Виїзд з Маріуполя, блокпост, 20 хвилин по трасі, один поворот і ми на місці. Село Кременівка в Нікольському районі на перший погляд – звичайне українське село. Але це тільки на перший погляд. Кременівка – одне зі старовинних грецьких поселень Донецької області. А їх тут було чимало. Згідно з переписом 2001 року в Миколаївському районі майже чверть населення – греки. Всього на тисячу менше, ніж росіян.

Кременівка – один з найстаріших населених пунктів області. Поселення тут з’явилося в 1780 році, коли сюди прибули греки з Криму. І вже з цього місця починаються розбіжності. Одні історики стверджують, що переселення було добровільним. Мовляв, грекам запропонували хороші землі і надовго позбавили від сплати податків з метою заселити і освоїти порожній район. Інші історики спростовують – це було не добровільне переселення, а справжнісінька депортація. І умови були для новоселів жахливими. Але від податків переселенців і правда звільняли – на 10 років. Нові землі більшості не сподобалися і багато хто хотів повернутися додому в Крим, але дозволу не отримали.

Достовірно відомо, що сюди приїхали греки з трьох кримських сіл – Каракуба, Чердаклі і Бай-Су. Сумарно, згідно з архівними документами, в Приазов’я приїхало 602 людини (приблизно навпіл чоловіки і жінки). Керував процесом митрополит Ігнатій, так як переселенці були православними. Своє поселення вони назвали на честь одного з рідних сіл – Чердаклі. Саме це ім’я село носило аж до кінця Другої світової війни. 15 серпня 1945 року Верховна рада УРСР ухвалила перейменувати Чердаклі в Кременівку. Навіщо? В офіційній постанові значиться: «з метою збереження історичних найменувань». Маячня? Ну так, якось так. Точніше, традиційне для комуністичного режиму лицемірство.

До речі, незважаючи на складні умови і клімат, греки все ж зуміли обжити нові місця і, завдяки неймовірній працьовитості, замість землянок і збитих наспіх будиночків, в селі через якихось 30 років з’явилися вітряки, магазини і заводи. Багато жителів Кременівки досі носять грецькі прізвища. Але рідні традиції вже призабулися. Згадували їх під час двох фестивалів грецької культури, які проходили в Кременівці до війни.

Війна сучасну Кременівку практично не торкнулася, бойових дій в селі не було. Хоча в 2014-му, під час боїв в Маріуполі, дехто з села таки виїжджав. До фронту звідси досить далеко, тому зараз Кременівка-Чердаклі – справжня знахідка для туриста. По-перше, через космічні пейзажі – степ і скелі, яри і джерела. Альпіністи організували тут скалодром. А ще Чердаклі – заповідна зона, де крім унікального ландшафту збереглося багато червонокнижної фауни. По-друге, Кременівка – рай для історика.

На початку ХХ століття в районі Чердаклі почали активно працювати археологи. І тоді виявилося, що поселення існувало тут задовго до приїзду греків. Зокрема, в 1904 році тут розкопали 10 курганів, більшість із них – зрубної культури. Пізніше археологи знаходили тут сліди ямної культури і скіфів. Виявилося, що Приазов’я – один з найбагатших для розкопок районів сходу України.

Під час війни археологам працювати в Донецькій області стало на порядок складніше. Адже тепер, крім Міністерства культури і профільних інстанцій, потрібно отримати дозвіл на роботи від керівництва ООС. У минулому році саме в Кременівці відбулася перша археологічна експедиція з початку бойових дій на Донбасі. На околиці села працювала команда під керівництвом досвідчених археологів В’ячеслава Забавіна і Сергія Небрата. У 2010 році вони знайшли біля Кременівки сліди двох поселень епохи бронзи. Крім студентів-істориків Маріупольського державного університету, копали і волонтери з різних кінців України: Львова, Запоріжжя, Києва, Вінниці.

До речі, експедиції тоді «пощастило» – вдень стояла дика спека, а вечорами піднімався шквальний вітер, і починалися зливи з грозами. Один раз блискавка навіть вдарила поряд з наметовим містечком.

Сенсацій археологи з волонтерами не накопали, але переконливі сліди стародавньої людини таки знайшли. Кам’яну конструкцію (імовірно – приміщення з двома кімнатами), шматки кераміки з примітивними узорами у вигляді смужок і відбитків, залишки знарядь праці з кремнію, а також кістки тварин. За іронією долі, саме житель Кременівки, студент-історик Павло зробив найважливішу знахідку експедиції – виявив давньогрецьку амфору. Зараз історики ламають голову: амфора – слід стародавніх греків і жителі Чердаклі-Кременівки просто повернулися на історичну батьківщину або доказ торгівлі місцевих жителів з древніми греками?

