочинку. У світовій політиці вистачає мерзенних циніків, які будь-якої хвилини почнуть кричати, що Україна сама відмовилася від «мирного вирішення питання».

Що ж далі? Далі працює універсальна формула війни. Кожна війна – це постійне співвідношення власних втрат і витрат із втратами і витратами супротивника.

При всьому горі, яке Путін і його воєнщина з пропитими мізками принесли на нашу землю, втрати і витрати Росії сьогодні значно вищі. Українська армія та весь народ для перемоги роблять усе можливе.

Що стосується Заходу, то він несе значні витрати на антиросійські санкції, які завдають державі-агресору величезних, але, як і раніше, недостатніх економічних збитків.

Президент Зеленський правильно та абсолютно справедливо вимагає від Заходу забезпечити безпольотну зону над Україною, включаючи окупований Донбас та Крим. Строго кажучи, режим безпольотної зони не спрямований проти якоїсь однієї воюючої сторони. Він передбачає, що будь-який літальний апарат, який піднявся у повітря, буде збитий. Закрите небо не дозволить агресору вбивати мирних громадян і руйнувати системи життєзабезпечення. І начхати, що нам вчергове відмовили. Ми вже чули, що протоки перекрити не можна, але дотиснули. Треба давити далі.

Додатково нам для захисту країни необхідно значно більше зброї. Причому в дуже стислі терміни. Санкції для примусу Путіна до миру неефективні. Порожню балаканину про «пекельні» санкції час припинити. Потрібні заходи, що в короткі терміни приведуть російську економіку, банківську систему та структури державного управління у стан колапсу, – ембарго на купівлю російської/білоруської нафти та нафтопродуктів, повне блокування російських активів, коррахунків банків, арешт повітряних та морських суден…

Далі масові протести населення Росії – і все. Кінець.

Європі, якщо вони не перестануть ходити навприсядки, треба самій готуватися до людських жертв. Усі світові лідери мають розуміти, що кожен день агонії Путіна вимірюється тисячами людських життів і його амбіції сягають далеко за східні кордони НАТО.

Тепер про нас.

Ми маємо серйозні незадіяні резерви. Поки армія та тероборона стримують ворога, треба розпочинати інформаційно-психологічний наступ на всіх фронтах.

Необхідно, зрештою, від імені української влади оголосити російським солдатам про гарантії безпеки у разі складання зброї та відправки додому одразу після завершення війни. Такі гарантії мають підкріпити наші європейські партнери. І, до речі, нам необхідно не забути підготуватися до розміщення десятків тисяч військовополонених.

Найскладніше у цьому питанні – достукатися до російських солдатів. Потрібно задіяти всі можливі канали інформації, звернутися за допомогою до наших громадян, які опинилися в зоні воєнних дій, задіяти місцеві органи влади.

Друге завдання – пробити інформаційну блокаду та забезпечити максимально можливе інформування населення РФ про те, що реально відбувається у нас, та про гарантії безпеки для російських солдатів, що склали зброю. Будь-яка бабуся, яка має в Росії чи Білорусі рідню, взявши до рук телефон, може стати до лав захисників країни. Від влади потрібно попросити про таку допомогу кожного громадянина, пояснити, що робити, та скасувати необдумане рішення щодо блокування телефонного зв’язку з Росією.

Путін та його банда нажахані. І тому на кожного зайвого росіянина, який вийшов на антивоєнний протест, їм потрібен додатковий омоновець. Отже – він не доїде до фронту і не зможе воювати проти нас. Третє завдання – почати розхитувати путінський режим та його окупаційні структури у Криму та ОРДЛО. Вісім років війни Кремль намагався перетворити мешканців окупованих територій на однорідну антиукраїнську масу. Кожному втовкмачували, що шляху назад немає, що для України мешканці цих територій зрадники і будуть репресовані.

На жаль, усі ці вісім років наша держава, загрузнувши у трясовині «мінських угод» Путіна-Порошенка, відкладала проблему на потім. Сьогодні мільйони наших співгромадян на цих територіях налякані та дезорієнтовані. Вони не розуміють, кого українська держава вважає зрадником, а кого жертвою російської агресії.

Необхідно забути стару пісню про амністію та негайно приймати закон, який регулює питання відповідальності колаборантів за злочини на окупованих територіях Криму та Донбасу (не плутати зі зрадниками на вільній території країни!). Водночас необхідно привести покарання за такі злочини у відповідність до їх тяжкості.

Готовий проект закону чотири роки нікого не цікавив і припадав пилом на полиці. Сьогодні його вкотре буде передано вищим посадовим особам країни. Ухвалення цього закону «Про відповідальність» допоможе розділити мешканців Криму та ОРДЛО на жертв путінської агресії та окупації (а таких мільйони) і на злочинців, яких, на жаль, десятки тисяч. Це дозволить нам розраховувати нехай на пасивну, але все ж таки підтримку мільйонів мешканців окупованих територій в боротьбі за Україну. Отже – зв’яже додаткові сили ворога. Буде тяжко, але кожен день наближає нас до перемоги!

Цікаво: З’явилися очевидні ознаки руйнації путінського режиму

«Чорноморка» в Telegram та Facebook

© Чорноморська телерадіокомпанія, 2022Всі права захищені