Якось мені в особисті повідомлення зовсім незнайома людина прислала так званий «орден втомленим від війни». Думаю, деталізувати, що то за малюночок – не треба. Цікаво, що я отримала цього «ордена» у відповідь на матеріал, який містив коментарі жителів окупованої території з закликами до припинення бойових дій. Здавалося б, коли навколо твого будинку літають снаряди, найприроднішим бажанням є припинити це, але ж ні: певна частка суспільства вважає, нібито втомлюватися від війни соромно. Такі думки виникли після того, як голова Офісу Президента України Андрій Богдан заявив, що Володимир Зеленський втомився від негативу проти нової влади, який з’являється в українських медіа.

Стрічка Facebook миттєво видала гостру, бурхливу, і вкрай негативну реакцію деяких активістів. І дуже нагадала мені подібні відгуки на матеріали про необхідність відновлення миру, коротко це звучить приблизно так: «Втомились – забирайтеся з України».

Гібридний конфлікт страшний тим, що зміщує акценти й пріоритети: за п’ять років на перший план виступили популістичні лозунги, а на другий майже остаточно відійшли дійсно важливі речі, наприклад, захист прав людини й громадянських прав. Війна має прямий негативний вплив на кожного та кожну в Україні, навіть якщо вам здається, що війна від вас далеко, вона впливає на ціни, тарифи, вартість послуг, і, найголовніше, на психоемоційний стан. Бо інформаційний простір не просто перенасичений негативом, а й дуже активний: гучні інформприводи з’являються в середньому раз на день. Свідомість встигає лише сприйняти новину, але не проаналізувати, і не прослідкувати розвиток подій, оскільки далі майже миттєво з’являються ще новини, а потім ще і ще. Виходить, що українське суспільство ось вже більше п’яти років існує в «режимі незакритого гештальту». Хайп перетворився на наркотик. Медіа цим користаються, підштовхуючи аудиторію до формування запиту на негатив.

Негатив з нами поруч постійно. Я знаю людей, основна емоція яких останні роки – злість. Ненависть. Ще – безсилля, усвідомлення власної неспроможності змінити ситуацію в Україні, вплинути на позитивні зміни. Війна зламала життя багатьом з нас, і цього вже не виправиш. Але можна прагнути знизити рівень ненависті в суспільстві. І це буде маленький крок до відновлення миру в Україні. Крок, який рано чи пізно доведеться робити, незалежно від того, чи всі в Україні того бажають.

Коли я чую, що Зеленський втомився від негативу в медіа, я відчуваю, що теж втомилася. Але ще відчуваю вдячність за те, що такий меседж нарешті озвучено «нагорі». Чому? Тому що втомлюватися – не соромно. Тому що люди – не роботи. Тому що, до речі, Порошенкові й не снилося стільки ненависті, грубих образ, недовіри й «зради», скільки дісталося Зеленському (хоча я й далека від захоплення новим президентом, це варто визнати просто заради справедливості). Шановні активісти, які не втомилися від війни (може, тому, що не бачили восьмирічну дитину на саморобних милицях) чи негативу (можливо, тому, що не витрачаєте на психолога третину зарплатні на місяць), ви здивуєтеся, скільки ваших знайомих не наважуються розповісти про таку саму втому та емоційне вигорання. І для мене є дуже важливим, що нова влада не корчить із себе термінаторів, а говорить про звичайні можливості людського організму, який просто не створений для постійного пресингу.

Давайте спробуємо зрозуміти, що саме не так із фразою Богдана про Зеленського: «Втома від негативу. Тому що дуже багато негативу на нас виливається із засобів масової інформації – він це дуже болісно сприймає».

– Українські медіа насправді переповнені негативом. Тут взагалі немає про що сперечатися. Медіа перенасичені негативом, багато з них розповсюджують мову ненависті, деякі – відійшли від професійних стандартів та етики. Це очевидно.
– Немає нічого неприроднього в тому, що людина не сприймає негатив, мучиться від нього. До речі, дуже часто закликають «не нити» саме ті люди, які постійно, і, як на мене, зовсім не позитивно кричать: «Зрада!».
– Враховуючи попередні два пункти, можна зробити висновок, що не втома президента від негативу так збудила адептів секти ордену, який я згадала на початку тексту, а те, що Зеленський втомився від негативу, який начебто заслужив. Це обурення просто кричить у кожному подібному дописі на Facebook.

Для мене ця ситуація набагато глибша, ніж здається. Тут змішалися й благородні пориви волонтерів, і ненависть до мирного населення окупованих територій, і несприйняття нового формату, який уособлює Зеленський, і байдужість певної частки населення до подій на Донбасі та в Криму, і горе удовиць та сиріт по обидві сторони лінії зіткнення, і просто агресія, спровокована війною. І цей звір, ім’я якому легіон, виє та бунтує проти будь-якої конструктивної складової. Ось про що для мене ця доба, вибачте, виття про втомленого від негативу Зеленського. Тому що насправді це не лише про нього. Це про мене. І про вас теж.

Авторка: Марина Курапцева, незалежна журналістка, членкиня правління громадської організації «Альянс за громадянські права»

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може відрізнятися від авторської.

Читайте «Чорноморку» в Telegram та Facebook