Чашка міцної ароматної кави з молоком, хот-доги і привітна посмішка господаря кав’ярні. Мабуть, кожен військовий, волонтер і просто «небайдужий» до військових та ветеранів, проїжджаючи через Волноваху або квартируючи в місті, забігав випити каву до Євгена Вертеля. Євген – місцевий житель, ветеран, який служив з 2015 року в ЗСУ. Після повернення з війни, Женя відкрив свою справу – пройшов курси підприємництва, купив кіоск і обладнання, і почала пригощати місцевих фаст-фудом і смачною кавою. До речі, в родині Євгена ще двоє військових – дружина і тесть.

В одному з інтерв’ю Женя розповідав, що каву навчався варити саме в армії з допомогою побратимів із заходу України. А пізніше він навчався вже всерйоз – з допомогою відеоуроків та професійних барист. Кав’ярня ветерана запрацювала близько року тому і стала улюбленим місцем перекусу для багатьох місцевих жителів і переселенців.

Але до дня Захисника України Євгену Вертелю зробили «подарунок» – кав’ярню підпалили. Сталося це вночі (близько 3-ї години ночі). Про те, що трапилося, йому повідомили місцеві таксисти. Згоріло практично все – від самого кіоску до дорогого обладнання. Хто це міг зробити, Євген, каже, навіть не здогадується, адже відкритих конфліктів ні з ким у нього не було.

У місцевій поліції підтвердили – це був саме підпал. На стінках згорілого кіоску виявили сліди пального. А на російських сайтах на зразок «Російської весни» авторів пасквілю про те, що трапилося буквально рвало на шматки від радості…

Буквально через день у селі Іванопілля Костянтинівського району сталася ще більш страшна подія: у себе у дворі виявила розтяжку Бучок Валентина – колишня полонянка бойовиків. Валентина – мешканка окупованого Донецька, працювала електромонтером. Бойовики з так званого «МГБ ДНР» звинуватили її в шпигунстві на користь українських силовиків і заарештували взимку 2017 року прямо посеред робочого дня, коли жінка обходила свою ділянку. Після арешту – одягли мішок на голову і катували практично добу. Після цього – поселили в холодному бараці, який кишить комахами, на укуси яких у Валентини була алергія. Бойовики традиційно гралися в «суд» і навіть призначили Валентині «адвоката» – місцеву коллаборантку Олену Шишкіну. «Адвокат» «захищала» жінку феєрично – під час засідань «суду» говорила, що її підзахисну потрібно повісити чи розстріляти, але вони, мовляв, гуманісти, тому доведеться обійтися тюремним терміном. Лікування від страшної алергії Валентині, природно, не надали. Жінку звільнили під час того самого великого обміну полоненими.

Після повернення жінка з чоловіком оселилася біля Костянтинівки і відразу ж попросила прислати їй залишеного в окупованому Донецьку одного – свого кота. Його отруїли невідомі у річницю визволення жінки. Поки Валентина була в полоні – її чоловік воював у ВСУ, тому для прихильників окупанта – обидва вороги. Пізніше їм намагалися підпалити будинок. І ось, нарешті, розтяжка у дворі перед хвірткою. Гранату вчасно виявив чоловік.

За пару днів до цього в Бахмуті невідомі вимазали смолою два пам’ятники на могилах місцевих воїнів, загиблих у боях з російськими військами та їх прихильниками.

І якщо пам’ятники вандали псують по всій Україні, то замах на вбивство і підпал у глибоко тилових населених пунктах Донецької області, які не знали війни – це не дзвіночок, це сирена. Відбувається страшне, і ніхто не несе за це відповідальності.

Якщо навіть у глибоко тилових і мирних містах не можуть гарантувати безпеки для українських патріотів, то що вже говорити про населені пункти на лінії вогню, де хочуть провести розведення? Наприклад, про село Зайцево, де кілька вулиць все ще під контролем бойовиків, і де населення досить специфічно ставитися до України. Про багато інших населених пунктів з подібною історією? Там є люди, які не приховували своєї позиції з часу звільнення їхнього населеного пункту або його частини. Вони відкрито підтримували українських військових, тому що знали – їх захистять. Що буде з ними після того, як ВСУ відійде і залишить їх у так званій «сірій зоні»? Для багатьох з них це може стати вироком. Як дивитися в очі цим людям?

Місцевий патріот – це справжній герой. Адже легко бути патріотом де-небудь в Ужгороді, Києві, Дніпрі. А бути ним на лінії розмежування, підтримувати Україну і допомагати армійцям, знаючи, що тобі завтра може помститися твій проросійський сусід – це дійсно подвиг. Розведення сторін на цих ділянках буде дорівнювати зраді. Ми просто не маємо права від них відмовлятися. Як не відреклася від нас Валетина Бучок під час тортур в підвалі «МГБ». Як не відреклися багато убитих і покалічених патріотів Донеччини, які віддали життя за Україну. Яких ми не встигли врятувати, і багато хто з них досі числяться зниклими безвісти.

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може відрізнятися від авторської. 

Читайте «Чорноморку» в Telegram і Facebook