Час зачаття «Укроборонпрому» неспроста припав на розпал правління Януковича. Повернувши зручну для себе Конституцію, підписавши Харківські угоди, які подовжують перебування Чорноморського флоту РФ на території України, Янукович, разом із Кремлем, запустив реалізацію спільного проекту з використанням української оборонки.

Первісна ідея створення «Укроборонпрому» була сформульована в Москві і полягала в тому, щоб українські ремонтні підприємства забезпечували підтримку військової техніки і озброєння радянських і російських виробників, в різні роки поставлених на ринки третіх країн. Для ефективного забезпечення спільних бізнес-інтересів всі ці підприємства вивели з підпорядкування Міноборони і ввели до складу т.зв. концерну.

Схема в довоєнних умовах, здавалося-б, вигідна: численні ремонтні підприємства, що були раніше підпорядковані Міністерству оборони України і здебільшого працювали абияк, отримували ритмічне завантаження.

Однак треба розуміти, що у цієї ідеї було друге дно. Власниками основних контрактів ставала Росія. При цьому за Україною закріплювався другорядний статус і право на скромну частину доходів. Але головне – Україна практично втрачала перспективу стати самостійним гравцем на світовому ринку військової техніки та озброєння.

Подальший розвиток ідеї створення концерну «Укроборонпром» повністю відповідав стилю правління Януковича – в «господаря країни» все повинно бути під руками. Так концерн підім’яв під себе найбільш життєздатні підприємства, які перебували у підпорядкуванні Мінпромполітики. Саме міністерство поступово припинило своє існування, його функції розпорошили між декількома відомствами.

Країна отримала потворного монстра, що порушує закони самим фактом свого існування. Концерн – по суті, підприємство – був незаконно наділений функціями органу державного управління та правом на свій розсуд розпоряджатися фінансовими, матеріальними і кадровими ресурсами більш аніж 100 інших підприємств п’яти галузей.

Це призвело до того, що вже в 2012 році країна відчула негативні економічні наслідки, і була зроблена млява спроба відродження Мінпромполітики, яка без ліквідації «Укроборонпрому» була приречена на провал.

Остаточно угробив ідею відродження реально необхідного країні органу управління великий державний діяч на прізвище Яценюк.

Мабуть, невгамовна пристрасть до «безконтрольного контролю» ресурсів оборонки стала хронічною хворобою української влади, що передається з покоління в покоління. І жодні раціональні доводи, що базуються на реальних інтересах країни, подолати цю пристрасть не здатні.

Зараз ми спостерігаємо ажіотажний наплив реформаторів до «Укроборонпрому».

Але, панове, що ви збираєтеся реформувати?

Звичайно, теплом тіла цього монстра, що помирає, можна зігріти пару десятків рук, але при цьому країна кожного дня втрачатиме: армія своєчасно не отримає все необхідне для виконання завдань в умовах війни; продовжиться висмоктування життєвих сил з підпорядкованих УОПу державних підприємств; розвиток недержавних підприємств ОПК, які зародилися протягом останніх років, буде і далі стримуватися нерівною конкурентною боротьбою з монополістом; оборонні галузі замість того, щоб стати локомотивом економіки країни, залишаться джерелом нескінченних скандалів і проблем; ну а ринки, на яких Росія задкує під тиском санкцій, займуть інші.

Ідея наділення Міноборони функціями акціонера «Укроборонпрому», висловлена днями секретарем РНБО Данилюком, демонструє абсолютне нерозуміння справжніх проблем і шляхів їх вирішення. Її реалізація призведе лише до подальшої деградації оборонних підприємств.

Замість цього, треба виконати норму Закону України «Про національну безпеку» і створити Агентство з розвитку оборонно-промислового комплексу, як орган державного управління, покликаний забезпечити рівні умови для реалізації наукового, технологічного та виробничого потенціалу підприємств ОПК всіх форм власності.

Головне завдання Агентства з розвитку оборонно-промислового комплексу, яке, до речі, цілком логічно віднести до сфери управління Міноборони, – максимально забезпечити потреби сектора оборони країни і просування української продукції на світові ринки.

