Обговорення масових акцій в Москві – справа звичайно захоплююча. Тільки марна. Тому що якими б масовими не були акції, як би жорстоко їх не розганяли, як би сильно все це не обурювало – це закінчиться нічим.

На мітингу «За вільні вибори», який зібрався в центрі Москви 27 липня, затримали тисячу триста сімдесят три людини. Багато з них – неповнолітні. Багато з них були затримані жорстоко і отримали травми. Юрист Олена Лук’янова в одному з коментарів розповіла, що дії поліції були «провокаційними», а рівень насильства з боку силовиків був надзвичайно високим і нагадував дії поліції під час протестів на Болотній в 2012 році.

Британська корпорація Бі-бі-сі, аналізуючи те, що відбувається, написала прекрасне і майже правильне: «Ніхто не відчував ілюзій, що масштабне зібрання переконає владу дати людям мирно висловлювати свою позицію. Цей мітинг багато в чомупройшов так само, як і інші: довільні затримання, протистояння, натовп, що ховається на прилеглих вулицях.

Питання в тому, чи спонукає москвичів злість від неможливості висунути кандидата – навіть на невеликих, міських виборах – до більш масштабного і постійного вислову незгоди. Зрештою, є багато жителів, хто незадоволені тим, як московський уряд і мер Собянін керують містом або відповідають на потреби людей».

Не зовсім точне – тому що не спонукає. Затриманих (велика частина яких – молоді і точно застануть Росію без Путіна) звинувачують в порушенні правил участі в акції. Їм загрожує штраф до 20 тисяч
рублів або громадські роботи на строк до 40 годин. Силовиків, які калічили людей, ні в чому не звинувачують, їм нічого не загрожує, вони як і раніше королі цьому житті. І це всіх влаштовує.

Тому що людей не обурює, що їх позбавляють їх прав, їх бажань і думок, їх життів. Їх можуть бити – але дорослі люди будуть продовжувати сидіти вдома і робити вигляд, що нічого не відбувається. Тому що їм так зручно, вони так звикли, для них норма – не помічати. Навіть коли на їхніх очах дорослий – що добре поїв і міцно з усіх бокі загорнутий в броню мужик – б’є дитину. Або коли четверо таких мужиків волочать дитину в автобус, приклавши того, кого несуть, головою об стінку автобуса перед тим,
як його затримати. Хоча мало б викликати почуття обурення і гидливість.

Систематичне приниження не повинно викликати прийняття. Воно повинно провокувати на протест.
Для них щире досягнення – кинути кілька скляних пляшок під ноги збройним силовикам, які йдуть їх бити. Хоча ж їм можна було б намагатися дати відсіч. Не зупинятися лише на один день протестів. Не намагатися планувати і погоджувати з владою наступні свої подальші акції протесту проти цієї самої влади. Просто методично продовжувати стояти за своє право. Так було б куди
результативніше. Дмитро Флорін (зараз – незалежний журналіст, а в минулому – співробітник
рязанського ОМОНу), аналізуючи історію провалу протестів на Болотній площі, розповів, що йому дуже запам’яталися слова одного полковника поліції. Коли цього полковника запитали на Болотній: «Якщо вам дадуть команду – будете розганяти?». Він відповів: «Якщо вас буде 10 тисяч – так. 100 тисяч – ні. Мільйон – ми приєднаємося до вас».

Але мільйону на вулицях не буде. Не буде навіть 100 тисяч. Тому що росіяни вийшли на вулицю не для того, щоб щось міняти. Вони вийшли, щоб вийти на вулицю і постояти. Поки вони не сформулюють для себе бажання змін і прагнення припинити знущання над собою – нічого не станеться. Досвід протестів на Болотній 2011-2012 років нам це вже показував. Тому аналізувати тут особливо нічого.

Стежити за цими акціями потрібно не для того, щоб переживати і міркувати про можливі наслідки. Спостерігати за ними варто тільки заради того, щоб зайвий раз собі нагадати, що за останні п'ять років Росія побудувала потворно-химерну форму тоталітаризму, в якій немає місця нічому живому. І від неї потрібно триматися якнайдалі.

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може відрізнятися від авторської.

Читайте «Чорноморку» в Telegram і Facebook