ДЕНЬ ОКУПАЦІЇ:
2
7
9
0
ДЕНЬ ОКУПАЦІЇ:
2
7
9
0
Блоги
Про владу, контроль і різноманітність: хвилинка тривожних спостережень
  13 Вересня 2019 19:43
|
  728

Про владу, контроль і різноманітність: хвилинка тривожних спостережень

Про владу, контроль і різноманітність: хвилинка тривожних спостережень

Світ дивовижних трансформацій розгортається навколо нас прямо в цю хвилину. Але ми занадто зайняті нашими маленькими щоденними рутинними історіями, щоб помічати цю захоплюючу зміну реальності. Втім, як і завжди.

Поки ми живемо своїм звичайним життям, у ці теплі осінні дні навколо нас пишним цвітом розквітають всі ознаки авторитаризму.

Авторитарна держава – це не тільки так, як вийшло у Сталіна, Путіна або якого-небудь Каддафі. Авторитаризм буває різний. Але в ньому є дуже впізнавані риси, які дозволяють йому відрізнятися на тлі загальної маси правлінь. По-перше, влада в авторитарній державі зосереджена в руках однієї людини. Ніяких тобі систем стримувань або противаг, різних, незалежних одна від одної гілок влади та інших непотрібних демократичних витребеньок. Одна людина сама все контролює, несе за все відповідальність. Думка народу нікому не цікава, хоча нею прикривається кожен крок.

Ніяких бійок і дискусій в парламенті – тому що партія всього одна. Управляється вона все тією ж людиною, яка управляє всім іншим. Ніякої опозиції немає. Критики немає. Дискутувати ні з ким і, загалом-то, ні про що. Тому на засіданнях парламенту все тихо, спокійно, дуже швидко і без зайвих пояснень. На виборах все теж спокійно і без сюрпризів – які можуть бути сюрпризи при одній партії і одному правителі, який сам контролює всі інститути проведення голосування за нього ж.

Ну, і економіка розвивається, м’яко кажучи, дуже повільно. Оскільки управляється неефективно. Адже корупція – системна й всеосяжна, через що економіці розвиватися ніде і ні з чого. Корупція зупиняє приплив інвестицій; спотворює державні витрати, підтримуючи ті проекти, за які дадуть «відкат», а не ті, які потрібні для розвитку охорони здоров’я та освіти. Бізнесу майже немає (тому що не можна виживати в умовах, де немає ні судової неупередженості, ні верховенства права).

Авторитарні держави помітно виділяються на тлі всіх інших своєю кричущою сірістю. Тому що там, де немає ніяких перспектив, ніщо, крім сірості, процвітати не може.

Це все – саме те, до чого ми впевнено наблизилися. З 1 січня 2020 року в Україні скасовується депутатський імунітет від кримінального переслідування. Тепер президенту буде легше керувати незгодними із загальною позицією правлячої партії, яка і без того впевнено тримає більшість у парламенті. І досить слухняна, щоб підтримувати всі «потрібні» ініціативи, швидко і в порушення процедури. Президент також сформував підконтрольний йому Кабінет міністрів.

Через півроку можуть бути остаточно прийняті законопроекти, що потребують конституційних змін, зокрема, про підпорядкування президенту Національної гвардії України, про отримання контролю президентом над усіма антикорупційними і регуляторними органами, про ліквідацію адвокатської монополії, про скорочення числа депутатів українського парламенту з 450 до 300. І концентрація влади в його руках стане ще вищою.

В команді президента обіцяють нам швидкі результативні дії щодо покращення життя в Україні, бадьоро ламаючи через коліно всі атрибути демократичної держави, які зустрічаються на шляху.

Так, реформи, які забезпечать нормальний розвиток країни, не можна провести, не виходячи за рамки діючих процедур. Межі дозволеного і законного доведеться порушувати. Головним чином тому, що реформування держави вимагає рішень, які більшості не сподобаються – вони болючі і взагалі ні разу не гарантують усім солодкі булочки тут і зараз. Але вони потрібні, щоб механізми економіки все ж почали нормально працювати, і щоб ця робота принесла свої результати у вигляді нормального рівня життя для всіх нас.

Але. Не всі з меж законності повинні бути порушені та за кожне порушення потрібно бути готовим брати на себе відповідальність. Більше того, разом із закінченням реформ необхідна готовність відмовитися від вседозволеності і звички запливати за береги.

Поки все, що відбувається говорить про те, що робота на успіх власний – важливіша, ніж робота на успіх держави (тобто на нас з вами). Це насторожує. Як і вже проглядається небажання глави держави чути критику на свою адресу.

Ще більше насторожує, що все це відбувається під загальні схвальні свист і улюлюкання. Рейтинг схвалення українцями роботи президента Володимира Зеленського за серпень-вересень виріс майже на 20% (як випливає з опитування, проведеного соціологічною групою «Рейтинг»). За їх підрахунками, всім, що робить президент – задоволені 71% опитаних, не задоволені 11%, 18% не змогли сформулювати своє ставлення. Це найвищий рейтинг схвалення президента за п’ять років – з серпня 2014 року.

Разом з рейтингом президента рекордне зростання показує і рейтинг парламенту: з липня він виріс більше, ніж на 30%. У вересні роботу парламенту позитивно оцінили 39% українців. При цьому рейтинг несхвалення впав з більш ніж 80% до 16%. Не змогли оцінити роботу нардепів 45%.

Діяльність прем’єр-міністра Олексія Гончарука позитивно оцінили 29%, не схвалюють її 11%, дві третини опитаних не змогли сформулювати своє ставлення. Хоча він, як слід, ще нічого не зробив. Але це вже деталі. Тут головне схвалення.

Такий рівень прийняття суспільством може означити:
– або народ за інерцією радо прийме найрадикальніші реформи, які змінять наше життя на краще;
– або народ усвідомлює, що його позбавили волі і можливості розвитку, святкуючи надцяту річницю щасливого правління Зеленського.

І тут, звичайно, повторити б, що владу треба уважно контролювати, при цьому зовсім необов’язково її любити. Але, при такому рівні суспільного схвалення, сенсу таке нагадування не має.

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може відрізнятися від авторської. 

Читайте «Чорноморку» в Telegram і Facebook 

© Чорноморська телерадіокомпанія, 2021Всі права захищені