Слідом за створенням профільного агентства необхідно ліквідувати «Укроборонпром», а на базі державних підприємств, що до нього входять, утворити життєздатні профільні групи компаній з подальшим їх реформуванням з метою залучення інвестицій та освоєння виробництва сучасних систем озброєння і військової техніки.

Але головне завдання такого органу державного управління – реформувати саму систему взаємовідносин держави і оборонних підприємств всіх форм власності, зняти перепони, що заважають їхньому розвитку.

Перша з таких проблем – монополізація зовнішньоекономічної діяльності в сфері військової техніки і озброєння.

Неодноразові обіцянки Петра Порошенка на цю тему, незважаючи на низку підписаних документів, на перевірку виявилися блефом. Мабуть тіньові доходи в цьому секторі, які експерти обчислюють сотнями мільйонів доларів, геть позбавляють чиновників здорового глузду. При цьому нікого не хвилює, що втрати країни, з урахуванням втрати потенційних ринків, на порядок більші.

Існуюча в Україні жорстка система експортного контролю дозволяє захистити політичні, воєнні та економічні інтереси держави. У цих умовах в наших виробників має бути право самостійного виходу на зовнішні ринки. В цьому випадку користуватися послугами спецекспортерів вони будуть лише тоді, коли їм це економічно вигідно. Такі послуги повинні пропонуватися на конкурентній основі.

Другою проблемою є надзвичайно висока ціна кредитних ресурсів і складність їх отримання.

Рішенням цієї проблеми для підприємств-виконавців державного оборонного замовлення, незалежно від форми власності, повинен стати механізм державних гарантій. Уряду і Національному банку України необхідно виробити спільне рішення, відповідно до якого будь-який підписаний контракт з замовником в рамках затвердженого державного оборонного замовлення, буде прирівнюватися до державної гарантії для отримання кредиту на виконання такого замовлення. Це дозволить частково знизити ставку кредиту та істотно спростити процедуру його отримання.

Третя проблема – ціновий диктат замовника, який не дозволяє підприємствам розвиватися та інвестувати кошти в перспективні розробки.

Завдання міністерств оборони, економіки і фінансів знайти в цьому питанні розумний баланс. Сьогодні, дожимаючи ціну «до дна», держава підриває на завтра здатність підприємств виробляти сучасну військову техніку та озброєння. При цьому країна втрачає ринки. Можливо назавжди.

Четверта, а можливо і головна проблема полягає в тому, що Україна, яка претендує на право залишатися в клубі країн, здатних будувати космічні ракети, літаки і вертольоти, кораблі і танки, високоточну зброю і складні радіоелектронні комплекси, знаходиться на межі повної втрати свого наукового та інженерного потенціалу. Вже сьогодні ми практично не здатні виробляти металорізальні верстати, завтра – можемо втратити оборонку, енергетичне машинобудування і багато іншого.

Міністерству освіти необхідно зрозуміти, що конкурентоспроможність нашої країни визначається не кількістю наспіх підготовлених юристів та економістів. На найвищому державному рівні повинна бути затверджена програма підготовки кадрів для пріоритетних галузей економіки з горизонтом планування мінімум 20 років. Стипендії студентів, які вивчають інженерні спеціальності та точні науки, повинні бути втричі вище за інших.

В умовах масової еміграції працездатного населення і відповідного зниження рівня безробіття вивільняється частина коштів Фонда зайнятості, передбачених на фінансування активних програм зайнятості. Варто розглянути можливість їхнього використання для фінансування довгострокової програми насичення молодими фахівцями підприємств пріоритетних галузей.

Якби не межі розумних розмірів публікації, я міг би назвати ще низку завдань, вирішення яких має бути основою державної оборонно-промислової політики, але, гадаю, перерахованого достатньо, щоб зрозуміти, що дрібна суєта навколо «Укроборонпрому» і всередині нього нічого спільного з такою державною політикою не має.

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакціїможе відрізнятися від авторської.

Читайте «Чорноморку» в Telegram та Facebook