ДЕНЬ ОКУПАЦІЇ:
2
2
8
2
ДЕНЬ ОКУПАЦІЇ:
2
2
8
2
  31 August 2019 18:31
|
  815

Відразу чесно попереджаю: концентрація символізму і поганих ознак в тексті буде підвищена. Але обійти увагою цю гіперважную тему було б неправильно. Тому давайте поговоримо про знаках. Тих, які згори.

Знаки, вони, безумовно вирішують все. Чим яскравіше знак тим помітніше його вплив. Це вам будь-яка бабуся біля під’їзду розповість, попутно навчивши знаки в своїй долі грамотно вишукувати і належним чином на них реагувати. Але точно всі знають, що якщо вже знак поганий був дан, або «воно пороблено», то тут вже нічого не поробиш лягай і смиряйся з пропащою часткою. Бо якщо не доля, то борсайся, що не борсайся, а, таки так, не доля. А якщо вже ознака яке послано президенту – то його точність і безумовність навіть не обговорюється. Ось самі посудіть.

Третій президент Віктор Ющенко після «Помаранчевої революції» присягав народу України спочатку в будівлі парламенту, потім на Майдані. На Майдані ж, в присутності тисяч свідків, Ющенко, штовхнувши запальну промову, випустив в небо білих голубів. Як символ миру, доброти і стрімкого злету держави в світле майбутнє. Але жодна з замерзлих птахів не змогла злетіти. Це не тому, що погода була нельотна, умови стресові, а голуби нещасні і кволі. Це знак, не інакше. Те, що президент не розгубився і допоміг Птаха піднятися в небо, вже нічого не змінювало. Знак був даний. І ви ж пам’ятаєте, чим все закінчилося.

Або ось інавгурація Віктора Януковича в 2010 році. Там знак майбутньому главі держави прилетів відразу конкретно в голову в момент, коли новообраний президент входив до Верховної Ради, перед ним зачинилися двері. Здавалося б, куди зрозуміліше. Всесвіт натякнула максимально прозоро, що не треба нікуди ходити.

Але наївний Янукович свого знака не зрозумів. Він грався на офіційній церемонії життєрадісним тюленем, не співав гімн, хизувався атрибутами влади, а посвідчення президента, яке, за традицією, мав віддати солдату почесної варти на зберігання, поклав собі в кишеню. Пізніше Всесвіт, співчутливо зітхнувши, вирішила нагадати гаранту, що знак ж, все ж, уже був і не треба сильно радіти життю. Вона навіть вінком поминальним його повторно по голові луснула, про всяк випадок. Але він знову не зрозумів. І що в результаті? Сидить десь далеко від батьківщини, ганебно втікши. Ні поваги, ні дачі, ні страусів.

А Порошенко? Ну і що, що він переміг у першому турі президентських виборів? Долі все одно. Вона йому теж відразу про це натякнула. Під час проходу обраного президента по червоній доріжці до будівлі Верховної Ради один із солдатів почесної варти знепритомнів. І це дурні реалісти можуть пояснювати, що все сталося через хвилювання, перевтоми і спеки, що охопила Київ у той літній день. Але ми-то з вами розуміємо, що погані знамення іноді бувають настільки сильні, що навіть почесна варта не може встояти від їх зловісного дихання.

І нехай політологи пояснюють помилки кожної влади якимось об’єктивно людськими характеристиками і запамороченнями від влади. Насправді, кар’єру політиків визначають не розум і грамотне поєднання дипломатичних навичок зі стратегічним мисленням, а ті ознаки, що завжди спрацьовують безвідмовно.

Причому в Україні, здається, корінь зла криється навіть не в падаючих солдатів і літаючих вінках. Він прихований багато глибше в самих державних символах. Точніше в одному – в булаві. Причому прихований він там з моменту її створення.

У тепер уже окупованому місті Красний Луч на Луганщині є виправна колонія. Її номер – 19, режим-посилений, а історія буття насичена.

В кінці лихих 90-х у виправній колонії №19 в Красному Лучі люди сиділи довго. І щоб чимось себе зайняти, розважалися виготовленням сувенірів всякого роду. У тому числі – сувенірів з різних дорогоцінних матеріалів для особливо поважних персон. Тому що воно того варте. Майстри по ювелірним справах у виправній колонії №19 знаходилися найталановитіші. Руки у них були золоті, так що все ювелірні вироби, які повинні бути дуже важливими і сильно унікальними, замовляли саме їм. Як ось, наприклад, президентську булаву. Ту саму, яку так шукав нинішній президент Володимир Зеленський, і якій у нас значно махають всі президенти під час урочистостей з нагоди інавгурації.

Так ось поки зеки-майстра в виправній колонії №19 в Красному Лучі творили дорогоцінну булаву, яка свідчить спадкоємність багатовікових історичних традицій української держави, їх контролювали максимально ретельно. Що, втім, не завадило їм скомуниздити 250 грамів срібла, 150 – золота, 35 – платини і замінити чотири дорогоцінних камінчика дуже красивими, але все ж скельцями.

Так ось, власне, я до чого: вам не здається, що ще на етапі створення булави у нас з цими драматичними знаменнями все пішло не так?

А тепер згадайте, як Зеленському цю булаву не давали, як він отримав цей найголовніший атрибут влади в день пам’яті жертв політичних репресій, і як настійно, використовуючи право на булаву, домагався, щоб новий парламент присягнув Україні в день пам’яті загиблих в російсько-українській війні . Вже це не знак?

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може відрізнятися від авторської.

© Чорноморська телерадіокомпанія, 2020Всі права захищені