Росія як бліда подоба колись могутньої імперії існує пам’яттю про свої найкращі часи. Звісно, найкращі вони були не для всіх. Там, де пролягали інтереси Російської імперії, закінчувалися інтереси інших народів. Або й самі народи «закінчувалися», бувало. Щоразу, на підкріплення своєї імперськості, наш північно-східний сусід намагається прикрити і виправдати свою агресію (політичну, економічну, військову чи культурну) красивими історіями – міфами. І всенька російська пропаганда працює на затвердження цих міфів, перетворюючи їх на нову реальність. На жаль, Росія досягла в цьому неабиякого успіху.

Один із стратегічних засобів, що підготовляє сприятливий ґрунт для «асвабадітєлєй» – це мова. Навіть сьогодні і Кремль, і офіційний Київ, на превеликий сором, вербалізують одну і ту ж хибну думку: що війні на Донбасі передувало мовне питання. Буцімто Донбас насильницьки українізували грізні «западенці». Мені важко уявити, як вивчення мови могло становити аж таку загрозу для життя, щоб захотілося піти в шахти, відкопати там кілька російських танків і піти війною проти України…

У мене російська мова з’явилася у третьому класі. З п’ятого класу на додачу до предмету нам призначили геть дивакувату вчительку. Я скаженів, але все одно старанно, гострим олівцем підкреслював «подлєжащєє і сказуємоє». Потім школа залишилася позаду, а російська мова і не думала ніде лишатися. Я ніколи не був від цього в захваті, але працював здебільшого з російськомовними текстами. «Чорноморка» – перше видання, куди тепер можу писати українською, і це приємно. Втім, я не схильний вважати, що вивчення інших мов якось впливає на мою українську. Будь-яка мова – це додатковий скіл, який робить мене ціннішим на ринку праці. Мені важко зрозуміти людей, які думають інакше, мовляв, буду говорити тільки рідною мовою, вчити інші не буду, бо це знищить мою рідну мову. Для мене ця причина абсурдна, але багатьом вона видається правдивою.

Ба більше, прихильники «русского міра» дбають не лише про «збереження» російської мови, а й про її поширення. Про це нещодавно заявив Володимир Путін на засіданні Ради з російської мови. Процитую «ТАСС»: «Президент Росії Володимир Путін занепокоєний війною, оголошеною російській мові “печерними русофобами” в деяких країнах». А іншими війнами не занепокоєний, часом? За такою політикою (себто війною, нібито оголошеною російській мові) Путін бачить «все той же тиск, пряме порушення прав людини, в тому числі – права на рідну мову, на культуру та історичну пам’ять». Ще б пак, історична «пам’ять» та її модифікації – одне з основних завдань російської пропаганди. «На нас, на нашій країні лежить величезна відповідальність за збереження, розвиток і поширення російської мови, російської літератури», – сказав президент Росії. Страшна відповідальність! Кожен росіянин, подорожуючи за кордон, мусить поширювати свою мову некультурним аборигенам. Певно, щоб відчути свою зверхність.

Не виключаю, що був період, коли до Росії у її колишніх формах приїжджали фахівці з усього світу для навчання і професійного розвитку. Можливо, російська їм потрібна була для кар’єрного зростання. Проте, коли й так, ці часи вже у минулому. Зараз весь цивілізований світ розмовляє англійською. Бо такий стан речей. Хтось підкорює гребінь технічного прогресу, а комусь затишніше плекатися у глибокій минувшині, штучно зібраній із правди та побрехеньок по всій земній кулі і скріпленій тими самими «скрєпами» – запобіжниками від інтеграції у цивілізацію.

4 листопада 2019 року. У Москві відзначають День народної єдності

На тому ж-таки засіданні Ради з російської мови Путін закликав не називати російську мову зброєю, щоб з нею не боролися, як зі зброєю. Це був коментар на репліку радника Путіна Володимира Толстого про те, що російська мова – це могутня зброя. Дуже цікаво. Товариш Толстий загрався у мовну війну, а Путін трішки збив його норов: давайте не називати це цим, давайте називати це іншим, тоді все буде гаразд. Десь я таке вже чув. Багато разів. Скажімо, давайте не називати російсько-українську війну війною, Росія і Україна дружать, це просто непорозуміння. Давайте не називати російську військову агресію російською військовою агресією. Давайте називати це «захистом і звільненням» місцевого російськомовного населенння від нової влади, яка вже пішла у минуле… Або давайте називати це громадянською війною «на Україні». А давайте пограємося у «розведення військ», а потім наші маріонетки прийдуть у «сіру зону» щось там «контролювати».

Назвотворці довбані. Я впевнений, у них є підходящі назви для усіх заборон української мови, які були впроваджені за чотири століття. Їх було близько 130. Чи стала російська кращою через них? Ні, але права людини на рідну мову і все оте, про що скімлить Путін, було грубо, масово і багаторазово порушено. І ніхто за це не поніс відповідальності. Чи вважаю я російську мову зброєю, бодай в якомусь із проявів? Ще б пак.

Президент Росії поставив дві задачі з так званого збереження російської мови у світі. Першою він назвав необхідність «забезпечити гідний рівень знань, загальної грамотності громадян Росії і тим самим – глобальну конкурентоздатність, привабливість російської мови як сучасного, живого засобу спілкування, що динамічно розвивається». «Друга [задача] – реалізувати дієву систему підтримки російського мовного середовища за кордоном, в інформаційній, освітній, в гуманітарній сферах».

Путін визнає, що після розпаду СРСР інтерес до російської мови став вщухати, але пояснює він це доволі феєрично: «це вщухання штучно підігрівається, тому що Росію досі побоюються». Невже правда очі коле? Російську мову відсувають на другий план всюди, де не хочуть укорінення «русского міра», масових паломництв «асвабадітєлєй-іхтамнєтов» та інших «можем павтаріть». І що значить «досі»? Було дурне, дурним і лишилося? Комусь точно потрібен психоаналітик.

Спробуйте уявити, як Трамп, приміром, бідкається, що у світі розгорнуто «штучну війну проти англійської мови», бо світ «побоюється» США… Та навіщо це йому? (Хоча не кажи «гоп», Трамп ще може здивувати…) Всі, хто хоче інтегруватися у прогресивне середовище для спілкування, творчості, навчання та професійного самовдосконалення, самі добровільно вчитимуть англійську. І не скаржитимуться, що їм не дають говорити їх рідною мовою.

Невігластво, яке прагне поширення за кордон, – це справді зброя. Зброя, яка неодмінно дестабілізує ситуацію всередині країни. І коли дисбаланс призведе до карколомних подій, неподалік обов’язково з’являться «зелені чоловічки», «народні ополченці» і дуже-дуже імпортні «мєстниє», які будуть намагатися створити картинку «громадянської війни». В такому разі, запишіть мене, як ваша ласка, до «печерних русофобів».

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може відрізнятися від авторської.

Читайте «Чорноморку» в Telegram та Facebook