ДЕНЬ ОКУПАЦІЇ:
2
1
1
0
ДЕНЬ ОКУПАЦІЇ:
2
1
1
0
Блоги
Думка ветерана: чи всі атошники – неадекватні? Частина перша
  22 November 2019 12:48
|
  64

Думка ветерана: чи всі атошники – неадекватні? Частина перша

Думка ветерана: чи всі атошники – неадекватні? Частина перша

Чули ж про те, що всі ветерани, які повернулися з війни злегка не в собі, занадто агресивно реагують на людей, легко вибухають і взагалі, становлять небезпеку для оточуючих? Так ось сьогодні я вам розповім, чому теза «Всі атошники – дивні» злегка перебільшена. 

Перебуваючи на позиціях передової, військові більшістю сприймаються як «наші героїчні хлопчики, які в окопах віддають за нас найдорожче». Повертаючись додому, виявляється, що військові вже – «ветерани неадекватні, які беззаконня чинять, як хочуть – все одно їм все пробачать». Чому так?

Думаю, через відмінності в поведінці, реакціях і прояві емоцій у цивільних і військових. Давайте почнемо розбирати з елементарного – з емоцій.

У ветеранів емоції проходять інакше, ніж у невійськових людей.  Чому? Тому що воїни тривалий час перебували в екстремальних умовах і в постійному нервовому напруженні. Це сильно змінює те, як проживаєш емоції і як проявляєш їх назовні.

На війні постійно доводиться вирішувати декілька важливих завдань одночасно. Настільки важливих, що від них залежить не тільки твоє власне життя, а й життя багатьох людей поруч. Вирішувати ці завдання і нести за них відповідальність доводиться протягом тривалого часу, без перерв на обід і вихідних. Поступово до цього звикаєш.

В результаті починає здаватися, що зіткнувшись з труднощами, звичайна людина, що не воювала, починає метушитися, хапаючись за все підряд, закочуючи істерику, «весь світ налаштований проти неї», але так і не вирішивши проблеми по суті. Ветеран, навпаки, мобілізує всі доступні ресурси на вирішення проблеми, намагаючись виділити першочергове і важливе, а другорядне вирішиться в ході вирішення основного завдання.

Це не означає, що ветерани не влаштовують істерик. Ще й як! Але. Істерика того, хто воював, зовні може бути не помітна оточуючим. А вже якщо вона проявляється, то це схоже на вибух бомби. Тому що якщо вона вилилася на поверхню – значить сил немає все тримати в собі і пішов емоційний вихлоп.

Емоційний вихлоп схожий на вибух тротилу – щоб вийшов гарний «бабах», треба створити тиск. Наприклад, якщо тротилову шашку засунути в піч і не закривати в грубці дверку, то буде просто вогонь і тепло, але якщо створити тиск, закривши дверцята грубки, то буде гучний «бабах», що супроводжується різними руйнуваннями. Так само відбувається і з емоціями. Якщо у ветерана є можливість промовляти незручні моменти або перемикати свою увагу на те, що не стосується конфліктної теми, надлишку емоцій всередині не відбувається. Якщо такої можливості немає – відбувається надлишок емоцій і вибух неминучий. З не-ветеранами цей механізм працює так само, але у ветеранів вибух більш руйнівний.

Емоційний надлишок може статися з багатьох причин, але, в основному, він відбувається, коли регулярно натрапляєш на нерозуміння оточуючих. Війна – це командна робота, де кожен в команді чітко знає, що і як робити без додаткових вступних і підказок. Якщо воїн говорить, що зробить, то просто бере і робить, а не вигадує купу причин і відмовок, щоб пояснити, чому не зроблено.

Воїн звик до того, що якщо робиш щось, то роби, не озираючись назад, тому що тил прикритий і ти не один. Ти робиш і не думаєш, що скажуть люди.

Навколо багато людей, які можуть розповідати, що влада не така, корупція скрізь і взагалі все погано. Легше або взагалі не робити, або знайти кого-небудь, хто зробить за тебе. Такий підхід оточуючих відволікає і розслабляє. Тому що постійно чуєш, що нічого не вийде, все куплено і розділене, і взагалі краще випий і не смикайся, ти на війні відстав від життя і нічого не розумієш.

Наслухавшись подібного і зіткнувшись з бюрократичною машиною багато опускають руки, а потім і самі опускаються, закрившись у власному маленькому світі як в мушлі. Тим часом ті ж чоловічки, які наговорили всякого, починають тикати пальцем і кричати голосніше за всіх: «Дивіться! Він – контужений, бухає, нічого не робить, а живе на пенсію з наших податків, навіщо нам нахлібник, якого в будь-який момент перемкне, і він почне всіх вбивати?».

Якщо людина захотіла зробити, наприклад, який-небудь проект, то цивільні, як правило, почнуть відмовляти, розповідаючи які труднощі виникнуть і при будь-яких нестиковки будуть говорити: «Тобі ж говорили, що нічого не вийде». Ветеран підійде до допомоги конструктивно і скаже, що намагалися робити для вирішення проблеми і які моменти не виходило виправити, а що вийшло і якими методами користувалися, уточнивши, де які проблеми можуть виникнути. Тобто дасть чітку інструкцію з керівництвом, що і як робилося, а що робити не варто.

Різниця в сприйнятті проблем і підходів для вирішення завдань часто призводить до психологічної перевантаження. Особливо яскраво проявляється в спілкуванні з чиновниками. Часто люди не бачать кордонів у своїх жартах.

У мене був випадок, коли довелося розмовляти зі співробітниками районної адміністрації. Я прийшов до них за печаткою на довідку. Печатку не поставили ні в перший прихід до місцевих чиновниць, ні в другий, ні взагалі. Чому? Я так і не зрозумів. Могли, але не захотіли. В останній візит в кабінет до стареньких принцес бюрократичного царства, замість консультаційної допомоги, чиновниці почали жартувати з мене, пояснюючи, що вони мені нічого не винні, і взагалі вони пожартували, коли сказали, що зроблять свою роботу.

Ці панянки дозволяли собі жарти жартувати навіть після прохання цього не робити, але моє прохання було сумлінно проігнороване. А коли мене почало трясти від злості, вони з підлим пріхихикуванням запропонували викликати швидку, так і не давши чіткої консультації. Через пару днів був в іншій державній установі, з тієї ж довідкою, за тією ж печаткою. І там зустрів зовсім інше ставлення. Ніяких престарілих чиновниць, що сталять із себе старшокласниць на побаченні. Просто прийшов, пояснив суть проблеми – за кілька хвилин роздрукували потрібний документ, поставили печатку і провели чіткий інструктаж подальших дій. Дві установи одного міста. А по відчуттях в першому випадку – банальний «совок», де чиновник завжди правий, а в другому – європейський сервіс, де чиновник знає, що він не царьок, а представник влади і веде себе відповідно.

Ще вибішує, коли обіцяють зробити, а не роблять. Наприклад, коли поламана машина і майстер обіцяє швидко відремонтувати поломку, але насправді майстра немає навіть у місті.

Цей короткий екскурс в світ дратівливих для ветеранів явищ був зроблений, щоб пояснити просту думку. Я не кажу про те, щоб перед ветеранами падали на коліна. Просто хочеться банального людського розуміння і поваги. Всім. Це сильно спростило б процес повернення з війни. Чому саме це – поясню в другій частині.

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може відрізнятися від авторської. 

«Чорноморка» в Telegram і Facebook 

Ілюстративне фото: Noah Brooks | mil.gov.ua 

© Чорноморська телерадіокомпанія, 2019Всі права захищені