Один пасажирський літак Boeing-777. 283 пасажири. 15 членів екіпажу. 10 827 метрів висоти. Одна бойова ракета, випущена з російського ракетно-зенітного комплексу «Бук». З цього почався одна з найстрашніших військових злочинів російсько-української війни.

Читайте також: Сьогодні шості роковини загибелі у результаті збиття авіарейсу МН17

Моя історія роботи з цією темою була довгою і насиченою. Але позаробоча історія вийшла ще більш насиченою.

18 липня 2014 року, коли збили літак, я вчилася в університеті маленького польського містечка Сосновець. Приїжджали ми туди тільки на сесії, в гуртожитку місць на всіх не вистачало, студентів підселяли в місцевий готель. Тоді ж в Сосновці проходила якась конференція польських металургів, які зупинилися в цьому ж готелі.

Увечері, коли історія збитого літака вже могутньо звучала у світових стрічках новин, я сиділа на сходинках біля входу в готель. Перечитувала новини і відчайдушно намагалася зрозуміти, що робити. На наступний день планувала вилітати на два дні до друзів в Рим, перш ніж повернутися додому. Але чим більше сипалось інформації про кошмар удома та про закрите авіасполучення, тим тривожніше ставало.

Відчайдушно хотілося швидше додому і включитися в роботу, щоб бути корисною хоч чимось. Накривало холодним липким страхом від думки, що не вийде повернутися найближчим часом, якщо ситуація розгорнеться в гіршу сторону. Думка «мені терміново потрібно в Київ» пульсувала монотонно, до болю.

Мої емоційні метання перервав один з польських металургів, який обережно поцікавився, чи не з числа українських студентів я, випадково. Почувши, що таки українських, сів поруч і дуже по-діловому запитав: «Розкажи-но, що у вас відбувається». І я почала розповідати.

Спочатку слухав він один. Потім підтяглися інші. Вони періодично змінювалися. Уважно слухали новини і мої пояснення. Хтось щось уточнював. Хтось розповідав, що у нього багато друзів в Україні, і він знає, як нам складно. Хтось пояснював, чому Польща не вірить російській пропаганді і який шлях вони самі пройшли, перш ніж змогли від неї відірватися. Всі просили передати слова підтримки.

З ними ми проговорили майже всю ніч. На ранок я прийняла рішення летіти в Рим, подумавши, що якщо авіасполучення все ще буде припинено, то з підтримкою друзів і з урахуванням лімітованого запасу грошей, організувати повернення буде однозначно простіше.

Як виявилося – це було правильне рішення. Додому я повернулася в штатному режимі. Але це були перельоти, наповнені розмовами. Постійними. За весь час, проведений тоді в залах очікування, ні хвилини не вийшло провести на самоті. Мій український паспорт викликав у всіх одну і ту ж реакцію: просили розповісти, що відбувається. І чим більше я говорила, тим більше слів підтримки чула від різних людей – від індусів до європейців і росіян. Всі просили триматися і не дозволяти російській пропаганді дати винним шанс викрутитися.

У 2015 році – знову ж під час сесії в польському університеті – у дні роковин цього військового злочину, мене знову просили розповідати. Поляки, британці, італійці, німці. Про збитий «Боїнг», про війну, про те, як розгортається ситуація.

Власне, ця історія повторювалася потім кожен раз, коли я виїжджала за межі України. У будь-якій країні знаходився хтось, хто просив розповісти про війну і пояснити, що відбувається. Найчастіше запитували про «Боїнг».

Нагадаємо: Нідерланди подали позов проти РФ в ЄСПЛ по справі МН17

У 2018 році, наприклад, в барі на турецькій набережній раптом трапився австралійський поліцейський. Літній, добродушний, схожий на сильно засмаглого пупса, він розповідав, як вийшов на пенсію, переселився на яхту і поплив дивитися на Європу і її моря. Тому що цікаво.

Він дуже смішно розповідав про коал і агресивних кенгуру. Поки не почув, що я з України. Зрадів, і зі вже звичним для мене інтересом почав розпитувати, що відбувається, чи триває війна, що говорять про справу збитого «Боїнга». Вислухавши мої пояснення, зізнався, що до свого п’ятимісячного пенсійного плавання він входив у міжнародну групу, яка займалася розслідуванням по справі збитого МН17.

І про те, що докази міжнародної розслідувальної групи по збитому «Боїнгу» неспростовні: літак збитий проросійськими бойовиками. І як би Росія не намагалася втопити цей факт в інформаційному шумі, результати розслідування цілком однозначні.

І дуже наполегливо повторював, що треба не тільки говорити про збитий літак, але і домагатися відповідей на всі питання, які виникають у цій історії. Тому що це – важливо. Тому що все, що стосується людських життів (особливо жорстоко і цинічно перерваних) це – важливо. Його це не раз повторене «Keep speaking. Keep asking the questions. It matters» в моїй голові звучить під час кожного судового слухання по справі збитого літака.

Тому що це дійсно важливо. І встановити причетних. І встановити винних. І дати сім’ям загиблих відповідь на питання «Хто і чому їх убив?». Та постійно нагадувати, що збитий «Боїнг» – це воєнний злочин проти України, моторошний, але один із багатьох. І вчинення цих злочинів – цинічних і жорстоких – вже сьомий рік підтримує і інспірує Росія.

Через історію збитого «Боїнга» історію нашої війни донести світові набагато простіше – тому що вона зрозуміла і зачепила багатьох. Keep speaking. Keep asking the questions. It matters.

Важливо: «Відповідальність невідворотна»: Мамедов розповів про прогрес у справі про збитий МН17

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може відрізнятися від авторської.

Читайте «Чорноморку» Telegram і Facebook