“Будапештські гарантії” – п’ята публікація в серії, яка презентує “Нову стратегію миру і безпеки”, запропоновану на однойменному Національному форумі, що відбувся 30 жовтня в Києві.

Нам, всім разом, дуже важливо переконливо продемонструвати щирість, послідовність та єдність у боротьбі за свою країну. Тільки тоді ми зможемо розраховувати на підтримку наших європейських та американських партнерів, достатню для примушення агресора до миру і повернення всіх окупованих територій.

Необхідно назавжди припинити зрадницьку торгівлю через лінію фронту, корупцію на військових поставках, перетворити санкційний механізм жорсткий інструмент тиску на державу-агресора, його військово-політичне керівництво та олігархічну верхівку.

Все це дозволить повернутися до питання реалізації гарантій безпеки і територіальної цілісності даних нашій країні 5 грудня 1994 року в Будапешті.

Всі роки війни з Росією українська влада була пасивна в цьому питанні. Більше того, Президент України Петро Порошенко у своїх численних виступах, в тому числі з трибуни Генеральної Асамблеї ООН, демонстрував зневажливе ставлення до Будапештського меморандуму і даними нашій країні гарантіям.

Справжнє ставлення Президента України до питання Будапештських гарантій як не можна краще ілюструє факт непризначення протягом 15 місяців, у самий розпал воєнних дій на Донбасі, посла України у Великобританії. І це в країні, що дала нам гарантії безпеки і територіальної цілісності, і неодноразово виражала згоду на участь у консультаціях щодо їх реалізації.

Навіть в останній раз, виступаючи з трибуни Генеральної Асамблеї ООН, Президент України промовчав про необхідність виконання Будапештських гарантій. Йому і світової спільноти про це нагадав Президент Польщі Анджей Дуда.

Пора припинити слухати голосу, на всі лади які виспівують про нікчемності зобов’язань, прийнятих на себе країнами-гарантами.

Спеціально для тих, хто намагається маніпулювати перекладами текстів і процедур ратифікації, необхідно нагадати наступне.

По-перше, згідно з підписаним у Будапешті Меморандумом про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, тексти англійською, російською та українською мовами мають однакову силу.

По-друге, на момент підписання цього Меморандуму законодавством США, Великобританії, Росії та України не передбачалася процедура обов’язкової ратифікації таких угод і, відповідно, кожен з глав держав, що підписали Меморандум, був уповноважений підтверджувати гарантії від імені своєї країни. Текст документа містить норму про його вступ в силу з моменту підписання.

В якості ілюстрації до наших вимог виконання гарантій наведемо дві статті Будапештського Меморандуму.

Стаття 2. Російська Федерація, Сполучене Королівство великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують своє зобов’язання утримуватися від загрози силою або її застосування проти територіальної цілісності або політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об’єднаних Націй.

Стаття 4. Російська Федерація, Сполучене Королівство великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують своє зобов’язання домагатися негайних дій з боку Ради Безпеки Організації Об’єднаних Націй з надання допомоги Україні як державі-учасниці Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, що не володіє ядерною зброєю, в разі, якщо Україна стане жертвою акту агресії або об’єктом погрози агресії з застосуванням ядерної зброї.

У сучасному світі поважають і дотримуються лише ті гарантії, на яких твердо наполягає зацікавлена сторона.

Україна, відмовившись за запитом всього цивілізованого світу від третього за потужністю ядерного арсеналу, свій борг перед людством виконала. Ми подали приклад, як власникам ядерної зброї, так і країнам, які хотіли б її одержати.

Тепер слово, а головне – справа за гарантами нашої безпеки та територіальної цілісності.

Саме тому в нашій стратегії досягнення миру головна роль відводиться Будапештському формату переговорів. Тільки в цьому форматі Україні, яка виконала всі свої зобов’язання, належить безперечне право формувати порядок денний. Цей формат, при необхідності, може бути розширений за рахунок інших країн, адекватно оцінюють дії Російської Федерації щодо України.

Важливою підтримкою для нашої країни стало підписання 25 липня т. р. Кримської декларації, в якій Державний секретар США Майкл Помпео заявив про невизнання США спроби анексії Криму Росією. У документі констатується факт порушення Російською Федерацією Статуту ООН і Гельсінського заключного акту Наради з безпеки і співробітництва в Європі. Також в Кримській декларації проводиться паралель з Декларацією Веллеса 1940 року, якою США визнали незаконною окупацію Радянським Союзом Балтійських держав.

