Нерозумно говорити, що ми живемо в епоху змін? Напевно, з цим ви погодитеся. Але мені здається, що скоріше ми живемо в епоху «як би не допустити ці зміни». Ті, що відкидають назад наш розвиток, нас і порівнюють із землею титанічна праця наших воїнів, волонтерів і всіх, хто може гордо називати себе патріотом, але мовчить. Тому що немає часу на розмови.

Отже, не допустити змін. Або реваншу. Реванш – занадто красиве слово. Назвемо це відкотом. Туди, років на 200 по убогій гірці, на якій навіть трава не росте. Що нам для цього потрібно? Контролювати кожен чих нового президента і парламенту, яким би ми його не обрали. Але крім того, знати хто і що думає про нас по ту сторону «моста», який хтось хоче будувати, а хтось вже приготувався спалити.

Почнемо зі свіжих думок. Понад півтори тисячі осіб у віці від 18 років на днях висловилися російському «Левада-центру» про ставлення до українців. Ось результати:

«Погано до України ставиться кожен п’ятий респондент». Нам від цього що? Ні холодно, ні жарко. «Братською країною Україну вважають 30 відсотків росіян». Мерзенненько, але передбачувано. А ось наступне речення саме про те, для чого я все це пишу: «Кожен п’ятий росіянин відчуває розчарування щодо українців». А тепер уявіть, якби вас хтось запитав, розчаровані ви у Рашці чи ні. Що відповісте? Думаю, після нечленороздільногобулькання ви скажете щось на кшталт «як би шостий рік день у день оху … офі … а! Розчарувався, так, саме це хотів сказати».

Вони, блін, розчаровані. Кожен п’ятий. Сумно так зітхають над чашкою горілки і такі «Так … Такі славні були українці, це ж треба було їм мене розчарувати!» Колись давно один розумний чоловік сказав мені, що не вийде розчаруватися, якщо перед цим не зачаровуватися. Тобто кожні п’яті, ви нами були зачаровані? Цікаво, як ким? Як індивідуальними заводами з виробництва смачної їжі і гарних пісень? Або як вільними громадянами, які невтомно борються за свої права? Навряд чи друге. Інакше б зараз нами пишалися. «Пишалися», – почула я себе. Розчарування і гордість – це терміни, які застосовуються до громадян іншої держави?

Перевіримо. Як вам звучить: «Я так пишаюся датчанами» або «Мене розчарували індійці»? Мені ріже вуха, очі і інші органи чуття. Тому що це маячня собача. Для нас. А росіянам настільки нормально, що подібні слова і фрази потрапляють в опитування. Таке ласкаво-поблажливе ублюдство.

А майже рік тому росіян ще питали про риси українців. Портрет збирали. «Характерними якостями росіяни назвали лицемірство і хитрість (30 відсотків)». Мені дуже цікаво, в чому ж це лицемірство проявляється. У тому, що ми відкрито говоримо, що РФ нам ні в якому вигляді не потрібна? Про хитрість ще цікавіше. Ми хитро не хочемо до складу путінської імперії? ..

Колись давним-давно лицарі йшли на війну з іншими лицарями і чесно один одного метелили зброєю різного сплаву. Зараз же трохи тужиться мені за правилами, обладунками і іншими атрибутами звичайних воєн. Бо війна, яку веде Росія проти України, ведеться на фронті шлунків. Постійно противно і перманентно нудить …

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може відрізнятися від авторської. 

Читайте «Чорноморку» в Telegram і Facebook