До речі, за півтора кілометри від Кременівки увагу археологів чекає ще одна загадка – група з трьох курганів. Хто там похований і до якої епохи вони відносяться, поки що невідомо.

Страшні часи для Чердаклі-Кременівки настали в 1937 році – під час апофеозу сталінських репресій. Тоді на території СРСР проводили так звану «грецьку операцію» – масові репресії проти етнічних греків, в ході якої було заарештовано десятки тисяч чоловіків. Їх звинувачували в шпигунстві або контрреволюційній діяльності і практично всіх розстріляли. Найкривавішими «грецькі операції» були в Донецькій області і Краснодарському краї. У перший день операції (15 грудня 1937 року) у Харкові був заарештований уродженець Чердаклі Костянтин Челпан – головний конструктор двигуна танка Т-34. За іронією долі, перед самим арештом його нагородили орденом Леніна. Талановитому інженеру приписали «керівництво грецькою контрреволюційною націоналістичною організацією» і нібито за «шкідницьку змову, організовану ним на заводі ХТЗ». Після катувань його розстріляли в Харківській в’язниці. Його дружині через 4 (!) роки надіслали довідку про те, що Челпан помер у в’язниці від проблем з серцем. У 1956 році його, як і багатьох невинних, убитих сталінським режимом, реабілітували. Але правда про його смерть стала відома ще пізніше – аж в період перебудови – у 1988 році. Челпана в рідній Кременівці дуже шанують, після розпаду СРСР його ім’ям назвали одну з вулиць.

Етнічні чистки пройшлися і по самому Чердаклі – в сільських школах заборонили викладання грецької мови, як мінімум 30 місцевих жителів були репресовані, серед них – навіть віддані радянській владі місцеві діячі. Страх панував в селі ще багато років по тому.

Серед відомих місцевих жителів і уродженець Кременівки, просвітитель і громадський діяч Феоктист Хартахай. Він був хорошим знайомим Тараса Шевченка. Будучи студентом Петербурзького університету, він ніс труну з тілом поета під час першого поховання в Росії і, ризикуючи мати неприємності, виголосив палку патріотичну промову на похоронах Шевченка. Його мова так зворушила українську інтелігенцію, що її навіть переклали і опублікували в українському журналі «Основа». Пізніше він таки постраждав за свою громадську позицію – був відправлений на заслання в Кронштадт. Після повернення в рідні краї, заснував перші навчальні заклади в Маріуполі: дві гімназії – жіночу і чоловічу. Займався етнографією, збираючи грецький фольклор в Приазов’ї, а також став першим дослідником історії греків Донеччини і одним з найвідоміших істориків сходу України.

Щоб зберегти пам’ять про свою непросту, але все ж дуже цікаву історію, місцеві ентузіасти створили в Кременівці музей. Облаштували його в приміщенні колишнього фельдшерсько-акушерського пункту. Експонати збирали всім селом – старовинні книги, традиційний одяг і посуд, місцева вишивка, старовинні побутові предмети, меблі та техніка радянських часів, музичні інструменти – подивитися є що. Хоча багато, зізнається директор музею, розлучаються з сімейними реліквіями неохоче і обіцяють поповнити колекцію музею пізніше. Окремий стенд – про історію АТО. Один зал – повністю присвячений археологічним знахідкам. Кілька експонатів приніс до музею місцевий пастух: отари овець і професія чабана тут збереглися до цих пір. З одним з них вдалося познайомитися і мені. Ім’я пастуха забула, але ось його розповіді про непросту професію не забудеш. Робочий день чабана починається на зорі, а закінчується пізно увечері, незалежно від погоди. А від негоди і частих злив в степу сховатися просто ніде. До речі, собак, які стежать за порядком серед овець і заганяють неслухняних назад до отари, пастуху прислали з протилежного кінця країни – аж із Закарпатської області тамтешні колеги.

П.С. Вибачте за моралізаторство, але Кременівка – один з яскравих прикладів того, що Донецька область – це не тільки шахти, терикони, заводи, російська мова і хлопці в «Адіках» (а такі стереотипи про цей, без перебільшення унікальний регіон, на жаль, міцно прижилися в умах багатьох українців). «Чорноморка» постарається більше розповідати вам про туристичні місця, історичні пам’ятки і історії Донецької області. Повірте, вони – заслуговують на увагу.

Читайте «Чорноморку» в Telegram та Facebook

Фото автора