ДЕНЬ ОКУПАЦІЇ:
2
7
6
5
ДЕНЬ ОКУПАЦІЇ:
2
7
6
5
Блоги
Війна і мир: «до переможного» чи до перемоги?
  16 Липня 2019 13:34
|
  1071

Війна і мир: «до переможного» чи до перемоги?

Війна і мир: «до переможного» чи до перемоги?

Мирні процеси в сьогоднішньому українському суспільстві, що ось уже шостий рік живе в умовах російсько-української війни, обговорювати і просто, і складно. Просто, тому що всі хочуть припинення війни. Складно, тому що поняття «побудова миру» майже безнадійно дискредитоване «реваншистами» і «голубами миру», літаючими в Москву на «мирні переговори».

І це з урахуванням антиросійських санкцій, не кажучи вже про наслідки нападу Росії на Україну для
військових і цивільного населення. Майже дискредитоване. Майже.

Відразу обмовлюся, що я не є експерткою і спеціалісткою у військовій сфері. Тому, кажучи про мир, примирення, толерантність та прийняття, завжди маю на увазі цивільне населення України.

Що таке мир? Це період, коли відсутні збройні конфлікти. Але навіть в період миру можуть
зберігатися негативні процеси в суспільстві: порушення Конституції, порушення прав людини, а,
отже, – відчуття відсутності безпеки. Що вже говорити про період збройного конфлікту, коли
негативні наслідки війни відчувають всі українці, незалежно від того, чи проживаєте ви на
підконтрольній території, або в окупації.

На жаль, з 2014 року українські медіа провели чітку межу між громадянами, які проживають по різні боки лінії розмежування. А якщо задуматися про те, що цю лінію провела війна? Демаркаційна лінія з’явилася у зв’язку з тим, що Росія напала на нашу країну, і ось уже п’ять з гаком років тримає в заручниках громадян України – в Криму, а також на частині території Донецької та Луганської областей.

Важливо не забувати про те, що про відмінності, які нібито існують між українцями, вперше заговорили пропагандисти Кремля. Нам варто вірити тому, що «Донбас підтримав Росію», якщо цю тезу в український інформаційний простір запустила Москва? Ні. Тоді чому ж деякі українські ЗМІ в 2014 році випускали новини з заголовками: «Терористи в Донецьку провели мітинг за від’єднання Донбасу»?

Напевно, тому що ніхто з нас не був готовий до збройного конфлікту. І багато журналістів, які створювали подібні новини, в 2014 році втратили дах над головою, заощадження, отримали глибокі психологічні травми. Це цілком зрозуміло, і навіть, на жаль, очікувано. У перший рік конфлікту.

Але російсько-українській війні п’ять років. Вона триває. Скільки триватиме конфлікт, прогнозувати складно. І чим голосніше крики: «Війна до переможного!» (які, на жаль, найчастіше звучать з вуст тих, хто війни в очі не бачив), тим далі мир.

Вважаю за потрібне розповісти, який сенс зараз вкладаю в поняття «мир»: я маю на увазі той мир,
який спочатку повинен встановитися між нами, українцями, всередині українського суспільства,
заради розвиненої, європейської України. Тому що зараз, безумовно, миру немає.

І знаєте, неможливо передбачити, що спровокує конфлікт.

Наприклад:

• Нещодавно, проводячи тренінг, я вжила слово «толерантність». Одна з учасниць відреагувала блискавично: «Толерантність по відношенню до кого/чого?». Тренінг був пов’язаний з побудовою мирних процесів в Україні. Слово «толерантність» для людини стало тригером. Довелося приділити додаткових двадцять хвилин на рефлексію, щоб повернути групі колишню динаміку.

• Здавалося б, прекрасне слово «мир» на тлі парламентських виборів набуло потворні риси «братання з окупантом», – «завдяки» тому, що колишні «регіонали» активно експлуатують це слово, впливаючи на виборця, особливо на прифронтових територіях, де фраза: «Ми втомилися від війни» пов’язана зі щоденною небезпекою, кров’ю і смертю військових і цивільних.

• Під час одного з журналістських заходів виникла дискусія, в рамках якої деякі спікери впевнено висловилися на користь «війни до переможного», використовуючи при цьому мову ненависті по відношенню до жителів окупованих Росією територій України. Серед авторів висловлювань четверо постраждали внаслідок війни: втратили близьких, отримали поранення, переживають посттравматичний стресовий розлад.

На травмах і сумнівах українців, на горі та розгубленості, на болі і образі паразитує Кремль. Чи варто «підспівувати» тим, хто привів війну в Україні? Адже війну призвели не донецькі бабусі, українські військові воюють не з шахтарями і трактористами, а на непідконтрольних українському уряду територіях заправляють не умовні окупаційні «адміністрації», що складаються нібито з «місцевих жителів», а російські окупанти, які прийшли в наш дім. У ваш дім. У мій дім.

Під час багатьох дискусій чула переконані заяви про те, що мир настане відразу після того, як замовкнуть гармати. Але чи дійсно це так? Мир – це просто відсутність війни? Або мир – це взаєморозуміння між українцями, толерантність, вміння слухати і чути, готовність зберегти плюралізм думок, і при цьому залишитися не крокуючою одним строєм нацією вихолощених диванних патріотів без простору для розвитку, а народом – з гідністю, самоповагою і гордістю за свою країну?

Воювати «до переможного» – для мене читається як «воювати, поки всі не загинуть». Воювати, і чекати, що з гори попелу народиться велика нація. Я не вірю в таку перспективу. Не вірю, тому що
вважаю важливим творити, а не руйнувати. Зберігати зв’язки, а не обривати. Пам’ятати, що ще п’ять років тому українці не ділилися на «правильних» і «неправильних», приймали і сприймали відмінності в точках зору, і проводили межі між своєю і чужою правдою, розуміючи, що одна з найголовніших рис і гарантій вільного суспільства – свобода слова.

Ось це для мене і є мир: не дозволяти собою маніпулювати, зберігати особисті кордони і поважати чужі. Не моє завдання говорити з Росією або якоюсь іншою країною. Моє завдання як громадянки, журналістки і громадської діячки – зробити крок назустріч таким же українським громадянам, як і я. Незалежно від того, з Києва ви, або з Луганська.

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може відрізнятися від
авторської.

Читайте «Чорноморку» в Telegram і Facebook

© Чорноморська телерадіокомпанія, 2021Всі права захищені