Російсько-українська війна не вщухає. Вона поповнює список своїх жертв.
Війна продовжує наносити нам і нашим захисникам шрами…

Совість, мабуть, пліснявою вкрилась
І душа, мов сухар, зачерствіла –
Ми збайдужіли, може змирились,
Що війна комусь зрізала крила.

Ось траншею снаряд накриває,
Знову здобич осколок знайшов…
Вже бинти почорніли криваві
І хірург змайстрував новий шов.

От і все. До візка ти прикутий.
Милиць стукіт і біль від протеза.
Ти живий, а насправді забутий.
І діагноз як постріл з обреза.

Інвалідність, що всім дошкуляє.
Що іржею в свідомість вже в’їлась.
Він тепер не біжіть – шкутильгає
І війна йому знову наснилась.

Як непросто вантаж цей тягнути –
Він лещатами тіло скував!
Щось на кшталт «ось каліка» почути.
Ще й від тих, хто в бою не бував.

Адже жертв ця війна не шукає,
Їй байдуже, кого зачепила.
Когось шрамом навік «пригощає»,
А комусь і життя все змінила.

Хай і кажуть, що шрам прикрашає,
А ще дехто вважає це шармом.
І суспільство потроху звикає,
Що побільшало хлопців із шрамом.

Під тільняшкою шрам не сховаєш.
Та і серце в рубцях, все холоне.
І протези ти пошепки лаєш –
Не чутливими стали долоні.

А кортить їм шпаківню, гойдалку
Для онуків самім змайструвати.
І обняти дочку ніжно, палко,
І із сином в футбол поганяти.

Ще – з любов’ю приносити квіти,
Замки ставити всім на піску…
Тож навчить і протез він ходити,
Навіть вальс танцювати в візку.

Не слабкі вони, знайте, а сильні!
Співчуття, подаянь не приймають.
Камуфляж їм пасує – він стильний.
Ним і шрами, і біль прикривають.

«Чорноморка» в Telegram та Facebook