Ми розцінюємо Кримську декларацію, як підтвердження незмінності зобов’язань, прийнятих США згідно з Будапештським меморандумом і сподіваємося, що країни-гаранти усвідомлюють відмінність реалій 1940 року, від реалій 2018-го.

Україна заради загального блага відмовилася від ядерної зброї, і тому, український народ не готовий десятиліттями чекати розпаду держави-агресора або падіння нової “берлінської стіни”.

Ми пам’ятаємо, що Будапештський меморандум не містить зобов’язань країн-гарантів воювати за нашу землю, але у нас є моральне право вимагати колективного застосування достатніх по своїй ефективності невійськових заходів примусу Російської Федерації до світу і звільнення всіх без винятку окупованих територій.

Діючі санкції щодо російських підприємств, а також російської верхівки, безумовно, є необхідними, але недостатніми. Від застосування таких санкцій “в розстрочку” втомлюються все.

Саме тому ми вважаємо, що вся санкційна політика повинна бути націлена не на досягнення проміжних результатів, а на повне визволення території України. Нам потрібен реальний світ, а не його ілюзія, розтягнута на довгі роки.

Ми не піддамося тиску агресора і не звернемо зі шляху в Європу і НАТО, але наші західні партнери повинні розуміти, що Україна ніколи не піде ні на які територіальні поступки, і, тому, нам необхідна допомога, достатня для визволення і Донбасу і Криму.

Для цього необхідно узгоджене, енергійне застосування санкцій, які в короткий час поставлять крапку в російських претензіях на Україну та інші пострадянські країни.

Такі рішення життєво важливі не тільки для нашої країни. Реалізація Будапештських гарантій повертає довіру до західного світу та підвищує ефективність зусиль, спрямованих на ядерне роззброєння на планеті. Зрештою, це потрібно самій Росії для того, щоб позбутися агресивного чаду і, нарешті, зайнятися вирішенням внутрішніх проблем.

Одним із заходів, здатних примусити агресора до миру, може стати реальна загроза введення міжнародного ембарго на покупку російської нафти і нафтопродуктів. Потенційна втрата близько половини експорту країни може призвести режим до втрати стійкості.

У той же час, світ в змозі компенсувати відсутність російської нафти за рахунок збільшення видобутку країн OPEC, США та інших джерел.

Раніше ефективними заходами впливу можуть бути загроза відключення Росії від системи SWIFT, ізоляція від глобальної фінансової та банківської системи і ряд інших дій, які ми готові запропонувати.

При цьому очевидно, що курс на реальне примус Росії до миру, несумісний з будівництвом Північного потоку-2 та іншими подібними проектами. Вони допомагають агресору компенсувати втрати від санкцій, підвищують вірогідною повномасштабного вторгнення на територію України і одночасно збільшують залежність Європи від Російської Федерації.

В результаті того, що наша країна відмовилася від ядерної зброї, не тільки країни-гаранти, але і всі країни Північно-Атлантичного альянсу за майже чверть століття заощадили на оборонних витратах сотні мільярдів доларів.

Це дає нам повне право наполягати на істотному посиленні військово-технічної допомоги, гостро необхідної країні для створення ефективної системи протиповітряної оборони, відродження військово-морських сил і зміцнення наших можливостей на сучасному рівні протистояти наземного вторгнення.

Таку жорсткість нашої позиції в питанні реалізації гарантій щодня необхідно підкріплювати нагадуванням нашим партнерам про те, що мова йде не про локальному, і, тим більше, не про внутрішній конфлікт. Опинившись на краю цивілізаційного розлому, Україна ціною життя своїх солдатів, ціною величезних руйнувань і страждань мільйонів людей захищає демократичний світ від агресивного навали.

Наступна публікація буде присвячена програмі реінтеграції Криму і Донбасу.

Більше читайте на сторінці Військовий кабінет Юлії Тимошенко.

Автор: Андрій Сенченко,
український політик, громадський і державний діяч,
Голова Всеукраїнського правозахисного руху «Сила права»,
координатор Військового кабінету Юлії Тимошенко