4261 книга за чотири дні. Саме стільки літератури про війну продали в так званому ветеранському наметі на Книжковому Арсеналі в цьому році. 87 книг і близько 60 авторів – військових, медиків, волонтерів, журналістів. У наметі – усі дні, з ранку і до закриття – яблуку ніде впасти. А починалося все зовсім не весело: для видавництва, що займається випуском, перш за все, «ветеранської» літератури, місця на Арсеналі не знайшлося. Тоді військові письменники знайшли вихід: поставити армійський намет і запросити всіх бажаючих, які пишуть про війну: без формальностей і відборів, з якими пов’язана участь в Арсеналі. Автори ідеї озвучили свою програму максимум: продати тисячу екземплярів за 4 дні. Але продали в чотири рази більше. Повторимося – не маючи навіть власного стенду і тулячись в наметі у дворі комплексу …

Про що це говорить? Та про те, що, всупереч розхожій думці, тема війни для людей все ж важлива і цікава. Про те, що для багатьох важливо прочитати про АТО/ООС безпосередньо від тих, хто бачив її на власні очі і тих, хто брав безпосередню участь у цій історії. Можливо, про те, що ті, кому не все одно – втомилися від одноманітного контенту про війну: сухих зведень про кількості обстрілів і схожих один на одного сюжетів на телебаченні. Хочеться простих, зрозумілих, доступних людських історій. Комусь цікаво відчути атмосферу війни, когось цікавить правдива інформація від тих, хто був і бачив на власні очі.

Друга за величиною подія в світі військової літератури відбулася два тижні до цього Книжкового Арсеналу. На початку травня у Львові пройшов і перший Всеукраїнський форум військових письменників. Захід був організований всього за місяць, але, незважаючи на це, рівень вражав. Ініціатором став львівський журналіст, учасник бойових дій на Донбасі, колишній прес-офіцер 14 механізованої бригади та автор найоб’ємнішої книги про війну Влад Якушев. Крім – що логічно – зустрічей у військовому госпіталі, військових вузах і місцевих бібліотеках, фішкою форуму були поїздки в райони – туди, куди письменники, особливо імениті, як правило, не доїжджають. А дарма. Адже аудиторія виявилася більш, ніж зацікавленою – і кількість тих, хто прийшов на презентації в Бузську, Стрию, Жовкві та інших райцентрах Львівщини, виявилася часом більшою, ніж на київських презентаціях. Цього року форум зібрав 17 учасників, в наступних роках – обіцяють більший склад.

Військова література вже давно сформувалася в окреме, але важливе протягом сучасної української літератури. Автори набили руку в різних жанрах: романи, збірники повістей і віршів, мемуари, публіцистичні збірники, есеїстика, документалістика і навіть цілі наукові дослідження про недавні події. Всього про війну на Донбасі та її учасників вийшло понад 400 видань. І, виявилося, що талановитих авторів серед людей, які пройшли війну, – складно порахувати. Хтось брався за перо, щоб зберегти правду про ті події, хтось – вихлюпував емоції на папір, хтось – ділився унікальним життєвим досвідом, хтось – просто знайшов тему, в якій зміг реалізувати свої письменницькі здібності.

А зараз трохи «зради». Шлях між написанням книги і виданням для військових авторів все такий же тернистий, як і для будь-якого іншого письменника-початківця. Незважаючи на те, що багато книг – це якісний продукт, що здорово допомагає в інформаційній війні. Але держава в військову літературу вкладати особливо не поспішає. Є, звичайно, винятки. Наприклад, книга «В вогняному кільці», що розповідає про оборону Луганського аеропорту, видана Міністерством інформаційної політики.

Але багато класних рукописів досить довго «припадали пилом» на робочих столах ноутбуків, поки знайшли сміливців, готових вкласти у видання книги. А багато – вклалися в видання власними грошима. Хоча, як показав досвід багатьох авторів, такі книги можуть не тільки просвіщати і бути зброєю інформаційної війни, а й приносити дохід.

Всі чотири сотні видань не перерахуєш. У лідерах з продажу, мабуть, книги військових, які активно ведуть сторінки в соцмережах і блоги. Це Мартін Брест і його двотомник «Піхота», Валерій Ананьєв і його «Сліди на піску», «Кава з присмаком попелу» Олексія Петрова, «Бруд: хакі» Сергія Сергійовича (Сайгона), «Психи двох морів» і «Світло і цегла» Юрія Руденка. Чимало галасу наробили дебюти Влада Якушева «Карателі», «Вовче» Костянтина Чабали, «Життя П.С.» Валерії Бурлакової, «Повернутися з Війни» журналістки Наталії Нагорної, «Війна, якої НЕ було» Романа Зінченка і багато інших. Але серед усіх цих книг особливою, мабуть, залишається книга «Життя після 16:30» Олександра Терещенка. Справа в тому, що десантник Терещенко під час боїв за Донецький аеропорт отримав важкі поранення від розриву гранати, втратив обидві руки. Але це не завадило йому паралельно з лікуванням, реабілітацією і громадською активністю написати книгу, яку читаєш від кірки до кірки на одному диханні.

Одна особливість військових письменників – здається, повна відсутність конкуренції. Військові, схоже, більш охоче рекламують книги інших авторів, ніж свої. Тому замість них – цим займемося ми. Протягом наступного тижня «Чорноморка» розповість про новинки книжкового ринку і маст-рід військової літератури, а також ближче познайомить читачів з авторами цих творів. Не перемикайтесь.

Фото: Володимир Скоростецький

Читайте також: Український військкор: Якщо ми припинимо стріляти – нас просто вбиватимуть 

«Чорноморка» в Telegram і Facebook